Амприлан НД таблетки 5 мг+25 мг 30 шт Цена

Комбинированный антигипертензивный препарат, в состав которого входит ингибитор АПФ рамиприл и тиазидный диуретик гидрохлоротиазид. Оказывает антигипертензивное и диуретическое действие. Оказывает антигипертензивное и диуретическое действие. Гипотензивный эффект обоих компонентов практически аддитивный.

Рамиприл - ингибитор АПФ. Является пролекарством, в организме превращается в активный метаболит рамиприлат, который оказывает ингибирующее действие на АПФ. АПФ катализирует превращение ангиотензина I в тканях в активный вазоконстриктор ангиотензин II, а также распад активного вазодилататора брадикинина. Уменьшение количества ангиотензина II и подавление распада брадикинина приводит к расширению сосудов. Поскольку ангиотензин II также стимулирует выброс альдостерона, рамиприлат приводит к уменьшению выброса альдостерона. Рамиприл уменьшает ОПСС.

Прием рамиприла пациентами с артериальной гипертензией снижает АД в положении стоя и лежа без компенсаторного учащения ЧСС. У большинства пациентов антигипертензивный эффект проявляется через 1-2 ч после приема одной дозы. Степень выраженности эффекта достигает максимума через 3-6 ч после приема. Как правило, антигипертензивный эффект после однократного приема сохраняется на протяжении 24 ч. При продолжительном лечении рамиприлом максимальный антигипертензивный эффект обычно достигается через 2-4 недели. Показано, что при долгосрочной терапии антигипертензивный эффект удается поддерживать в течение 2 лет. Резкое прекращение приема рамиприла не приводит к быстрому и чрезмерному повышению АД.

Как правило, не наблюдается существенных изменений скорости почечного кровотока и клубочковой фильтрации.

Гидрохлоротиазид - тиазидный диуретик, диуретический эффект которого связан с нарушением реабсорбции ионов натрия, хлора, калия, магния, воды в дистальном отделе нефрона; задерживает выведение ионов кальция, мочевой кислоты. Обладает антигипертензивными свойствами; гипотензивное действие развивается за счет расширения артериол. Практически не оказывает влияния на нормальный уровень АД.

Выведение электролитов и воды начинается примерно через 2 ч после приема, максимальный эффект достигается за 3-6 ч и сохраняется в течение 6-12 ч. Антигипертензивный эффект достигается за 3-4 дня лечения и длится в течение 1 недели после завершения приема препарата. При длительном лечении снижение АД достигается при использовании меньших доз, чем необходимые для диуретического эффекта. Снижение АД сопровождается небольшим повышением скорости клубочковой фильтрации, сосудистого сопротивления почечного русла и активности ренина в плазме крови.

Гидрохлоротиазид при однократном приеме в высоких дозах приводит к уменьшению объема плазмы, СКФ, почечного кровотока и среднего АД. При длительном приеме в малых дозах объем плазмы крови остается сниженным, в то время как минутный объем и скорость клубочковой фильтрации возвращаются к исходному уровню, предшествующему началу лечения. Среднее АД и системное сосудистое сопротивление остаются сниженными. Тиазидные диуретики могут нарушать продукцию грудного молока.

таб. 5 мг +25 мг: 30 шт.

Пігулки білого або майже білого кольору, плоскі, капсулоподібні, з ризиком з одного боку та маркуванням "25" з іншого боку.

Допоміжні речовини : гідрокарбонат натрію, моногідрат лактози, кроскармелозу натрію, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500), натрію стеарилфумарат.

10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.

C09BA05 Раміприл у комбінації з діуретиками

Антигіпертензивний препарат

гідрохлортіазид

раміприл

Гіпотензивний комбінований засіб (інгібітор АПФ+діуретик)

Комбінований антигіпертензивний препарат, до складу якого входить інгібітор АПФ раміприл та тіазидний діуретик гідрохлортіазид. Чинить антигіпертензивну та діуретичну дію. Чинить антигіпертензивну та діуретичну дію. Гіпотензивний ефект обох компонентів практично адитивний.

Раміприл – інгібітор АПФ. Є проліками, в організмі перетворюється на активний метаболіт раміприлат, який інгібує на АПФ. АПФ каталізує перетворення ангіотензину I у тканинах на активний вазоконстриктор ангіотензин II, а також розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення кількості ангіотензину II та пригнічення розпаду брадикініну призводить до розширення судин. Оскільки ангіотензин II стимулює викид альдостерону, раміприлат призводить до зменшення викиду альдостерону. Раміприл зменшує ОПСС.

Прийом раміприлу пацієнтами з артеріальною гіпертензією знижує артеріальний тиск у положенні стоячи і лежачи без компенсаторного почастішання ЧСС. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект проявляється через 1-2 години після прийому однієї дози. Ступінь вираженості ефекту досягає максимуму через 3-6 годин після прийому. Як правило, антигіпертензивний ефект після одноразового прийому зберігається протягом 24 годин. При тривалому лікуванні раміприлом максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 2-4 тижні. Показано, що при довгостроковій терапії антигіпертензивний ефект підтримується протягом 2 років. Різке припинення прийому раміприлу не призводить до швидкого та надмірного підвищення артеріального тиску.

Як правило, не спостерігається суттєвих змін швидкості ниркового кровотоку та клубочкової фільтрації.

Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний з порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води у дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Має антигіпертензивні властивості; гіпотензивна дія розвивається за рахунок розширення артеріолу. Практично не впливає на нормальний рівень артеріального тиску.

Виведення електролітів і води починається приблизно через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається за 3-6 годин і зберігається протягом 6-12 годин. Антигіпертензивний ефект досягається за 3-4 дні лікування і триває протягом 1 тижня після завершення прийому препарату. При тривалому лікуванні зниження артеріального тиску досягається при використанні менших доз, ніж необхідні для діуретичного ефекту. Зниження АТ супроводжується невеликим підвищенням швидкості клубочкової фільтрації, судинного опору ниркового русла та активності реніну у плазмі крові.

Гідрохлортіазид при одноразовому прийомі у високих дозах призводить до зменшення обсягу плазми, ШКФ, ниркового кровотоку та середнього артеріального тиску. При тривалому прийомі в малих дозах об'єм плазми залишається зниженим, у той час як хвилинний об'єм і швидкість клубочкової фільтрації повертаються до початкового рівня, що передує початку лікування. Середній АТ та системний судинний опір залишаються зниженими. Тіазидні діуретики можуть порушувати продукцію грудного молока.

Артеріальна гіпертензія (при необхідності проведення комбінованої терапії раміприлом та гідрохлортіазидом).

Приймають внутрішньо 1 раз на добу щодня вранці.

Цю комбінацію слід застосовувати лише після індивідуального підбору доз кожного компонента. Дозу можна збільшувати з інтервалом щонайменше 3 тижнів. Звичайна початкова доза становить 2.5 мг раміприлу та 12.5 мг гідрохлортіазиду. Звичайна підтримуюча доза становить 2.5 мг раміприлу та 12.5 мг гідрохлортіазиду або 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлортіазиду. Максимальна добова доза, що рекомендується, становить 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлортіазиду.

Раміприл

При одночасному застосуванні з діуретиками відзначається сумація антигіпертензивного ефекту. У пацієнтів, які вже приймають діуретики, особливо тих, кому діуретики призначені нещодавно, додавання раміприлу може іноді викликати надмірне зниження артеріального тиску. Імовірність симптомів артеріальної гіпотензії під впливом раміприлу знижується, якщо припинити приймати діуретик перед початком лікування раміприлом.

Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів та антипсихотичних засобів на фоні інгібіторів АПФ може посилити гіпотензію.

Симпатоміметики можуть послаблювати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ, тому пацієнти потребують ретельного спостереження.

Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Імовірність таких явищ особливо висока протягом перших тижнів поєднаного лікування пацієнтів, а також порушення функції нирок.

Одночасне застосування нітрогліцерину та інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект раміприлу.

Тривалий прийом НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПЗЗ та інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію у сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. В окремих випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо у разі порушення функції нирок, наприклад, у літніх або зневоднених пацієнтів.

Одночасне лікування інгібіторами АПФ та алопуринолом підвищує ризик розвитку ниркової недостатності та може призводити до підвищення ризику лейкопенії.

Одночасний прийом інгібіторів АПФ та циклоспорину підвищує ризик розвитку ниркової недостатності та гіперкаліємії.

Одночасний прийом інгібіторів АПФ та ловастатину підвищує ризик гіперкаліємії.

При одночасному застосуванні прокаїнаміду, цитостатиків та імунодепресантів одночасно з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик лейкопенії.

Не слід застосовувати комбінацію раміприл+гідрохлоротіазид одночасно з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом, у пацієнтів з порушенням функції нирок від середнього ступеня тяжкості до тяжкого ступеня (СКФ <60 мл/хв/1.73 м2), у пацієнтів з гіперкаліємією (>5 ммоль/ л), у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю із зниженим АТ.

Не слід застосовувати комбінацію раміприл+гідрохлоротіазид одночасно з антагоністами рецепторів ангіотензину II або іншими інгібіторами АПФ у пацієнтів з цукровим діабетом та ураженням органів-мішеней у термінальній стадії, у пацієнтів з порушенням функції нирок від середнього ступеня тяжкості до тяжкого ступеня (СКФ <60 мл/ хв/1.73 м2), у пацієнтів з гіперкаліємією (>5 ммоль/л), у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю зі зниженим артеріальним тиском.

Гідрохлоротіазид

При одночасному застосуванні з амфотерицином В (парентерально), карбеноксолоном, глюкокортикостероїдами, кортикотропіном (АКТГ) або проносними стимулюючої дії гідрохлортіазид може викликати електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію.

При одночасному прийомі солей кальцію з тіазидними діуретиками можливий розвиток гіперкальціємії (на тлі зниження виведення іонів кальцію).

При одночасному застосуванні серцевих глікозидів підвищується ризик розвитку дигіталісної інтоксикації та гіпокаліємії.

Колестирамін і колестипол можуть зменшити або сповільнити всмоктування гідрохлортіазиду. Тому сульфонамідні діуретики слід приймати принаймні за 1 годину до або через 4-6 годин після прийому цих препаратів.

Гідрохлоротіазид може посилювати дію недеполяризуючих міорелаксантів (тубокурарину).

При одночасному прийомі гідрохлортіазиду та препаратів, що викликають шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, деяких антипсихотичних засобів, підвищується ризик розвитку гіпокаліємії.

При одночасному застосуванні із соталолом підвищується ризик розвитку аритмії.

Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію саліцилатів на ЦНС, які застосовують у високих дозах (>3 г/добу).

Раміприл/гідрохлортіазид

Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався в межах норми, у деяких пацієнтів все ж таки розвивалася гіперкаліємія.

Ризик гіперкаліємії пов'язують з низкою факторів, до яких відносяться ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорид), а також харчових добавок, що містять калій або солезаменителей. Використання калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому раміприлу на тлі калій виводять діуретиків, гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути ослаблена.

При одночасному прийомі літію та інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію у сироватці крові та розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації та посилювати літієву інтоксикацію, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Використовувати раміприл одночасно з літієм не рекомендується, але у випадках, коли таке поєднання необхідно, слід проводити ретельний контроль рівня літію у сироватці крові.

Прийом інгібіторів АПФ та тіазидів одночасно з триметопримом підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.

Можливо, гідрохлортіазид послаблює гіпоглікемічний ефект пероральних гіпоглікемічних засобів (наприклад, похідні сульфонілсечовини та бігуаніди, такі як метформін) та інсуліну, у той час як раміприл потенціює його.

При одночасному застосуванні з хлоридом натрію відзначається ослаблення антигіпертензивного ефекту фіксованої комбінації раміприлу і гідрохлортіазиду.

Протипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).

На початку курсу лікування та після збільшення дози спостерігалася виражена артеріальна гіпотензія. Цей ефект особливо характерний для деяких груп ризику. Можуть спостерігатися такі симптоми, як запаморочення, загальна слабкість, нечіткість зору, іноді у поєднанні зі втратою свідомості (непритомність). Окремі випадки тахікардії, серцебиття, аритмій, стенокардії, інфаркту міокарда, вираженої артеріальної гіпертензії та шоку, динамічного порушення мозкового кровообігу, крововилив у мозок та ішемічний інсульт спостерігалися під час прийому інгібіторів АПФ на тлі гіпотензії.

З боку системи кровотворення: рідко – зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, лейкопенія, тромбоцитопенія; дуже рідко – агранулоцитоз, панцитопенія, еозинофілія, гемолітична анемія у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази.

З боку нервової системи: часто - запаморочення, стомлюваність, біль голови, слабкість; нечасто – апатія, нервозність, сонливість; рідко - почуття страху, сплутаність свідомості, порушення сну, занепокоєння, порушення нюху, порушення рівноваги, парестезії.

З боку органу зору: нечасто – кон'юнктивіт, блефарит; рідко - минуща короткозорість, нечіткість зору.

З боку органу слуху: рідко – дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску; нечасто - набряк кісточок; рідко – непритомність, тромбоемболічні ускладнення; дуже рідко – стенокардія, інфаркт міокарда, аритмії, серцебиття, тахікардія, динамічне порушення мозкового кровообігу, крововилив у мозок, загострення перебігу хвороби Рейно, васкуліт, захворювання вен, тромбоз, емболія.

З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт; рідко – задишка, синусит, риніт, фарингіт, глосит, бронхоспазм, алергічна інтерстиційна пневмонія; дуже рідко - ангіоневротичний набряк з летальною обструкцією дихальних шляхів, набряк легенів внаслідок підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду.

З боку травної системи: нудота, біль у животі, блювання, диспепсія; нечасто – спазми в епігастральній ділянці, спрага, запор, діарея, втрата апетиту; рідко – сухість у роті, блювання, порушення смаку, запалення слизових оболонок рота та язика, сіаладеніт, глосит; дуже рідко – непрохідність кишечника, геморагічний панкреатит.

З боку печінки: рідко – підвищення активності печінкових ферментів та/або білірубіну; дуже рідко – холестатична жовтяниця, гепатит, холецистит (на фоні жовчнокам'яної хвороби), некроз печінки.

З боку шкірних покривів: нечасто – фотосенсибілізація, свербіж шкіри, кропив'янка; рідко – припливи крові до шкіри обличчя, посилене потовиділення, периферичні набряки; дуже рідко - багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції типу псоріатичних або пемфігоїдних, системний червоний вовчак, алопеція, загострення псоріазу, оніхоліз. Повідомлялося, що прийом цієї комбінації може призвести до виникнення симптомокомплексу, представленого, принаймні, однією з наведених нижче складових: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивна реакція на антиядерні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія та лейкоцит (Можливі також інші шкірні прояви).

З боку кістково-м'язової системи: рідко – м'язовий спазм, міалгія, артралгія, м'язова слабкість, артрит; дуже рідко – параліч.

З боку сечовидільної системи: нечасто – протеїнурія; рідко – погіршення функції нирок, підвищення залишкового азоту та сироваткового креатиніну, зневоднення; дуже рідко – гостра ниркова недостатність, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, олігурія.

З боку статевої системи: нечасто – зниження лібідо; рідко – імпотенція.

Алергічні реакції: дуже рідко – анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк. Аангіоневротичний набряк частіше розвивається в осіб негроїдної раси. У невеликої групи пацієнтів виникнення ангіоневротичного набряку обличчя та орофарингеальної області пов'язується з прийомом інгібіторів АПФ.

З боку лабораторних показників: часто – гіпокаліємія, підвищення рівня сечової кислоти, сечовини та креатиніну в крові, гіперглікемія, подагра; нечасто – гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперхлоремія, гіперкальціємія; рідко – порушення водно-електролітного балансу (особливо у пацієнтів із захворюванням нирок), гіпохлоремія, метаболічний алкалоз; дуже рідко – збільшення рівня тригіцеридів у сироватці крові, гіперхолестеринемія, підвищення сироваткової амілази, декомпенсація цукрового діабету.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, зокрема. пов'язаний із попередньою терапією інгібіторами АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв/1.73 м2); анурія; тяжкі порушення функції печінки та/або холестаз; первинний альдостеронізм; артеріальна гіпотензія; гемодіаліз; стан після трансплантації нирок (відсутність досвіду застосування); непереносимість галактози, спадковий дефіцит лактази або синдром порушення всмоктування глюкози-галактози (через вміст препарату лактози); вагітність; період лактації (грудного вигодовування); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до раміприлу та інших інгібіторів АПФ, тіазидів або похідних сульфонаміду, а також до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

З обережністю

Тяжкі ураження коронарних і церебральних артерій (небезпека зниження кровотоку при надмірному зниженні АТ), нестабільна стенокардія, тяжкі шлуночкові порушення ритму серця, хронічна серцева недостатність IV стадії, декомпенсоване "легеневе серце", стани, що супроводжують зниженням ОЦК (в т.ч. блювота), системні захворювання сполучної тканини, цукровий діабет, пригнічення кістковомозкового кровотворення, при аортальному та мітральному стенозі, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, подагрена; і дієти з обмеженням споживання солі), гіпокаліємії, гіперкальціємії, ІХС, ниркової та/або печінкової недостатності, цирозі печінки; у пацієнтів похилого віку,

Раміприл

У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину, ноги підняти і за необхідності зробити внутрішньовенне вливання розчину натрію хлориду. Минуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого прийому препарату.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, раміприл може спричинити додаткове зниження систолічного артеріального тиску. Цей ефект можна передбачати, тому він зазвичай не є основою припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія проявляється симптомами, може виникнути потреба зменшити дозу або припинити лікування.

Як і інші інгібітори АПФ, раміприл слід призначати обережно пацієнтам з аортальним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії). В окремих випадках гемодинамічна картина може зробити неприпустимим прийом фіксованого поєднання раміприлу та гідрохлортіазиду.

У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із прийомом інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на прийом інгібітора АПФ.

Є повідомлення про анафілактоїдні реакції у пацієнтів на гемодіалізі із застосуванням мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад, AN69) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ. У разі слід розглянути можливість використання іншого типу мембран чи антигіпертензивних засобів іншого класу.

У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ, на тлі аферезу ЛПНГ за допомогою декстрану сульфату, розвиваються загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути, якщо тимчасово утримуватися від інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, на тлі десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих) розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, однак випадкове введення АПФ провокувало анафілактоїдну реакцію.

З прийомом інгібіторів АПФ пов'язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у швидкоплинний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому не зрозумілий. Якщо у пацієнтів, які приймають раміприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під наглядом лікаря до зникнення симптомів.

Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Подібно до інших інгібіторів АПФ, раміприл може бути менш ефективним у зниженні АТ у чорношкірих пацієнтів у порівнянні з особами інших рас, можливо внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну у популяції чорношкірих пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Повідомлялося, що прийом інгібіторів АПФ може супроводжуватись кашлем. Характерно, що кашель є сухим та постійним, проходить після відміни препарату. Те, що кашель викликається прийомом інгібітору АПФ, слід вважати його диференційно-діагностичною ознакою.

У пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання або загальної анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, раміприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК.

У хворих на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ.

Не показаний пацієнтам, стан яких потребує проведення діалізу, оскільки прийом інгібіторів АПФ на фоні діалізу з використанням мембран, що забезпечують високу інтенсивність струму, часто супроводжується анафілактоїдними реакціями. Це поєднання неприпустимо.

Гідрохлоротіазид

У пацієнтів із захворюваннями нирок тіазиди можуть спричинити азотемію. Прийом лікарських засобів на тлі порушення функції нирок може призводити до кумулятивних ефектів. Якщо прогресує ниркова недостатність, що характеризується збільшенням небілкового азоту, слід ретельно оцінити необхідність терапії та розглянути можливість припинення прийому діуретиків.

Пацієнтам з порушенням або прогресуючим порушенням функції печінки тіазиди слід призначати з обережністю, оскільки навіть незначні коливання водно-електролітного балансу можуть спричинити печінкову кому.

Терапія тіазидами може зменшити толерантність до глюкози. При цукровому діабеті може виникнути потреба підбору дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів. Терапія тіазидами може спричинити прояв латентного цукрового діабету. З терапією тіазидними діуретиками пов'язують збільшення рівнів холестерину та тригліцеридів. У деяких пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, можуть спостерігатись підвищення рівня сечової кислоти або прояви подагри.

У деяких пацієнтів терапія тіазидами може підвищити рівень сечової кислоти та/або викликати подагру. Однак раміприл може посилювати виведення сечової кислоти, таким чином послаблюючи рівень підвищення рівня сечової кислоти під впливом гідрохлортіазиду.

Тіазиди, у т.ч. гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами порушення водно-електролітного балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, неспокій, міалгія або м'язові спазми, стомлюваність м'язів, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та такі шлунково-кишкові розлади, як то.

Хоча використання тіазидних діуретиків може призвести до розвитку гіпокаліємії, при одночасному прийомі раміприлу можливе зменшення ступеня вираженості гіпокаліємії, викликаної діуретиками. Імовірність розвитку гіпокаліємії найбільш висока при цирозі печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, при неадекватному пероральному прийомі електролітів, а також на фоні лікування кортикостероїдами та АКТГ.

Тіазиди можуть знижувати виведення іонів кальцію з сечею, призводячи до незначного періодичного підвищення рівня кальцію в крові навіть за відсутності явних порушень кальцієвого метаболізму. Явна гіперкальціємія може вказувати на прихований гіперпаратиреоз. Прийом тіазидів слід припинити до одержання результатів дослідження функції паращитовидних залоз.

Було показано, що тіазиди збільшують ниркову екскрецію магнію, що може призвести до зниження рівня магнію у крові.

Слід припинити прийом комбінації фіксованих доз раміприлу та гідрохлортіазиду у разі виникнення або підозри на виникнення нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 1000/мкл).

Гідрохлоротіазид може дати позитивну реакцію при антидопінговому контролі.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами

Можливий слабкий або помірний вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами. Завдяки відмінностям в індивідуальних реакціях, у деяких пацієнтів може порушуватися здатність керувати автомобілем, працювати з механізмами, а також виконувати інші види робіт, що потребують підвищеної уваги. Це особливо виражено на початку лікування та/або після збільшення дозування.

Протипоказання: тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв/1.73 м2), анурія.

Протипоказання: тяжкі порушення функції печінки та/або холестазу.

Препарат протипоказаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років.

KRKA dd (Словенія)

Страна производства (на момент написания) Словения.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Амприлан НД таблетки 5 мг+25 мг 30 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Амприлан НД таблетки 5 мг+25 мг 30 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. Заодно прочитайте об этом товаре. Хотите приобрести Амприлан НД таблетки 5 мг+25 мг 30 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!
Обращаем Ваше внимание на то, что у этого товара, также, есть такие аналоги: Рамазид Н таблетки 5 мг+25 мг 100 шт., Амприлан НЛ таблетки 2,5 мг+12,5 мг 30 шт., Рамазид Н таблетки 5 мг+12,5 мг 100 шт., Рамазид Н таблетки 5 мг+12,5 мг 30 шт., Рамазид Н таблетки 2,5 мг+12,5 мг 100 шт., Хартил-Д таблетки 2,5 мг+12,5 мг 28 шт., Рамазид Н таблетки 5 мг+25 мг 30 шт., Рамазид Н таблетки 2,5 мг+12,5 мг 30 шт., Хартил-Д таблетки 5 мг+25 мг 28 шт..