Хартил-Д таблетки 5 мг+25 мг 28 шт Цена

Антигипертензивный препарат. Препарат оказывает антигипертензивное и диуретическое действие. Рамиприл и гидрохлоротиазид используются в отдельности или вместе при лечении повышенного АД. Антигипертензивные эффекты обоих компонентов дополняют друг друга, практически аддитивны, а гипокалиемический эффект гидрохлоротиазида снижается рамиприлом.

Рамиприл

Рамиприлат, активный метаболит рамиприла, подавляет фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синонимы: ангиотензин-превращающий фермент, кининаза II). Этот фермент катализирует превращение ангиотензина I тканями в активный вазоконстриктор ангиотензин II, а также распад активного вазодилататора брадикинина. Уменьшение количества ангиотензина II и подавление распада брадикинина приводит к расширению сосудов.

Поскольку ангиотензин II также стимулирует выброс альдостерона, рамиприлат приводит к уменьшению выброса альдостерона.

Использование рамиприла приводит к выраженному снижению периферического сосудистого сопротивления. Обычно не наблюдается существенных изменений скорости почечного кровотока и клубочковой фильтрации.

Прием рамиприла пациентами с артериальной гипертензией снижает АД в положении стоя и лежа без компенсаторного учащения ЧСС. У большинства больных антигипертензивный эффект проявляется через 1-2 ч после приема одной дозы. Степень выраженности эффекта достигает максимума через 3-6 ч после приема. Как правило, антигипертензивный эффект после однократного приема сохраняется на протяжении 24 ч. При продолжительном лечении рамиприлом максимальный антигипертензивный эффект обычно достигается через 2-4 недели. Показано, что при долгосрочной терапии антигипертензивный эффект удается поддерживать в течение 2 лет. Резкое прекращение приема рамиприла не приводит к быстрому и чрезмерному повышению АД.

Гидрохлоротиазид

Гидрохлоротиазид - тиазидный диуретик. Подавляет реабсорбцию ионов натрия и хлора в дистальном отделе нефрона. Усиленная почечная экскреция этих ионов сопровождается повышенным мочеобразованием (из-за осмотического связывания воды). Выведение ионов калия и магния увеличивается, а мочевой кислоты - задерживается. Высокие дозы приводят к усилению выведения бикарбоната, а длительный прием задерживает выведение ионов кальция. Возможные механизмы антигипертензивного действия включают: изменение натриевого баланса, уменьшение объема внеклеточной жидкости и плазмы, изменение сопротивления почечных сосудов или снижение реакций на норадреналин и ангиотензин II.

Выведение электролитов и воды начинается примерно через 2 ч после приема, максимальный эффект достигается за 3-6 ч и сохраняется в течение 6-12 ч. Антигипертензивный эффект достигается за 3-4 дня лечения и длится в течение 1 недели после завершения приема препарата. При длительном лечении снижение АД достигается при использовании меньших доз, чем необходимые для диуретического эффекта. Снижение АД сопровождается небольшим повышением скорости клубочковой фильтрации, сосудистого сопротивления почечного русла и активности ренина в плазме крови.

Прием однократных высоких доз гидрохлоротиазида приводит к уменьшению объема плазмы, скорости клубочковой фильтрации, почечного кровотока и среднего АД. При длительном приеме малых доз объем плазмы крови остается сниженным, в то время как минутный объем и скорость клубочковой фильтрации возвращаются к исходному уровню, предшествующему началу лечения. Среднее АД и системное сосудистое сопротивление остаются сниженными. Тиазидные диуретики могут нарушать выработку грудного молока.

Таблетки білого кольору, овальні, з фаскою, з ризиком по обидва боки, з гравіюванням на одній стороні номерів "5" та "25" по різні боки від ризику.

Допоміжні речовини : лактози моногідрат, гіпромелоза, кросповідон, целюлоза мікрокристалічна, стеарилфумарат натрію.

14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.

C09BA05 Раміприл у комбінації з діуретиками

Антигіпертензивний препарат

гідрохлортіазид

раміприл

Гіпотензивний комбінований засіб (інгібітор АПФ+діуретик)

Препарат слід зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Термін придатності – 3 роки.

Антигіпертензивний препарат. Препарат має антигіпертензивну та діуретичну дію. Раміприл та гідрохлортіазид використовуються окремо або разом при лікуванні підвищеного АТ. Антигіпертензивні ефекти обох компонентів доповнюють один одного практично адитивними, а гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазиду знижується раміприлом.

Раміприл

Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, пригнічує фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензин-перетворюючий фермент, кініназа II). Цей фермент каталізує перетворення ангіотензину I тканинами на активний вазоконстриктор ангіотензин II, а також розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення кількості ангіотензину II та пригнічення розпаду брадикініну призводить до розширення судин.

Оскільки ангіотензин II стимулює викид альдостерону, раміприлат призводить до зменшення викиду альдостерону.

Використання раміприлу призводить до вираженого зниження периферичного судинного опору. Зазвичай немає істотних змін швидкості ниркового кровотоку і клубочковой фільтрації.

Прийом раміприлу пацієнтами з артеріальною гіпертензією знижує артеріальний тиск у положенні стоячи і лежачи без компенсаторного почастішання ЧСС. У більшості хворих антигіпертензивний ефект проявляється через 1-2 години після прийому однієї дози. Ступінь вираженості ефекту досягає максимуму через 3-6 годин після прийому. Як правило, антигіпертензивний ефект після одноразового прийому зберігається протягом 24 годин. При тривалому лікуванні раміприлом максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 2-4 тижні. Показано, що при довгостроковій терапії антигіпертензивний ефект підтримується протягом 2 років. Різке припинення прийому раміприлу не призводить до швидкого та надмірного підвищення артеріального тиску.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик. Пригнічує реабсорбцію іонів натрію та хлору у дистальному відділі нефрону. Посилена ниркова екскреція цих іонів супроводжується підвищеним сечоутворенням (через осмотичне зв'язування води). Виведення іонів калію та магнію збільшується, а сечової кислоти – затримується. Високі дози призводять до посилення виведення бікарбонату, а тривалий прийом затримує виведення іонів кальцію. Можливі механізми антигіпертензивної дії включають: зміну натрієвого балансу, зменшення об'єму позаклітинної рідини та плазми, зміну опору ниркових судин або зниження реакцій на норадреналін та ангіотензин II.

Виведення електролітів і води починається приблизно через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається за 3-6 годин і зберігається протягом 6-12 годин. Антигіпертензивний ефект досягається за 3-4 дні лікування і триває протягом 1 тижня після завершення прийому препарату. При тривалому лікуванні зниження артеріального тиску досягається при використанні менших доз, ніж необхідні для діуретичного ефекту. Зниження АТ супроводжується невеликим підвищенням швидкості клубочкової фільтрації, судинного опору ниркового русла та активності реніну у плазмі крові.

Прийом одноразових високих доз гідрохлортіазиду призводить до зменшення об'єму плазми, швидкості клубочкової фільтрації, ниркового кровотоку та середнього артеріального тиску. При тривалому прийомі малих доз об'єм плазми залишається зниженим, у той час як хвилинний об'єм і швидкість клубочкової фільтрації повертаються до початкового рівня, що передує початку лікування. Середній АТ та системний судинний опір залишаються зниженими. Тіазидні діуретики можуть порушувати вироблення грудного молока.

артеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).

Таблетки слід приймати 1 раз на добу щодня вранці, запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат можна приймати незалежно від їди. Таблетки не призначені для розподілу на частини.

Дорослим препарат Хартил-Д рекомендується призначати тільки після індивідуального підбору доз кожного з компонентів. Дозу можна збільшувати з інтервалом щонайменше 3 тижнів. Звичайна початкова доза становить 2.5 мг раміприлу та 12.5 мг гідрохлортіазиду. Звичайна підтримуюча доза становить 2.5 мг раміприлу та 12.5 мг гідрохлортіазиду або 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлортіазиду. Максимальна добова доза, що рекомендується, становить 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлортіазиду.

Для літніх пацієнтів та пацієнтів з КК від 30 до 60 мл/хв індивідуальні дози кожного з компонентів (раміприлу та гідрохлортіазиду) необхідно ретельно підбирати до переходу на комбінований препарат Хартіл®-Д.

Доза препарату Хартил-Д повинна бути якомога нижчою. Максимальна добова доза, що рекомендується, становить 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлортіазиду.

Хартил-Д протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (КК<30 мл/хв/1.73 м2).

До переходу на Хартіл-Д пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки слід підібрати дозу раміприлу.

Не допускається прийом препарату Хартіл-Д пацієнтами з тяжкими порушеннями функції печінки та/або холестазом.

Хартил®-Д не рекомендується дітям та підліткам віком до 18 років через відсутність даних щодо безпеки та ефективності для цієї вікової групи.

Симптоми: затримка сечі, порушення рівня електролітів, виражене зниження артеріального тиску, порушення свідомості (в т.ч. кома), судоми, парез, аритмія, брадикардія, шок, ниркова недостатність, непрохідність кишечника (параліч).

Лікування при передозуванні або отруєнні залежить від способу та тривалості прийому препарату, а також типу та ступеня вираженості симптомів. Крім загальних заходів (запобігання всмоктування промиванням шлунка та прийомом активованого вугілля, прискорення проходження через кишечник за допомогою сульфату натрію) необхідні спостереження та підтримуюча (іноді інтенсивна) терапія. Раміприл можна повністю видалити з організму шляхом діалізу.

Перший захід при вираженому зниженні АТ - відновлення об'єму рідини фізіологічним розчином. За відсутності адекватної реакції можна ввести внутрішньовенні катехоламіни. Можна розглянути можливість запровадження ангіотензину II. При вираженій брадикардії необхідно встановити штучний водій ритму. Необхідно стежити за ОЦК, рівнем електролітів, кислотно-лужним станом, рівнем глюкози в крові та діурезом. При гіпокаліємії необхідно відновити рівень калію.

Якщо ангіоневротичний набряк носить загрозливий для життя характер і поширюється на мову, голосові зв'язки та/або гортань, рекомендується вжити таких невідкладних заходів:

Нижче перераховані взаємодії компонентів препарату Хартил-Д з іншими інгібіторами АПФ та препаратами, що містять гідрохлортіазид.

Раміприл

При одночасному застосуванні з діуретиками відзначається сумація антигіпертензивного ефекту. У пацієнтів, які вже приймають діуретики, особливо тих, кому діуретики призначені нещодавно, додавання раміприлу може іноді викликати надмірне зниження артеріального тиску. Імовірність симптомів артеріальної гіпотензії під впливом раміприлу знижується, якщо припинити приймати діуретик перед початком лікування раміприлом.

Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів та антипсихотичних засобів на фоні інгібіторів АПФ може посилити гіпотензію.

Симпатоміметики можуть послаблювати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ, тому пацієнти потребують ретельного спостереження.

Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Імовірність таких явищ особливо висока протягом перших тижнів поєднаного лікування пацієнтів, а також порушення функції нирок.

Раміприл можна застосовувати на фоні прийому тромболітиків та бета-адреноблокаторів.

Одночасне застосування нітрогліцерину та інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект раміприлу.

Раміприл можна призначати одночасно з ацетилсаліцилової кислотою (у дозі 3 г на добу під наглядом лікаря).

Тривалий прийом НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПЗЗ та інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію у сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. В окремих випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо у разі порушення функції нирок, наприклад, у літніх або зневоднених пацієнтів.

Одночасне лікування інгібіторами АПФ та алопуринолом підвищує ризик розвитку ниркової недостатності та може призводити до підвищення ризику лейкопенії.

Одночасний прийом інгібіторів АПФ та циклоспорину підвищує ризик розвитку ниркової недостатності та гіперкаліємії.

Одночасний прийом інгібіторів АПФ та ловастатину підвищує ризик гіперкаліємії.

При одночасному застосуванні прокаїнаміду, цитостатиків та імунодепресантів одночасно з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик лейкопенії.

Хартил-Д не показаний пацієнтам, стан яких вимагає проведення діалізу, оскільки прийом інгібіторів АПФ на фоні діалізу з використанням мембран, що забезпечують високу інтенсивність струму, часто супроводжується анафілактоїдними реакціями. Це поєднання неприпустимо.

Гідрохлоротіазид

При одночасному застосуванні з амфотерицином В (парентерально), карбеноксолоном, глюкокортикостероїдами, кортикотропіном (АКТГ) або проносними стимулюючої дії гідрохлортіазид може викликати електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію.

При одночасному прийомі солей кальцію з тіазидними діуретиками можливий розвиток гіперкальціємії (на тлі зниження виведення іонів кальцію).

При одночасному застосуванні серцевих глікозидів підвищується ризик розвитку дигіталісної інтоксикації та гіпокаліємії.

Колестирамінові смоли та колестипол можуть зменшити або сповільнити всмоктування гідрохлортіазиду. Тому сульфонамідні діуретики слід приймати принаймні за 1 годину до або через 4-6 годин після прийому цих препаратів.

Гідрохлоротіазид може посилювати дію недеполяризуючих міорелаксантів (тубокурарину хлорид).

При одночасному прийомі гідрохлортіазиду та препаратів, що викликають тахікардію типу "пірует", наприклад, деяких антипсихотичних засобів, підвищується ризик розвитку гіпокаліємії.

При одночасному застосуванні із соталолом підвищується ризик розвитку аритмії.

Раміприл/гідрохлортіазид

Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався в межах норми, у деяких пацієнтів все ж таки розвивалася гіперкаліємія.

Ризик гіперкаліємії пов'язують з низкою факторів, до яких відносяться ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорид), а також харчових добавок, що містять калій або солезаменителей. Використання калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому раміприлу на тлі калій виводять діуретиків, гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути ослаблена.

При одночасному прийомі літію та інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію у сироватці крові та розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації та посилювати літієву інтоксикацію, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Використовувати раміприл одночасно з літієм не рекомендується, але у випадках, коли таке поєднання необхідно, слід проводити ретельний контроль рівня літію у сироватці крові.

Прийом інгібіторів АПФ та тіазидів одночасно з триметопримом підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.

Можливо, гідрохлортіазид послаблює гіпоглікемічний ефект пероральних гіпоглікемічних засобів (наприклад, похідні сульфомочевини та бігуанідини, такі як метформін) та інсуліну, у той час як раміприл потенціює його.

При одночасному застосуванні з хлоридом натрію відзначається ослаблення антигіпертензивного ефекту фіксованої комбінації раміприлу і гідрохлортіазиду.

Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію саліцилатів на ЦНС, які застосовують у високих дозах (>3 г/добу).

Не рекомендується приймати Хартіл®-Д у І триместрі вагітності. У разі запланованої або підтвердженої вагітності необхідно якнайшвидше перейти на іншу терапію. Контрольовані дослідження прийому інгібіторів АПФ при вагітності не проводились.

Хартил®-Д протипоказаний у II та III триместрах вагітності. Тривалий прийом у ІІ та ІІІ триместрах може спричинити появу ознак інтоксикації у плода (пригнічення функції нирок, олігогідрамніон, затримку окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність новонароджених, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Тривалий прийом гідрохлортіазиду у III триместрі вагітності може спричинити ішемію плода та плаценти, ризик затримки росту. Більше того, в окремих випадках прийом незадовго до пологів може спричинити гіпоглікемію та тромбоцитопенію у новонароджених. Гідрохлоротіазид може зменшити об'єм плазми крові та знизити фетоплацентарний кровотік.

Жінкам, які приймали Хартіл®-Д при вагітності (починаючи з II триместру), необхідно пройти ультразвукове дослідження для перевірки стану нирок та черепа у плода.

Хартил®-Д протипоказаний у період грудного вигодовування. Раміприл та гідрохлортіазид виділяються з грудним молоком. Зниження та припинення виділення молока пов'язують із прийомом тіазидів у період грудного вигодовування. Можуть спостерігатися реакції підвищеної чутливості до лікарських засобів групи сульфонамідів, гіперкаліємія та ядерна жовтяниця. Через можливість серйозних побічних ефектів у немовлят необхідно розглянути питання про припинення грудного вигодовування.

Під час прийому інгібіторів АПФ, раміприлу або гідрохлортіазиду відмічено ряд побічних реакцій.

На початку курсу лікування та після збільшення дози спостерігалася виражена артеріальна гіпотензія. Цей ефект особливо характерний для деяких груп ризику. Можуть спостерігатися такі симптоми, як запаморочення, загальна слабкість, нечіткість зору, іноді у поєднанні зі втратою свідомості (непритомність). Окремі випадки тахікардії, серцебиття, аритмій, стенокардії, інфаркту міокарда, вираженої артеріальної гіпертензії та шоку, динамічного порушення мозкового кровообігу, крововилив у мозок та ішемічний інсульт спостерігалися під час прийому інгібіторів АПФ на тлі гіпотензії.

Частота розвитку побічних ефектів визначається так: часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, < 1/100), рідко (>1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000, у т.ч у поодиноких випадках).

З боку системи кровотворення: рідко – зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, лейкопенія, тромбоцитопенія; дуже рідко – агранулоцитоз, панцитопенія, еозинофілія, гемолітична анемія у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази.

З боку лабораторних показників: часто – гіпокаліємія, підвищення рівня сечової кислоти, сечовини та креатиніну в крові, гіперглікемія, подагра; нечасто – гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперхлоремія, гіперкальціємія; рідко – порушення водно-електролітного балансу (особливо у пацієнтів із захворюванням нирок), гіпохлоремія, метаболічний алкалоз; дуже рідко – збільшення рівня тригіцеридів у сироватці крові, гіперхолестеринемія, підвищення сироваткової амілази, декомпенсація цукрового діабету.

З боку центральної нервової системи: часто - запаморочення, стомлюваність, біль голови, слабкість; нечасто – апатія, нервозність, сонливість; рідко - почуття страху, сплутаність свідомості, порушення сну, занепокоєння, порушення нюху, порушення рівноваги, парестезії.

З боку органу зору: нечасто – кон'юнктивіт, блефарит; рідко - минуща короткозорість, нечіткість зору.

З боку органу слуху: рідко – дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: виражене зниження АТ; нечасто - набряк кісточок; рідко – непритомність, тромбоемболічні ускладнення; дуже рідко – стенокардія, інфаркт міокарда, аритмії, серцебиття, тахікардія, динамічне порушення мозкового кровообігу, крововилив у мозок, загострення перебігу хвороби Рейно, васкуліт, захворювання вен, тромбоз, емболія.

З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт; рідко – задишка, синусит, риніт, фарингіт, глосит, бронхоспазм, алергічна інтерстиційна пневмонія; дуже рідко - ангіоневротичний набряк з летальною обструкцією дихальних шляхів, набряк легенів внаслідок підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду.

З боку травної системи: нудота, біль у животі, блювання, диспепсія; нечасто – спазми в епігастральній ділянці, спрага, запор, діарея, втрата апетиту; рідко – сухість у роті, блювання, порушення смаку, запалення слизових оболонок рота та язика, сіаладеніт, глосит; дуже рідко – непрохідність кишечника, геморагічний панкреатит.

З боку печінки: рідко – підвищення активності печінкових ферментів та/або білірубіну**; дуже рідко – холестатична жовтяниця**, гепатит, холецистит (на фоні жовчнокам'яної хвороби), некроз печінки.

Дерматологічні реакції: нечасто – фотосенсибілізація, свербіж шкіри, кропив'янка; рідко – припливи крові до шкіри обличчя, посилене потовиділення, периферичні набряки; дуже рідко - багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції типу псоріатичних або пемфігоїдних, системний червоний вовчак, алопеція, загострення псоріазу, оніхоліз.

Якщо шкірні реакції яскраво виражені, потрібна термінова консультація лікаря. Повідомлялося, що прийом даного препарату може призвести до виникнення симптомокомплексу, представленого принаймні однією з наведених нижче складових: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивна реакція на антиядерні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія та лейкоцитоз (Можливі також інші шкірні прояви).

З боку кістково-м'язової системи: рідко – м'язовий спазм, міалгія, артралгія, м'язова слабкість, артрит; дуже рідко – параліч.

З боку сечовидільної системи: нечасто – протеїнурія; рідко – погіршення функції нирок, підвищення залишкового азоту та сироваткового креатиніну, зневоднення; дуже рідко – гостра ниркова недостатність, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, олігурія.

З боку статевої системи: нечасто – зниження лібідо; рідко – імпотенція.

Алергічні реакції: дуже рідко – анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк.

* Ангіоневротичний набряк частіше розвивається в осіб негроїдної раси. У невеликої групи пацієнтів виникнення ангіоневротичного набряку обличчя та орофарингеальної області пов'язується з прийомом інгібіторів АПФ.

** у разі розвитку жовтяниці або підвищення активності печінкових ферментів пацієнта слід спостерігати.

ангіоневротичний набряк в анамнезі, зокрема. пов'язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; виражені порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв/1.73 м2), анурія; трансплантації нирок (відсутність досвіду застосування); непереносимість галактози, спадковий дефіцит лактази або синдром порушення всмоктування глюкози-галактози (через вміст у препараті лактози); ); підвищена чутливість до раміприлу та інших інгібіторів АПФ, тіазидів або похідних сульфонаміду, а також до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

З обережністю слід застосовувати препарат при тяжких ураженнях коронарних і церебральних артерій (небезпека зниження кровотоку при надмірному зниженні АТ), нестабільної стенокардії, тяжких шлуночкових порушеннях ритму серця, хронічної серцевої недостатності IV стадії, декомпенсованому "легеневому серці", станах, що супроводжуються зниженням т. ч. діарея, блювота), системних захворюваннях сполучної тканини, цукровому діабеті, пригніченні кістковомозкового кровотворення, у пацієнтів похилого віку, при аортальному та мітральному стенозі, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, двосторонньому стенозі ниркових артерій; гіпонатріємії (в т.ч. на фоні прийому діуретиків та дієти з обмеженням споживання солі), гіпокаліємії, гіперкальціємії, ІХС, ниркової та/або печінкової недостатності, цирозу печінки.

Раміприл

Симптоми артеріальної гіпотензії

У хворих на неускладнену артеріальну гіпертензію симптоми артеріальної гіпотензії спостерігаються рідко. У хворих на артеріальну гіпертензію, які приймають раміприл, ймовірність розвитку артеріальної гіпотензії зростає при зменшенні ОЦК (наприклад, внаслідок лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, діареї або блювання), а також при тяжких формах ренін-залежної артеріальної гіпертензії. Симптоми артеріальної гіпотензії спостерігалися у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у хворих з тяжчою серцевою недостатністю, змушених приймати високі дози "петлевих" діуретиків, у яких спостерігається гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують пильного спостереження в початковому періоді лікування та при доборі дози. Це також стосується пацієнтів з ІХС або захворюванням судин мозку, у яких значне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.

У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину, ноги підняти і за необхідності зробити внутрішньовенне вливання розчину натрію хлориду. Минуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого прийому препарату.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, раміприл може спричинити додаткове зниження систолічного артеріального тиску. Цей ефект можна передбачати, тому він зазвичай не є основою припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія проявляється симптомами, може виникнути потреба зменшити дозу або припинити лікування.

Аортальний та мітральний стенози/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і інші інгібітори АПФ, раміприл слід призначати обережно пацієнтам з аортальним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії). В окремих випадках гемодинамічна картина може зробити неприпустимим прийом фіксованого поєднання раміприлу та гідрохлортіазиду.

Первинний альдостеронізм (хвороба Конна)

Використання фіксованих поєднань раміприлу та гідрохлортіазиду протипоказано, оскільки пацієнти з первинним альдостеронізмом не чутливі до антигіпертензивних засобів, дія яких заснована на пригніченні ренін-ангіотензинової системи.

Порушення функції нирок

У пацієнтів із серцевою недостатністю на початку лікування інгібіторами АПФ може спостерігатись погіршення функції нирок. У таких ситуаціях описані випадки гострої ниркової недостатності, що зазвичай минає.

У деяких пацієнтів із звуженням обох ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові; зазвичай ці зміни відбуваються після припинення прийому препаратів. Імовірність цього особливо висока при нирковій недостатності. За наявності реноваскулярної гіпертензії високий ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом з малих доз, які мають бути точно підібрані. Оскільки діуретики можуть зробити внесок у описану вище клінічну динаміку, протягом перших тижнів лікування раміприлом їх прийом повинен бути припинений, а функція нирок потребує ретельного спостереження.

У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання судин нирок прийом раміприлу, особливо на тлі діуретиків, спричинює підвищення рівня сечовини в крові та креатиніну в сироватці; ці зміни, як правило, бувають незначними та минущими. Імовірність їх виникнення вище у хворих, які страждають на порушення функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність зниження дози та/або припинення прийому діуретика та/або раміприлу.

Стан після трансплантації нирки

У зв'язку з відсутністю досвіду застосування раміприлу у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, раміприл не рекомендується приймати таким пацієнтам.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк

Ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані рідко розвивається у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, у т.ч. раміприл. У період лікування ангіоневротичний набряк може розвинутись будь-коли. У цьому випадку прийом раміприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування та встановити спостереження за пацієнтом; Перш ніж відпустити пацієнта, слід переконатися, що всі симптоми набряку ліквідовані. Навіть у тих випадках, коли набряк обмежується лише язиком і ознаки порушення дихання відсутні, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування ангістамінними засобами та глюкокортикостероїдами може виявитися недостатнім. У поодиноких випадках зареєстрована смерть пацієнтів внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика.

Якщо набряк поширюється на мову, голосові зв'язки або гортань, можливе перекриття дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органах дихання. У таких випадках необхідно вжити заходів невідкладної терапії (введення епінефрину /адреналіну/ та/або підтримання прохідності дихальних шляхів). Пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом аж до повного та стійкого зникнення симптоматики.

У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із прийомом інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі

Є повідомлення про анафілактоїдні реакції у пацієнтів на гемодіалізі із застосуванням мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад, AN69) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ. У разі слід розглянути можливість використання іншого типу мембран чи антигіпертензивних засобів іншого класу.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ЛПНЩ

У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ, на тлі аферезу ЛПНГ за допомогою декстрану сульфату, розвиваються загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути, якщо тимчасово утримуватися від інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.

Десенсибілізація

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, на тлі десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих) розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, однак випадкове введення АПФ провокувало анафілактоїдну реакцію.

Печінкова недостатність

З прийомом інгібіторів АПФ пов'язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у швидкоплинний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому не зрозумілий. Якщо у пацієнтів, які приймають раміприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під наглядом лікаря до зникнення симптомів.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Повідомлялося, що у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. При нормальній функції нирок і відсутність ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотні та проходять після припинення прийому інгібітору АПФ. Слід виявляти крайню обережність при призначенні раміприлу хворим, які страждають на захворювання сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування антидепресантами, які приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих факторів, особливо на тлі порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються важкі інфекції, які завжди піддаються інтенсивної антибіотикотерапії. Якщо в лікуванні таких пацієнтів використовується раміприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому хворих слід попередити про необхідність повідомляти будь-які ознаки інфекції.

Расова приналежність

Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності.

Подібно до інших інгібіторів АПФ, раміприл може бути менш ефективним у зниженні АТ у чорношкірих пацієнтів у порівнянні з особами інших рас, можливо внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну у популяції чорношкірих пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Кашель

Повідомлялося, що прийом інгібіторів АПФ може супроводжуватись кашлем. Характерно, що кашель є сухим та постійним, проходить після відміни препарату. Те, що кашель викликається прийомом інгібітору АПФ, слід вважати його диференційно-діагностичною ознакою.

Хірургічне втручання/загальна анестезія

У пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання або загальної анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, раміприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, зокрема. раміприл, спостерігається підвищення рівня калію у сироватці. До групи ризику гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні солезаменители, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці (наприклад, гепарин). Якщо прийом перелічених вище препаратів на фоні лікування інгібітором АПФ визнається за необхідне, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.

Хворі на цукровий діабет

У хворих на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ.

Літій

Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію та раміприлу.

Гідрохлоротіазид

Порушення функції нирок

У пацієнтів із захворюваннями нирок тіазиди можуть викликати азотемію. Прийом лікарських засобів на тлі порушення функції нирок може призводити до кумулятивних ефектів. Якщо прогресує ниркова недостатність, що характеризується збільшенням небілкового азоту, слід ретельно оцінити необхідність терапії та розглянути можливість припинення прийому діуретиків.

Порушення функції печінки

Пацієнтам з порушенням або прогресуючим порушенням функції печінки тіазиди слід призначати з обережністю, оскільки навіть незначні коливання водно-електролітного балансу можуть спричинити печінкову кому.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Терапія тіазидами може зменшити толерантність до глюкози. При цукровому діабеті може виникнути потреба підбору дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів. Терапія тіазидами може спричинити прояв латентного цукрового діабету. З терапією тіазидними діуретиками пов'язують збільшення рівнів холестерину та тригліцеридів. У деяких пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, можуть спостерігатись підвищення рівня сечової кислоти або прояви подагри.

Подагра

У деяких пацієнтів терапія тіазидами може підвищити рівень сечової кислоти та/або викликати подагру. Однак раміприл може посилювати виведення сечової кислоти, таким чином послаблюючи рівень підвищення рівня сечової кислоти під впливом гідрохлортіазиду.

Порушення водно-електролітного балансу

Будь-якому пацієнтові, який отримує лікування діуретиками, необхідно періодично визначати вміст електролітів у сироватці крові.

Тіазиди, у т.ч. гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами порушення водно-електролітного балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, неспокій, міалгія або м'язові спазми, стомлюваність м'язів, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та такі шлунково-кишкові розлади, як то.

Хоча використання тіазидних діуретиків може призвести до розвитку гіпокаліємії, при одночасному прийомі раміприлу можливе зменшення ступеня вираженості гіпокаліємії, викликаної діуретиками. Імовірність розвитку гіпокаліємії найбільш висока при цирозі печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, при неадекватному пероральному прийомі електролітів, а також на фоні лікування кортикостероїдами та АКТГ.

У спеку можливий розвиток гіпонатріємії у пацієнтів з периферичними набряками. Нестача хлоридів зазвичай буває незначною і не потребує лікування.

Тіазиди можуть знижувати виведення іонів кальцію з сечею, призводячи до незначного періодичного підвищення рівня кальцію в крові навіть за відсутності явних порушень кальцієвого метаболізму. Явна гіперкальціємія може вказувати на прихований гіперпаратиреоз. Прийом тіазидів слід припинити до одержання результатів дослідження функції паращитовидних залоз.

Було показано, що тіазиди збільшують ниркову екскрецію магнію, що може призвести до зниження рівня магнію у крові.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Слід припинити прийом комбінації фіксованих доз раміприлу та гідрохлортіазиду у разі виникнення або підозри на виникнення нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 1000/мкл).

Антидопінгові тести

Гідрохлортіазид, що входить до складу даного лікарського препарату, може дати позитивну реакцію за антидопінгового контролю.

Інше

Незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми у пацієнтів можуть розвиватися реакції підвищеної чутливості. Повідомлялося про можливість загострення течії системного червоного вовчаку.

Даний лікарський препарат містить моногідрат лактози. Його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями толерантності до галактози, спадковим дефіцитом лактази або синдромом порушення всмоктування глюкози-галактози.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами

Хартіл®-Д має слабкий або помірний вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами. Завдяки відмінностям в індивідуальних реакціях, у деяких пацієнтів може порушуватися здатність керувати автомобілем, працювати з механізмами, а також виконувати інші види робіт, що потребують підвищеної уваги. Це особливо виражено на початку лікування та/або після збільшення дозування.

Пацієнтам із нирковою недостатністю потрібна корекція режиму дозування. При помірному порушенні функції нирок (КК від 20 до 50 мл/хв для 1.73 м2 поверхні тіла) початкова доза зазвичай становить 1.25 мг 1 раз/сут (1 таб. 1.25 мг/сут). Максимальна добова доза не повинна перевищувати 5 мг.

При порушеннях функції печінки може однаково часто спостерігатися знижений або підвищений ефект препарату Хартіл, тому на ранніх стадіях лікування цієї категорії пацієнтів потрібне ретельне медичне спостереження. Максимальна добова доза у таких випадках не повинна перевищувати 2,5 мг.

Препарат відпускається за рецептом.

Для літніх пацієнтів та пацієнтів з КК від 30 до 60 мл/хв індивідуальні дози кожного з компонентів (раміприлу та гідрохлортіазиду) необхідно ретельно підбирати до переходу на комбінований препарат Хартіл®-Д.

Хартіл®-Д не рекомендується дітям та підліткам (віком до 18 років) через відсутність даних щодо безпеки та ефективності для цієї вікової групи.

EGIS Pharmaceuticals PLC (Угорщина)

ALLPHAMED PHARBIL ARZNEIMITTEL GmbH (Німеччина)

EGIS Pharmaceuticals PLC (Угорщина)

Страна производства (на момент написания) Германия.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Хартил-Д таблетки 5 мг+25 мг 28 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Хартил-Д таблетки 5 мг+25 мг 28 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. Возможно, Вас заинтересует информация про этот товар. Хотите приобрести Хартил-Д таблетки 5 мг+25 мг 28 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!
Обращаем Ваше внимание на то, что у этого товара, также, есть такие аналоги: Амприлан НД таблетки 5 мг+25 мг 30 шт., Рамазид Н таблетки 5 мг+25 мг 100 шт., Амприлан НЛ таблетки 2,5 мг+12,5 мг 30 шт., Рамазид Н таблетки 5 мг+12,5 мг 100 шт., Рамазид Н таблетки 5 мг+12,5 мг 30 шт., Рамазид Н таблетки 2,5 мг+12,5 мг 100 шт., Хартил-Д таблетки 2,5 мг+12,5 мг 28 шт., Рамазид Н таблетки 5 мг+25 мг 30 шт., Рамазид Н таблетки 2,5 мг+12,5 мг 30 шт..