Препараты для иммунитета
Препарати для імунітету
Різні лікарські засоби мають здатність збільшувати опірність організму, зміцнювати імунітет і впливати на імунні реакції.
Імуностимулятори
Стимулюючі препарати (елеутерокок, кофеїн, женьшень та ін.) та вітаміни (аскорбінова кислота, ретинол та ін.), а також інші ліки для імунної системи мають властивість підвищувати загальну опірність організму. Також похідні піримідину (пентоксил та метилурацил) мають на це вплив, стимулюючи процеси регенерації в організмі. Похідні нуклеїнових кислот, різні біогенні препарати (енкад, церулоплазмін, спленін) сприяють збудженню імунних реакцій.
Властивості цих препаратів стали основою їх незамінного застосування при повільно поточних регенераційних процесах, в комплексної терапії інфекційно-запальних та інфекційних хвороб. Дуже важливим було ретельне вивчення ендогенних сполук та їх імунологічних властивостей. Ці сполуки (лімфокін) утворюються самим організмом і мають значення при мобілізації імунних сил організму на опір патологічним процесам. Найважливішим ендогенним імуностимулятором є інтерферон. Висока терапевтична ефективність багатьох лікарських засобів (арбідол, продігіозан, полудан) пояснюється переважно тим, що вони можуть стимулювати створення ендогенного інтерферону, тобто є інтерфероногенами.
Найважливіше значення у роботі гуморального та клітинного імунітету має вилочкова залоза. Препарати для імунітету зазвичай спрямовані регулювання її роботи. Саме в ній відбуваються секреція гормонів, що впливають на дозрівання та розвиток клітин лімфоїдної тканини, та процеси диференціації стовбурових клітин у лімфоцити. Екстракт вилочкової залози, що має ряд гормонів, представлений у великій кількості лікарських препаратів, що використовуються як імуностимулюючі засоби.
Інший орган імунної системи – кістковий мозок – дає можливість отримання імуннопрепаратів іншого значення.
З синтетичних імуностимулюючих засобів поширений левамізол.
Імуносупресори
Велике медичне значення мають імуносупресивні (імунодепресивні) препарати. Імунні механізми організму за певних умов можуть стати причиною небажаних реакцій. Так, наприклад, відторгнення органів або пересадженої тканини має зв'язок з імунологічною несумісністю. Організм починає виробляти до антигенів чужорідної тканини антитіла, які, у свою чергу, разом із лімфоїдними клітинами сприяють її пошкодженню та загибелі. Деякі складні захворювання (тромбоцитопенічна пурпура, системний червоний вовчак, вузликовий періартеріїт та ін) та інші захворювання, які лікуються препаратами для імунної системи можуть розцінюватися як аутоімунні процеси, які виникли при вивільненні специфічних антигенів, що містяться в організмі.
Ці антигени в нормальних умовах перебувають у зв'язаному стані і тому імунопатологічні реакції в організмі не викликають. Тому вагоме значення отримав пошук препаратів, здатних гальмувати імуногенез, який пригнічує антитіл.
Оскільки антитіла виробляються плазматичними клітинами та лімфоцитами, імунодепресивну дію мають різноманітні хімічні сполуки, які пригнічують проліферативні процеси в лімфоїдних тканинах та пригнічують утворення нуклеїнових кислот. Імунодепресивні засоби дуже ефективні для лікування аутоімунних хвороб та подолання тканинної несумісності.
Однак варто відзначити, що існуючі сьогодні препарати не мають достатньої вибірковості дії, і їх застосування може супроводжуватися яскраво вираженими небажаними побічними діями. Тому імунодепресанти застосовуються лише за показаннями та призначенням лікаря.
Список літератури:
[1] «Медична мікробіологія та імунологія» / В. Н. Мальцев, Є. П. Пашков; за ред. В. В. Звєрєва. / Москва: Практична медицина, 2014. - 512 с
[2] «Дифтерія: мікробіологічні та імунологічні аспекти» / за ред. Г. Г. Харсєєвої. / Москва: Практична медицина, 2014. - 248 с
Препарат обладает способностью специфически лизировать бактерии Staphylococcus, Streptococcus, Proteus, Pseudomonas aeruginosa, Klebsiella pneumoniae, Escherichia coli.
Пиобактериофаг поливалентный обладает способностью специфически лизировать бактерии стафилококков, стрептококков (в том числе энтерококков), протея, клебсиелл пневмонии, синегнойной и кишечной палочек.
Препарат вызывает специфический лизис бактерий Shigella flexneri 1, 2, 3, 4, 6 серовариантов, Shigella sonnei, Salmonella paratyphi A, Salmonella paratyphi В, Salmonella typhymurium, Salmonella infantis, Salmonella choleraesuis, Salmonella oranienburg, Salmonella enteritidis, Escherichia coli, Proteus vulgaris, Proteus mirabilis, Enterococcus, Staphylococcus, Pseudomonas aeruginosa.
Препарат обладает способностью специфически лизировать бактерии Streptococcus.
Препарат вызывает специфический лизис бактерий Shigella flexneri 1, 2, 3, 4, 6 серовариантов, Shigella sonnei, Salmonella paratyphi A, Salmonella paratyphi В, Salmonella typhymurium, Salmonella infantis, Salmonella choleraesuis, Salmonella oranienburg, Salmonella enteritidis, Escherichia coli, Proteus vulgaris, Proteus mirabilis, Enterococcus, Staphylococcus, Pseudomonas aeruginosa.
Препарати для імунітету
Різні лікарські засоби мають здатність збільшувати опірність організму, зміцнювати імунітет і впливати на імунні реакції.
Імуностимулятори
Стимулюючі препарати (елеутерокок, кофеїн, женьшень та ін.) та вітаміни (аскорбінова кислота, ретинол та ін.), а також інші ліки для імунної системи мають властивість підвищувати загальну опірність організму. Також похідні піримідину (пентоксил та метилурацил) мають на це вплив, стимулюючи процеси регенерації в організмі. Похідні нуклеїнових кислот, різні біогенні препарати (енкад, церулоплазмін, спленін) сприяють збудженню імунних реакцій.
Властивості цих препаратів стали основою їх незамінного застосування при повільно поточних регенераційних процесах, в комплексної терапії інфекційно-запальних та інфекційних хвороб. Дуже важливим було ретельне вивчення ендогенних сполук та їх імунологічних властивостей. Ці сполуки (лімфокін) утворюються самим організмом і мають значення при мобілізації імунних сил організму на опір патологічним процесам. Найважливішим ендогенним імуностимулятором є інтерферон. Висока терапевтична ефективність багатьох лікарських засобів (арбідол, продігіозан, полудан) пояснюється переважно тим, що вони можуть стимулювати створення ендогенного інтерферону, тобто є інтерфероногенами.
Найважливіше значення у роботі гуморального та клітинного імунітету має вилочкова залоза. Препарати для імунітету зазвичай спрямовані регулювання її роботи. Саме в ній відбуваються секреція гормонів, що впливають на дозрівання та розвиток клітин лімфоїдної тканини, та процеси диференціації стовбурових клітин у лімфоцити. Екстракт вилочкової залози, що має ряд гормонів, представлений у великій кількості лікарських препаратів, що використовуються як імуностимулюючі засоби.
Інший орган імунної системи – кістковий мозок – дає можливість отримання імуннопрепаратів іншого значення.
З синтетичних імуностимулюючих засобів поширений левамізол.
Імуносупресори
Велике медичне значення мають імуносупресивні (імунодепресивні) препарати. Імунні механізми організму за певних умов можуть стати причиною небажаних реакцій. Так, наприклад, відторгнення органів або пересадженої тканини має зв'язок з імунологічною несумісністю. Організм починає виробляти до антигенів чужорідної тканини антитіла, які, у свою чергу, разом із лімфоїдними клітинами сприяють її пошкодженню та загибелі. Деякі складні захворювання (тромбоцитопенічна пурпура, системний червоний вовчак, вузликовий періартеріїт та ін) та інші захворювання, які лікуються препаратами для імунної системи можуть розцінюватися як аутоімунні процеси, які виникли при вивільненні специфічних антигенів, що містяться в організмі.
Ці антигени в нормальних умовах перебувають у зв'язаному стані і тому імунопатологічні реакції в організмі не викликають. Тому вагоме значення отримав пошук препаратів, здатних гальмувати імуногенез, який пригнічує антитіл.
Оскільки антитіла виробляються плазматичними клітинами та лімфоцитами, імунодепресивну дію мають різноманітні хімічні сполуки, які пригнічують проліферативні процеси в лімфоїдних тканинах та пригнічують утворення нуклеїнових кислот. Імунодепресивні засоби дуже ефективні для лікування аутоімунних хвороб та подолання тканинної несумісності.
Однак варто відзначити, що існуючі сьогодні препарати не мають достатньої вибірковості дії, і їх застосування може супроводжуватися яскраво вираженими небажаними побічними діями. Тому імунодепресанти застосовуються лише за показаннями та призначенням лікаря.
Список літератури:
[1] «Медична мікробіологія та імунологія» / В. Н. Мальцев, Є. П. Пашков; за ред. В. В. Звєрєва. / Москва: Практична медицина, 2014. - 512 с
[2] «Дифтерія: мікробіологічні та імунологічні аспекти» / за ред. Г. Г. Харсєєвої. / Москва: Практична медицина, 2014. - 248 с
