Янумет Лонг таблетки с пролонгированным действием покрытые пленочной оболочкой 1000 мг+100 мг 28 шт Цена
-
Страна:Пуэрто-Рико
-
Форма выпуска:таблетки пролонг
-
Дозировка:1000 мг+100 мг
-
В упаковке:28 шт.
Препарат представляет собой комбинацию двух гипогликемических препаратов с взаимодополняющим механизмом действия, предназначенную для улучшения контроля гликемии у пациентов с сахарным диабетом 2 типа: ситаглиптина, ингибитора фермента дипептидилпептидазы-4 (ДПП-4), и метформина, представителя класса бигуанидов.
Метформин
Метформин является гипогликемическим препаратом, повышающим толерантность к глюкозе у пациентов с сахарным диабетом 2 типа, снижая базальную и постпрандиальную концентрацию глюкозы в крови. Его фармакологические механизмы действия отличаются от механизмов действия пероральных гипогликемических препаратов других классов.
Метформин снижает синтез глюкозы в печени, снижает всасывание глюкозы в кишечнике и повышает чувствительность к инсулину путем усиления периферического захвата и утилизации глюкозы. В отличие от производных сульфонилмочевины метформин не вызывает гипогликемии ни у пациентов с сахарным диабетом 2 типа, ни у здоровых людей (за исключением некоторых обстоятельств) и не вызывает гиперинсулинемии. Во время лечения метформином секреция инсулина не изменяется, при этом концентрация инсулина натощак и суточное значение плазменной концентрации инсулина могут снизиться.
Ситаглиптин
Ситаглиптин является активным при приеме внутрь, высокоселективным ингибитором фермента ДПП-4, предназначенным для лечения сахарного диабета 2 типа. Фармакологические эффекты класса препаратов-ингибиторов ДПП-4 опосредованы активацией инкретинов. Ингибируя ДПП-4, ситаглиптин повышает концентрацию двух известных активных гормонов семейства инкретинов: глюкагоноподобного пептида 1 (ГПП-1) и глюкозозависимого инсулинотропного полипептида (ГИП). Инкретины являются частью внутренней физиологической системы регуляции гомеостаза глюкозы. При нормальной или повышенной концентрации глюкозы крови ГПП-1 и ГИП способствуют увеличению синтеза и секреции инсулина β-клетками поджелудочной железы. ГПП-1 также подавляет секрецию глюкагона α-клетками поджелудочной железы, снижая, таким образом, синтез глюкозы в печени. Этот механизм действия отличается от механизма действия производных сульфонилмочевины, которые стимулируют высвобождение инсулина и при низких концентрациях глюкозы крови, что чревато развитием сульфонил-индуцированной гипогликемии не только у пациентов с сахарным диабетом 2 типа, но и у здоровых лиц. Ситаглиптин в терапевтических концентрациях не подавляет активности родственных ферментов ДПП-8 или ДПП-9. Ситаглиптин отличается по химической структуре и фармакологическому действию от аналогов ГПП-1, инсулина, производных сульфонилмочевины или меглитинидов, бигуанидов, агонистов γ-рецепторов, активируемых пролифератором пероксисом (PPARγ), ингибиторов альфа-глюкозидазы и аналогов амилина.
Фармакодинамика
Пероральный прием одной дозы ситаглиптина пациентами с сахарным диабетом 2 типа приводит к подавлению активности фермента ДПП-4 на 24 ч, что сопровождается 2-3-кратным увеличением концентрации циркулирующих активных ГПП-1 и ГИП, увеличением плазменной концентрации инсулина и С-пептида, снижением концентрации глюкагона и плазменной концентрации глюкозы натощак, а также уменьшением амплитуды колебаний гликемии после глюкозной или пищевой нагрузки.
Прием ситаглиптина в суточной дозе 100 мг в течение 4-6 месяцев значительно улучшал функцию β-клеток поджелудочной железы у пациентов с сахарным диабетом 2 типа, о чем свидетельствовали соответствующие изменения таких маркеров, как НОМА-β (оценка гомеостаза в модели-β), соотношение проинсулин/инсулин, оценка реакции β-клеток поджелудочной железы по данным панели повторных тестов на толерантность к пище. По данным клинических исследований II и III фазы эффективность гликемического контроля ситаглиптина при применении в дозе по 50 мг 2 раза/сут была сопоставимой с эффективностью при применении ситаглиптина в дозе 100 мг 1 раз/сут.
В рандомизированном плацебо-контролируемом, двойном слепом, четырехпериодном перекрестном двухдневном исследовании с участием взрослых здоровых добровольцев изучали влияние комбинации ситаглиптина и метформина по сравнению с монотерапией ситаглиптином либо монотерапией метформином, либо плацебо на изменение плазменных концентраций активного и общего гормона ГПП-1 и глюкозы после приема пищи. Средневзвешенное значение нарастающей концентрации активного гормона ГПП-1 в течение 4 ч после приема пищи увеличилось примерно в 2 раза после приема только ситаглиптина или только метформина в сравнении с плацебо. Одновременное применение ситаглиптина и метформина обеспечивало суммирование эффекта приблизительно с 4-кратным увеличением концентрации активного гормона ГПП-1 по сравнению с плацебо. Прием только ситаглиптина сопровождался увеличением концентрации только активного гормона ГПП-1 вследствие ингибирования фермента ДПП-4, в то время как прием только метформина сопровождался симметричным увеличением концентрации активного и общего гормона ГПП-1. Полученные данные соответствуют различным механизмам действия ситаглиптина и метформина, отвечающим за увеличение концентрации активного гормона ГПП-1. Результаты данного исследования также показали, что именно ситаглиптин, а не метформин увеличивает концентрацию активного гормона ГИП.
В исследованиях с участием здоровых добровольцев прием ситаглиптина не сопровождался снижением концентрации глюкозы в крови и не вызывал гипогликемию. Это позволяет предполагать, что инсулинотропный и глюкагон-супрессивный эффекты препарата являются глюкозозависимыми.
Влияние на АД
В рандомизированном плацебо-контролируемом перекрестном исследовании с участием пациентов с артериальной гипертензией одновременный прием антигипертензивных препаратов (одного или более из следующих: ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II, блокаторы медленных кальциевых каналов, бета-адреноблокаторы, диуретики) с ситаглигпином в целом хорошо переносился пациентами. У данной категории пациентов ситаглиптин продемонстрировал незначительное гипотензивное действие: в дозе 100 мг/сут ситаглиптин снижал среднесуточное амбулаторное значение систолического АД приблизительно на 2 мм рт.ст. по сравнению с группой плацебо. Подобные изменения не наблюдались у пациентов с нормальным АД.
Влияние на электрофизиологию сердца
В рандомизированном плацебо-контролируемом перекрестном исследовании здоровые добровольцы принимали внутрь ситаглиптин однократно в дозе 100 мг, 800 мг (8-кратное превышение рекомендуемой дозы) и плацебо. После приема рекомендуемой дозы (100 мг) не наблюдалось какого-либо влияния препарата на длительность интервала QTc ни в момент его максимальной концентрации в плазме, ни в других временных точках оценки на протяжении всего исследования. После приема 800 мг максимальное увеличение скорректированного по плацебо среднего изменения длительности интервала QTc через 3 ч после приема препарата по сравнению с начальным значением составило 8.0 мс. Подобное незначительное увеличение было оценено как клинически незначимое. После приема 800 мг значение Cmax ситаглиптина в плазме крови примерно в 11 раз превышало соответствующее значение после приема дозы 100 мг.
У пациентов с сахарным диабетом 2 типа при применении ситаглиптина в дозе 100 мг/сут или 200 мг/сут не было выявлено значимых изменений длительности интервала QTc (исходя из данных электрокардиографических исследований, полученных в момент ожидаемой Cmax ситаглиптина в плазме крови).
Янумет Лонг таблетки с пролонгированным действием покрытые пленочной оболочкой 1000 мг+100 мг 28 шт инструкция на украинскомФорма випуску
таб. з пролонгованим вивільненням, укр. плівковою оболонкою, 1000 мг+100 мг: 7, 10, 14, 28, 30, 56, 60, 90, 180 або 1000 шт.
Опис
Таблетки з пролонгованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою синього кольору, овальні, двоопуклі, з гравіюванням "81" на одній стороні.
| 1 таб. | |
| метформіну гідрохлорид | 1000 мг |
| ситагліптину фосфат | 128.5 мг, |
| що відповідає змісту ситагліптину | 100 мг |
Плівкова оболонка: опадрай 20А99172 – 33.74 мг, віск карнаубкий – 0.04 мг.
Опадрай 20А99172 містить: гіпромелозу, гіпролозу, титану діоксид, FD&С синій #2/індигокармін алюмінієвий лак.
7 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
10 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
14 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
28 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
30 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
56 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
60 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
90 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
180 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
1000 шт. - флакони (1) - пачки картонні.
Коди АТХ
A10BD07 Метформін у комбінації з ситагліптином
Діюча речовина
метформіну гідрохлорид
ситагліптин
Фармако-терапевтична група
Гіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази-4 інгібітор+бігуанід)
Фармакологічна дія
Препарат являє собою комбінацію двох гіпоглікемічних препаратів із взаємодоповнюючим механізмом дії, призначену для покращення контролю глікемії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу: ситагліптину, інгібітору ферменту дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), та метформіну, представника класу бігуані.
Метформін
Метформін є гіпоглікемічним препаратом, що підвищує толерантність до глюкози у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, знижуючи базальну та постпрандіальну концентрацію глюкози в крові. Його фармакологічні механізми дії відрізняються від механізмів дії пероральних гіпоглікемічних препаратів інших класів.
Метформін знижує синтез глюкози в печінці, знижує всмоктування глюкози в кишечнику та підвищує чутливість до інсуліну шляхом посилення периферичного захоплення та утилізації глюкози. На відміну від похідних сульфонілсечовини метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, ні у здорових людей (за винятком деяких обставин) і не викликає гіперінсулінемії. Під час лікування метформіном секреція інсуліну не змінюється, при цьому концентрація інсуліну натще та добове значення плазмової концентрації інсуліну можуть знизитися.
Сітагліптин
Ситагліптин є активним прийомом внутрішньо, високоселективним інгібітором ферменту ДПП-4, призначеним для лікування цукрового діабету 2 типу. Фармакологічні ефекти класу препаратів-інгібіторів ДПП-4 опосередковано активацією інкретинів. Інгібуючи ДПП-4, ситагліптин підвищує концентрацію двох відомих активних гормонів сімейства інкретинів: глюкагоноподібного пептиду 1 (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Інкретини є частиною внутрішньої фізіологічної системи регулювання гомеостазу глюкози. При нормальній або підвищеній концентрації глюкози крові ГПП-1 та ГІП сприяють збільшенню синтезу та секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. ГПП-1 також пригнічує секрецію глюкагону -клітинами підшлункової залози, знижуючи, таким чином, синтез глюкози в печінці.Цей механізм дії відрізняється від механізму дії похідних сульфонілсечовини, які стимулюють вивільнення інсуліну і при низьких концентраціях глюкози крові, що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, але й у здорових осіб. Ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності споріднених ферментів ДПП-8 або ДПП-9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів γ-рецепторів, активованих проліфератором пероксисом (PPARγ), інгібіторів альфа-глюко.що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, але й у здорових осіб. Ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності споріднених ферментів ДПП-8 або ДПП-9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів γ-рецепторів, активованих проліфератором пероксисом (PPARγ), інгібіторів альфа-глюко.що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, але й у здорових осіб. Ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності споріднених ферментів ДПП-8 або ДПП-9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів γ-рецепторів, активованих проліфератором пероксисом (PPARγ), інгібіторів альфа-глюко.похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів γ-рецепторів, активованих проліфератором пероксисом (PPARγ), інгібіторів альфа-глюкозидази та аналогів аміліну.похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів γ-рецепторів, активованих проліфератором пероксисом (PPARγ), інгібіторів альфа-глюкозидази та аналогів аміліну.
Фармакодинаміка
Пероральний прийом однієї дози ситагліптину пацієнтами з цукровим діабетом 2 типу призводить до пригнічення активності ферменту ДПП-4 на 24 год, що супроводжується 2-3-кратним збільшенням концентрації циркулюючих активних ГПП-1 та ГІП, збільшенням плазмової концентрації інсуліну та С-пептиду, зниженням концентрації глюкагону та плазмової концентрації глюкози натще, а також зменшенням амплітуди коливань глікемії після глюкозного чи харчового навантаження.
Прийом ситагліптину в добовій дозі 100 мг протягом 4-6 місяців значно покращував функцію β-клітин підшлункової залози у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, про що свідчили відповідні зміни таких маркерів, як НОМА-β (оцінка гомеостазу у моделі-β), співвідношення проінсулін/інсулін, оцінка реакції β-клітин підшлункової залози за даними панелі повторних тестів на толерантність до їжі. За даними клінічних досліджень II та III фази ефективність глікемічного контролю ситагліптину при застосуванні в дозі по 50 мг 2 рази на добу була порівнянною з ефективністю при застосуванні ситагліптину в дозі 100 мг 1 раз на добу.
У рандомізованому плацебо-контрольованому, подвійному сліпому, чотириперіодному перехресному дводенному дослідженні за участю дорослих здорових добровольців вивчали вплив комбінації ситагліптину та метформіну в порівнянні з монотерапією ситагліптином або монотерапією метформіном, або плацебо на зміну плазмових їжі. Середньозважене значення наростаючої концентрації активного гормону ГПП-1 протягом 4 годин після їди збільшилося приблизно в 2 рази після прийому тільки ситагліптину або тільки метформіну порівняно з плацебо. Одночасне застосування ситагліптину та метформіну забезпечувало підсумовування ефекту приблизно з 4-кратним збільшенням концентрації активного гормону ГПП-1 порівняно з плацебо.Прийом тільки ситагліптину супроводжувався збільшенням концентрації активного гормону ГПП-1 внаслідок інгібування ферменту ДПП-4, у той час як прийом тільки метформіну супроводжувався симетричним збільшенням концентрації активного і загального гормону ГПП-1. Отримані дані відповідають різним механізмам дії ситагліптину та метформіну, що відповідають за збільшення концентрації активного гормону ГПП-1. Результати цього дослідження також показали, що саме сітагліптин, а не метформін збільшує концентрацію активного гормону ГІП.відповідальним збільшення концентрації активного гормону ГПП-1. Результати цього дослідження також показали, що саме сітагліптин, а не метформін збільшує концентрацію активного гормону ГІП.відповідальним збільшення концентрації активного гормону ГПП-1. Результати цього дослідження також показали, що саме сітагліптин, а не метформін збільшує концентрацію активного гормону ГІП.
У дослідженнях за участю здорових добровольців прийом ситагліптину не супроводжувався зниженням концентрації глюкози в крові та не викликав гіпоглікемію. Це дозволяє припускати, що інсулінотропний та глюкагон-супресивний ефект препарату є глюкозозалежними.
Вплив на АТ
У рандомізованому плацебо-контрольованому перехресному дослідженні за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією одночасний прийом антигіпертензивних препаратів (одного або більше з наступних: інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, блокатори повільних кальцієвих каналів, бета-адреноблок . У даній категорії пацієнтів ситагліптин продемонстрував незначну гіпотензивну дію: у дозі 100 мг/добу ситагліптин знижував середньодобове амбулаторне значення систолічного АТ приблизно на 2 мм рт.ст. порівняно із групою плацебо. Подібні зміни не спостерігалися у пацієнтів із нормальним АТ.
Вплив на електрофізіологію серця
У рандомізованому плацебо-контрольованому перехресному дослідженні здорові добровольці приймали внутрішньо ситагліптин одноразово в дозі 100 мг, 800 мг (8-кратне перевищення рекомендованої дози) та плацебо. Після прийому рекомендованої дози (100 мг) не спостерігалося будь-якого впливу препарату на тривалість інтервалу QT c ні в момент його максимальної концентрації в плазмі, ні в інших точках оцінки протягом усього дослідження. Після прийому 800 мг максимальне збільшення скоригованого по плацебо середньої зміни тривалості інтервалу QT c через 3 години після прийому препарату порівняно з початковим значенням склало 8.0 мс. Подібне незначне збільшення оцінили як клінічно незначне. Після прийому 800 мг значення Cmax ситагліптину в плазмі крові приблизно в 11 разів перевищувало відповідне значення після прийому дози 100 мг.
У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при застосуванні ситагліптину в дозі 100 мг/добу або 200 мг/добу не було виявлено значних змін тривалості інтервалу QT c (виходячи з даних електрокардіографічних досліджень, отриманих в момент очікуваної Cmax ситагліптину в плазмі крові).
Показання
Монотерапія
В якості стартової терапії хворим на цукровий діабет 2 типу для поліпшення контролю глікемії, якщо дотримання дієти та режиму фізичних навантажень не дозволяють досягти адекватного контролю; як доповнення до дієти та режиму фізичних навантажень для покращення контролю глікемії у хворих на цукровий діабет 2 типу, що не досягли адекватного контролю на тлі монотерапії метформіном або ситагліптином, або після неуспішного комбінованого лікування двома препаратами.
Комбінована терапія
Пацієнтам з цукровим діабетом 2 типу для поліпшення контролю глікемії в комбінації з похідними сульфонілсечовини призводять до адекватного глікемічного контролю; у комбінації з тіазолідиндіонами (агоністами PPARγ-рецепторів, що активуються проліфератором пероксисом), коли дієта та режим фізичних навантажень у поєднанні з двома з трьох цих препаратів (метформін, ситагліптин або тіазолідиндіон) не призводять до адекватного глікемічного контролю; у комбінації з інсуліном, коли дієта та режим фізичних навантажень у поєднанні з інсуліном не призводять до адекватного глікемічного контролю.
Спосіб застосування, курс та дозування
Режим дозування препарату підбирають індивідуально, виходячи з поточної терапії, ефективності та переносимості, але не перевищуючи максимальну добову дозу, що рекомендується, метформіну 2000 мг і ситагліптину 100 мг.
Препарат у формі таблеток зі стандартним вивільненням проводиться у наступних дозах: 850 мг метформіну+50 мг сітагліптину та 1000 мг метформіну+50 мг сітагліптину. Препарат приймають 2 рази на добу під час їжі.
Препарат у формі таблеток з пролонгованим вивільненням проводиться у дозуваннях 500 мг+50 мг, 1000 мг+50 мг та 1000 мг+100 мг. Препарат із дозуванням 500 мг+50 мг або 1000 мг+50 мг слід приймати по 2 таблетки одночасно 1 раз на добу; 1000 мг + 100 мг – по 1 таблетці 1 раз на добу, під час їжі, бажано ввечері. Для забезпечення пролонгованого вивільнення метформіну перед проковтуванням таблетки не слід ділити, розламувати, роздавлювати або розжовувати. Є повідомлення про виявлення в повному обсязі розчинених таблеток в калових масах. Невідомо, чи містив цей матеріал діючі речовини. Пацієнта слід попередити про необхідність повідомляти лікаря про випадки неодноразового виявлення таблеток у калових масах. При отриманні таких повідомлень лікар повинен оцінити адекватність глікемічного контролю пацієнта.Пігулки з пролонгованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою.
Дозу препарату слід підвищувати поступово, щоб зменшити небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлені дією метформіну.
Початкова доза препарату залежить від поточної гіпоглікемічної терапії.
У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з неадекватним глікемічним контролем на фоні дотримання дієти та режиму фізичних навантажень рекомендована стартова доза становить 500 мг метформіну +50 мг сітагліптину 2 рази на добу. Згодом дозу можна збільшити до 1000 мг метформіну +50 мг ситагліптину 2 рази на добу.
Стартова доза препарату у формі таблеток з пролонгованим вивільненням повинна бути еквівалентною 1000 мг метформіну та 100 мг ситагліптину. У пацієнтів, які приймають препарат у зазначеній вище дозі та не досягли адекватного контролю глікемії, можливе поступове (з метою зменшення кількості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлених дією метформіну) збільшення дози препарату аж до максимальної рекомендованої добової дози метформіну 2000 мг.
У пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії метформіном, початкова доза препарату , що рекомендується, повинна бути еквівалентна 100 мг ситагліптину і прийнятій дозі метформіну.
У пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії ситагліптином,рекомендована початкова доза становить 500 мг метформіну +50 мг сітагліптину 2 рази на добу. Надалі доза може бути збільшена до 1000 мг метформіну +50 мг ситагліптину 2 рази на добу. Рекомендована початкова доза препарату у формі таблеток з пролонгованим вивільненням повинна бути еквівалентною 1000 мг метформіну та 100 мг ситагліптину. Доза метформіну може бути змінена для досягнення адекватного контролю глікемії. Слід враховувати, що для зниження кількості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлених дією метформіну, дозу метформіну необхідно збільшувати поступово. Пацієнтам з нирковою недостатністю, які приймають скориговану через дане захворювання дозу ситагліптину в монотерапії, лікування препаратом протипоказано.
У пацієнтів, які приймають комбінацію препаратів ситагліптин і метформін , при переході з комбінованої терапії ситагліптином і метформіном початкова доза препарату може бути еквівалентна дозам ситагліптину і метформіну.
У пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів (ситагліптин, метформін або похідні сульфонілсечовини), початкова доза препарату повинна забезпечити рекомендовану добову дозу сітагліптину 100 мг. При визначенні стартової дози метформіну слід враховувати рівень глікемічного контролю та поточну (якщо пацієнт приймає метформін) дозу метформіну. Також слід враховувати, що для зниження кількості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлених дією метформіну, дозу метформіну необхідно збільшувати поступово. Пацієнтам, які приймають або починають приймати похідне сульфонілсечовини, може знадобитися зменшення дози похідного сульфонілсечовини для зниження ризику розвитку сульфоніліндукованої гіпоглікемії.
У пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів (ситагліптин, метформін або агоністи PPARγ-peцепторів (тіазолідиндіони), початкова доза препарату повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг. При визначенні стартової дози метформіну метформін) дозу метформіну Також слід враховувати, що для зниження кількості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлених дією метформіну, дозу необхідно збільшувати поступово.
У пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів (ситагліптин, метформін або інсулін), початкова доза повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг. При визначенні стартової дози метформіну слід враховувати рівень глікемічного контролю та поточну (якщо пацієнт приймає метформін) дозу метформіну. Також слід враховувати, що для зниження кількості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлених дією метформіну, дозу метформіну необхідно збільшувати поступово. Пацієнтам, які отримують або починають отримувати інсулінотерапію, може знадобитися зменшення дози інсуліну для зниження ризику інсулін-індукованої гіпоглікемії.
Спеціальних досліджень з оцінки безпеки та ефективності терапії препаратом у пацієнтів, які раніше отримували лікування іншими гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо та перейшли на терапію комбінованим препаратом, не проводилося. Будь-які зміни в терапії цукрового діабету 2 типу слід проводити з обережністю та під контролем відповідних параметрів з урахуванням можливих змін глікемічного контролю.
Не слід застосовувати препарат у пацієнтів з нирковою недостатністю або дисфункцією нирок , наприклад, при концентрації креатиніну сироватки >1.5 мг/дл (у чоловіків) та >1.4 мг/дл (у жінок) відповідно, або зі зниженням КК.
Застосування препарату у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня не рекомендується.
Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку , оскільки метформін та ситагліптин виводяться нирками. Необхідно здійснювати моніторинг функції нирок з метою запобігання розвитку метформін-асоційованого лактацидозу, особливо у пацієнтів похилого віку.
Безпека препарату у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчалася.
Лікарська взаємодія
Одночасний багаторазовий прийом метформіну (по 1000 мг 2 рази на добу) та ситагліптину (по 50 мг 2 рази на добу) у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу не супроводжувався значними змінами фармакокінетичних параметрів ситагліптину або метформіну.
Дослідження впливу міжлікарської взаємодії на фармакокінетичні параметри препарату не проводилися, однак є достатня кількість подібних досліджень щодо кожного з компонентів препарату.
Сітагліптин
За даними дослідження з вивчення взаємодії з іншими лікарськими засобами ситагліптин не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику таких препаратів: метформіну, росиглітазону, глібенкламіду, симвастатину, варфарину, пероральних контрацептивів . На підставі цих даних можна вважати, що ситагліптин не інгібує ізоферменти CYР системи цитохрому CYP3A4, 2С8 або 2С9. Дані in vitro свідчать, що сітагліптин також не пригнічує ізоферменти CYP2D6, 1А2, 2С19 або 2В6 і не індукує ізофермент CYP3A4.
За даними популяційного фармакокінетичного аналізу у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу супутня терапія не впливала на клінічно значущий вплив на фармакокінетику ситагліптину. У дослідженні оцінювали ряд препаратів, що найчастіше застосовуються пацієнтами з цукровим діабетом 2 типу, в т.ч.гіполіпідемічні препарати (наприклад, статини, фібрати, езетіміб), антиагреганти (наприклад, клопідогрел), антигіпертензивні препарати (наприклад, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, бета-адреноблокатори, блокатори повільних кальцієвих каналів, гідрохлорид, напроксен, диклофенак, целекоксиб), антидепресанти (наприклад, бупропіон, флуоксетин, сертралін), антигістамінні (наприклад, цетиризин), інгібітори протонової помпи (наприклад, омепразол, лансопразол) та препарати для лікування еректильної дисфункції (наприклад, силден) .
Відзначалося незначне збільшення значення AUC (на 11%), а також значення середньої mах (на 18%) дигоксину при одночасному застосуванні з ситагліптином. Це збільшення не вважалося клінічно значущим. При одночасному застосуванні дигоксину та ситагліптину рекомендується спостереження за пацієнтом.
Відзначалося збільшення значень AUC і С mах ситагліптину приблизно на 29% і 68% відповідно при одночасному одноразовому прийомі внутрішньо ситагліптину в дозі 100 мг та циклоспорину (сильного інгібітору Р-глікопротеїну) у дозі 600 мг. Зазначені зміни фармакокінетичних параметрів ситагліптину не вважалися клінічно значущими.
Метформін
Глібенкламід: у дослідженні міжлікарської взаємодії одноразових доз метформіну та глібенкламіду у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу не спостерігалося жодних змін фармакокінетичних та фармакодинамічних параметрів метформіну. Зниження значень AUC і С mах глибенкламіду було високоваріабельним.
Недостатня інформація (одноразовий прийом) і невідповідність концентрації в крові глибенкламіду фармакодинамічним ефектам ставлять під питання клінічну значимість цієї взаємодії.
Фуросемід: у дослідженні міжлікарської взаємодії при прийомі одноразових доз метформіну та фуросеміду у здорових добровольців спостерігалися зміни фармакокінетичних параметрів обох препаратів. Фуросемід збільшував значення С mах метформіну в плазмі та цільної крові на 22%, значення AUC метформіну у цільній крові на 15% без значної зміни ниркового кліренсу метформіну. При одночасному прийомі метформіну та фуросеміду значення С mах та AUC фуросеміду знизилися на 31% та 12% відповідно в порівнянні з прийомом тільки фуросеміду, а Т 1/2 зменшився на 32% без значної зміни ниркового кліренсу фуросеміду. Немає інформації про міжлікарську взаємодію метформіну та фуросеміду при тривалому одночасному застосуванні.
Ніфедипін: дослідження міжлікарської взаємодії ніфедипіну та метформіну при прийомі одноразових доз за участю здорових добровольців виявило збільшення значень Стах та AUC метформіну в плазмі на 20% та 9% відповідно, а також збільшення кількості виділеного нирками метформіну. Значення Т mах та Т 1/2 метформіну не змінилися. Ніфедипін збільшує всмоктування метформіну. Вплив метформіну на фармакокінетику ніфедипіну мінімальний.
Катіонні препарати: катіонні препарати (наприклад, амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм або ванкоміцин) , що виділяються шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть вступити у взаємодію з метформіном. . Подібна взаємодія між метформіном та циметидином спостерігалася при одночасному пероральному прийомі метформіну та циметидину у здорових добровольців у дослідженнях взаємодії при прийомі одноразових та багаторазових доз, у яких значення С mах та AUC метформіну у плазмі та цільній крові збільшувалися на 60% та 40% відповідно. У дослідженні одноразових доз Т1/ 2метформіну не змінювався. Метформін не впливав на фармакокінетику циметидину. І хоча зазначена міжлікарська взаємодія мають теоретичне значення (за винятком циметидину), рекомендуються ретельне спостереження за пацієнтом та корекція дози препарату та/або вищезгаданих катіонних препаратів, екскретованих проксимальними відділами ниркових канальців у випадках їх одночасного застосування.
Інші: деякі препарати мають гіперглікемічний потенціал і можуть знижувати глікемічний контроль. До них відносяться тіазидні та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, препарати щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептивні препарати, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміметики, блокатори повільних кальцієвих каналів та ізоніазид . При призначенні перелічених препаратів пацієнту, який отримує комбінацію метформін + ситагліптин, рекомендується ретельне спостереження за параметрами глікемічного контролю.
У дослідженнях взаємодії за участю здорових добровольців при одночасному прийомі одноразових доз метформіну та пропранололу або метформіну та ібупрофену не спостерігалось зміни фармакокінетичних параметрів цих препаратів.
Метформін незначно зв'язується з білками плазми, тому міжлікарська взаємодія метформіну з препаратами, що активно зв'язуються з білками плазми (саліцилатами, сульфаніламідами, хлорамфеніколом і пробенецидом), малоймовірно в порівнянні з похідними сульфонілсечовини, які також активно зв'язуються.
Застосування при вагітності та годуванні груддю
Не проводилося адекватно контрольованих досліджень препарату або його компонентів у вагітних, отже даних про безпеку його застосування при вагітності немає. Препарат, як та інші пероральні гіпоглікемічні препарати, не рекомендований для застосування під час вагітності.
Не проводилося експериментальних досліджень комбінованого препарату з метою оцінки його впливу на репродуктивну функцію. Наводяться лише наявні дані з досліджень сітагліптину та метформіну.
Не виявлено тератогенного ефекту ситагліптину в період органогенезу при пероральному введенні щурів у дозах до 250 мг/кг або кроликам у дозах до 125 мг/кг, що перевищує експозицію препарату у людини після прийому рекомендованої добової дози для дорослих 100 мг 2 рази. . Спостерігалося незначне збільшення випадків мальформації ребер (відсутність, гіпоплазія, викривлення) у потомства щурів при пероральному введенні препарату у добових дозах 1000 мг/кг вагітним самкам, що перевищує експозицію препарату у людини після прийому рекомендованої добової дози для дорослих 100 мг.При пероральному введенні самкам препарату в добовій дозі 1000 мг/кг спостерігалося незначне зниження маси тіла у обох статей потомства щурів у період грудного вигодовування та зниження темпів збільшення у вазі після закінчення грудного вигодовування у самців. Проте дані репродуктивних досліджень у тварин який завжди дозволяють прогнозувати дію препарату в людини.
Не виявлено тератогенного ефекту метформіну при введенні щурам та кроликам у добових дозах до 600 мг/кг, що перевищує плазмову експозицію препарату у людини у 2 та 6 разів (у щурів та кроликів відповідно) після прийому максимальної рекомендованої добової терапевтичної дози 2000 мг. Визначення концентрації метформіну в плазмі у плода свідчить про часткову проникність плацентарного бар'єру.
Експериментальні дослідження щодо визначення секреції компонентів комбінованого препарату в грудне молоко не проводилися. За даними досліджень з окремих препаратів, як сітагліптин, так і метформін секретуються в грудне молоко щурів. Даних про секрецію ситагліптину в грудне молоко людини немає. Отже, препарат слід призначати в період лактації.
Побічна дія
У дослідженнях комбіноване лікування ситагліптином та метформіном загалом добре переносилося пацієнтами з цукровим діабетом 2 типу. Частота побічних ефектів при комбінованому лікуванні ситагліптином і метформіном була порівнянною з частотою прийому метформіну в комбінації з плацебо.
Комбіноване лікування ситагліптином та метформіном
Стартова терапія. У 24-тижневому плацебо-контрольованому факторіальному дослідженні стартової терапії в групі пацієнтів, які приймали ситагліптин у дозі 50 мг 2 рази на добу в комбінації з метформіном у дозі 500 мг або 1000 мг 2 рази на добу, спостерігалися наступні пов'язані з прийомом препарату частотою ≥1% і частіше в порівнянні з групами монотерапії метформіном у дозі 500 мг або 1000 мг 2 рази на добу або сітагліптином у дозі 100 мг 1 раз на добу, або плацебо: діарея - 3.5% (3.3%. 0.0%. 1.1% - у групах монотерапії метформіном, ситагліптином та групі плацебо відповідно), нудота – 1.6% (2.5%, 0.0%, 0.6%), диспепсія – 1.3% (1.1%, 0.0% та 0.0%), метеоризм – 1.3%. , 0.0% та 0.0%), блювота - 1.1% (0.3%, 0.0% та 0.0%), головний біль - 1.3% (1.1%, 0.6% та 0.0%) та гіпоглікемія - 1.1% (0.5%, 0.6% та 0,0%).
Додавання сітагліптину до поточної терапії метформіном. У 24-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні ситагліптин додавали до терапії метформіном: 464 пацієнти приймали метформін з додаванням ситагліптину в дозі 100 мг 1 раз на добу, а 237 пацієнтів приймали плацебо і метформін. Єдиною небажаною реакцією, пов'язаною з прийомом препарату, у групі лікування ситагліптином та метформіном, 0. ).
Гіпоглікемія та небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту.У плацебо-контрольованих дослідженнях комбінованої терапії ситагліптином та метформіном частота розвитку гіпоглікемії (незалежно від причинно-наслідкового зв'язку) у пацієнтів, які отримували комбінацію ситагліптину та метформіну, була порівнянна з частотою у групі пацієнтів, які приймали метформін у комбінації з плац. У дослідженні стартової терапії ситагліптином та метформіном частота розвитку гіпоглікемії склала 1.6% у групі комбінованої терапії метформіном та ситагліптином та 0.8% у групі терапії метформіном. У дослідженні терапії метформіном з додаванням ситагліптину частота розвитку гіпоглікемії склала 1.3% у групі комбінованої терапії метформіном та ситагліптином та 2.1% у групі терапії метформіном.У дослідженні стартової терапії ситагліптином і метформіном частота відстежуваних небажаних реакцій з боку ШКТ (незалежно від причинно-наслідкового зв'язку) у пацієнтів, які отримували комбінацію ситагліптину і метформіну, була порівнянна з частотою в групі пацієнтів, які приймали метформін з плацебо: групі комбінованої терапії ситагліптином та метформіном, 7.7% - у групі метформіну), нудота (4.8%, 5.5%), блювання (2.1%, 0.5%), біль у животі (3.0%, 3.8%). У дослідженні терапії метформіном з додаванням ситагліптину частота відстежуваних небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту (незалежно від причинно-наслідкового зв'язку) у пацієнтів, які отримували комбінацію ситагліптину та метформіну, була порівнянна з частотою в групі пацієнтів, які приймали метформін з плацебо: ді.4% - у групі комбінованої терапії ситагліптином та метформіном, 2.5% - у групі метформіну), нудота (1.3%, 0.8%), блювання (1.1%, 0.8%), біль у животі (2.2%, 3.8%).
У всіх дослідженнях небажані реакції у вигляді гіпоглікемії реєструвалися на підставі всіх повідомлень про клінічно виражені симптоми гіпоглікемії. Додаткове вимірювання концентрації глюкози в крові не потрібно.
Комбіноване лікування ситагліптином, метформіном та похідним сульфонілсечовини
У 24-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні при додаванні ситагліптину в добовій дозі 100 мг до поточної комбінованої терапії глімепіридом у добовій дозі ≥4 мг та метформіном у добовій дозі ≥1500 мг спостерігалися наступні пов'язані з прийомом препаратів небажані реакції лікування ситагліптином і частіше, ніж у групі плацебо: гіпоглікемія (13.8% - у групі ситагліптину та 0.9% - групі плацебо) та запор (1.7% та 0.0%).
Комбінована терапія ситагліптином, метформіном та агоністом PPARγ
У плацебо-контрольованому дослідженні при додаванні ситагліптину в добовій дозі 100 мг до поточної комбінованої терапії росиглітазоном і метформіном на 18 тижні лікування наступні пов'язані з прийомом препаратів небажані реакції спостерігалися з частотою ≥1% у групі лікування ситагліптином біль (2.4% - у групі ситагліптину. 0.0% - у групі плацебо), діарея (1.8%. 1.1%), нудота (1.2%. 1.1%), гіпоглікемія (1.2%, 0.0%), блювання (1.2%. 0.0 %). На 54 тижні терапії наступні пов'язані з прийомом препаратів небажані реакції спостерігалися з частотою ≥1% у групі лікування ситагліптином і частіше, ніж у групі плацебо: головний біль (2.4%, 0.0%), гіпоглікемія (2.4%, 0.0%), інфекції верхніх дихальних шляхів (1.8%, 0.0%), нудота (1.2%, 1.1%), кашель (1.2%, 0.0%), грибкові інфекції шкіри (1.2%, 0.0%),периферичні набряки (1.2%, 0.0%), блювання (1.2%, 0.0%).
Комбінована терапія ситагліптином, метформіном та інсуліном
У 24-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні при додаванні ситагліптину в добовій дозі 100 мг до поточної комбінованої терапії метформіном у добовій дозі ≥1500 мг та інсуліном у постійній дозі єдиної небажаної реакцією, пов'язаної з прийомом препаратів з ситагліптином і частіше, ніж у групі плацебо, була гіпоглікемія (10.9% – у групі ситагліптину, 5.2% – у групі плацебо). В іншому 24-тижневому дослідженні, в якому пацієнти отримували ситагліптин як додаткову терапію в період інтенсифікації терапії інсуліном (з метформіном або без нього), єдиною небажаною реакцією, пов'язаною з прийомом препаратів і спостерігалася з частотою ≥1% у групі терапії сита метформіном і частіше, ніж у групі плацебо та метформіну, було блювання (1.1% - у групі терапії ситагліптином та метформіном, 0.4% - у групі плацебо та метформіну).
Панкреатит
За даними узагальненого аналізу результатів 19 подвійних сліпих рандомізованих клінічних досліджень, до якого були включені дані пацієнтів, які отримували сигагліптин у добовій дозі 100 мг або відповідний препарат контролю (активний або плацебо), частота розвитку випадків непідтвердженого гострого панкреатиту склала 001 випадок лікування у кожній групі.
Клінічно значущих відхилень показників життєво важливих функцій або ЕКГ (включаючи тривалість інтервалу QT c ) на тлі комбінованої терапії ситагліптином і метформіном не спостерігалося.
Небажані реакції, зумовлені прийомом сітагліптину
У пацієнтів не було небажаних реакцій, зумовлених прийомом ситагліптину, частота яких склала ≥1%.
Небажані реакції, зумовлені прийомом метформіну
Небажаними реакціями (незалежно від причинно-наслідкового зв'язку), що спостерігалися з частотою >5% у пацієнтів у групі терапії метформіном з пролонгованим вивільненням і частіше, ніж у групі плацебо, є діарея, нудота/блювота, метеоризм, астенія, диспесія живота та головний біль.
Вплив на серцево-судинну систему (дослідження безпеки TECOS)
Клінічне дослідження з оцінки впливу ситагліптину на серцево-судинну систему (TECOS) включало 7332 пацієнти з цукровим діабетом 2 типу, які отримували ситагліптин у добовій дозі 100 мг (або 50 мг/добу, якщо вихідна розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (рСКФ) становила ≥ <50 мл/хв/1.73 м 2), та 7339 пацієнтів, які отримували плацебо, серед пацієнтів, які отримали хоча б одну дозу досліджуваного препарату. Досліджуваний препарат (ситагліптин або плацебо) призначався на додаток до базисного лікування, спрямованого на контроль серцево-судинних факторів ризику та досягнення цільового рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c) відповідно до локальних стандартів ведення пацієнтів. У дослідження були включені 2004 пацієнти віком ≥75 років, 970 з яких отримували ситагліптин, 1034 - плацебо. В цілому частота розвитку серйозних небажаних явищ у групі пацієнтів, які отримували ситагліптин, була порівнянна з частотою небажаних явищ у групі плацебо. При оцінці зумовлених ускладнень, зумовлених цукровим діабетом, між групами було виявлено порівнянну частоту розвитку інфекцій (18.4% - у групі терапії ситагліптином, 17).7% - у групі плацебо) та ниркової недостатності (1.4% - у групі терапії ситагліптином та 1.5% - у групі плацебо). Профіль небажаних явищ у пацієнтів віком ≥75 років у цілому був порівнянний із профілем загальної популяції.
У популяції пацієнтів "intention-to-treat" (пацієнти, які прийняли хоча б одну дозу досліджуваного препарату), які початково отримували інсулін та/або препарат сульфонілсечовини, частота розвитку вираженої гіпоглікемії у групі терапії ситагліптином склала 2.7%, у групі плацебо -5. %. У пацієнтів, які початково не отримували інсулін та/або похідне сульфонілсечовини, частота розвитку вираженої гіпоглікемії у групі терапії ситагліптином склала 1.0%, у групі плацебо – 0.7%. Частота розвитку випадків підтвердженого панкреатиту у пацієнтів, які отримували терапію ситагліптином, становила 0.3%, у групі плацебо – 0.2%. Частота розвитку випадків підтверджених злоякісних новоутворень у пацієнтів, які отримували терапію ситагліптином, становила 3.7%, у групі плацебо – 4.0%.
Післяреєстраційні спостереження
У ході постреєстраційного моніторингу застосування комбінації метформін + ситагліптин або ситагліптину, що входить до його складу, монотерапії та/або в комбінованій терапії з іншими гіпоглікемічними засобами були виявлені додаткові небажані реакції. Оскільки ці дані були отримані добровільно від популяції невизначеного розміру, як правило, неможливо точно визначити частоту і причинно-наслідковий зв'язок даних небажаних реакцій з терапією.
До них відносяться реакції гіперчутливості, в т.ч. анафілаксія, ангіоневротичний набряк, шкірний висип, кропив'янка, шкірний васкуліт та ексфоліативні шкірні захворювання, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, гострий панкреатит, включаючи геморагічну і некротичну форми з летальним результатом і без нього, погіршення функції нирок, включаючи гостру ), інфекції верхніх дихальних шляхів, назофарингіт, запор, блювання, головний біль, артралгія, міалгія, біль у кінцівках, біль у спині, свербіж шкіри, пемфігоїд.
Зміни лабораторних показників
Ситагліптин. Частота відхилень лабораторних показників у групах терапії ситагліптином та метформіном була порівнянною з частотою у групах терапії плацебо та метформіном. У більшості, але не у всіх клінічних дослідженнях відзначали невелике збільшення вмісту лейкоцитів (приблизно на 200/мкл порівняно з плацебо, середній вміст на початку лікування приблизно 6600/мкл), обумовлене збільшенням кількості нейтрофілів. Ця зміна не розглядається як клінічно значуща.
Метформін. У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну тривалістю 29 тижнів спостерігалося зниження нормальної концентрації ціанокобаламіну (вітаміну В12 ) у сироватці крові до субнормальних значень без клінічних проявів приблизно у 7% пацієнтів. Подібне зниження, ймовірно, обумовлене виборчим порушенням всмоктування вітаміну В 12 (а саме, порушенням формування комплексу з внутрішнім фактором Касла, так званого складного внутрішнього комплексу, необхідного для всмоктування вітаміну В 12 ), дуже рідко супроводжується розвитком анемії та легко коригується скасуванням метформіну прийомом вітаміну В 12 .
Протипоказання до застосування
Цукровий діабет 1 типу; захворювання нирок або зниження функції нирок (при концентрації креатиніну сироватки >1.5 мг/дл і >1.4 мг/дл у чоловіків і жінок, відповідно, або зниження КК (<60 мл/хв), в т.ч. внаслідок серцево-судинного колапсу (шоку), гострого інфаркту міокарда або септицемії; гострий або хронічний метаболічний ацидоз, включаючи діабетичний кетоацидоз (з комою або без), клінічно виражені прояви гострих та хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (в т.ч. серцева або дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда);великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; печінкова недостатність; порушення функції печінки; хронічний алкоголізм; гостре отруєння алкоголем; вагітність; період лактації; лактацидоз (в т.ч. та в анамнезі); застосування протягом не менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини; дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу); дитячий та підлітковий вік до 18 років; підвищена чутливість до ситагліптину, метформіну або будь-якого з компонентів препарату.та в анамнезі); застосування протягом не менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини; дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу); дитячий та підлітковий вік до 18 років; підвищена чутливість до ситагліптину, метформіну або будь-якого з компонентів препарату.та в анамнезі); застосування протягом не менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини; дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу); дитячий та підлітковий вік до 18 років; підвищена чутливість до ситагліптину, метформіну або будь-якого з компонентів препарату.
З обережністю
Оскільки основним шляхом виведення ситагліптину та метформіну є нирки, і т.к. з віком виділення функція нирок знижується, слід бути обережним при призначенні препарату літнім пацієнтам. Необхідно ретельно підбирати дозу та регулярно контролювати функцію нирок з метою запобігання розвитку метформін-асоційованого лактацидозу.
За даними клінічних досліджень ефективність та безпека ситагліптину у літніх (старше 65 років) пацієнтів була порівнянна з ефективністю та безпекою у молодих (до 65 років).
Кількість пацієнтів похилого віку серед учасників контрольованих досліджень метформіну була недостатньою для винесення формального висновку про вікові відмінності в ефективності та безпеці препарату, хоча за наявними даними таких відмінностей не спостерігали. Оскільки метформін виводиться переважно нирками, і за їх порушеної функції зростає ризик розвитку серйозних побічних реакцій, препарат слід призначати лише пацієнтам із підтвердженою нормальною функцією нирок.
особливі вказівки
Панкреатит
Були отримані повідомлення про випадки розвитку гострого панкреатиту, включаючи геморагічний або некротичний зі смертельним наслідком і без нього, у пацієнтів, які приймають ситагліптин. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту: стійкі, сильні біль у животі. Клінічні прояви панкреатиту зникали після припинення прийому сітагліптину. У разі підозри на панкреатит необхідно припинити прийом препарату та інших потенційно небезпечних лікарських засобів.
Моніторинг функції нирок
Метформін та ситагліптин виводяться переважно нирками. Ризик накопичення метформіну та розвитку лактацидозу зростає пропорційно до ступеня порушення функції нирок, тому препарат не слід призначати пацієнтам з концентрацією креатиніну в сироватці крові вище верхньої вікової межі норми. У пацієнтів похилого віку через вікове зниження функції нирок для досягнення адекватного глікемічного контролю слід застосовувати мінімальну дозу препарату. У літніх пацієнтів, особливо у віці 80 років, проводять регулярний моніторинг функції нирок. Перед початком терапії препаратом, а також не рідше 1 разу на рік після початку лікування, слід підтверджувати нормальну функцію нирок за допомогою належних аналізів. У пацієнтів з ризиком розвитку ниркової дисфункції контроль функції нирок слід проводити частіше,а при виявленні симптомів дисфункції нирок прийом препарату слід припинити.
Розвиток гіпоглікемії при одночасному застосуванні з похідними сул'фонілсечовини або інсуліном
Як і у разі прийому інших гіпоглікемічних засобів, гіпоглікемія спостерігалася при одночасному застосуванні ситагліптину та метформіну в комбінації з інсуліном або похідними судьфонілсечовини. Для зниження ризику розвитку гіпоглікемії, індукованої прийомом проізводних сульфонілсечовини або інсуліну, можливе зниження дози похідної сульфонілсечовини або інсуліну.
Сітагліптин
Розвиток гіпоглікемії при одночасному застосуванні з похідними сульфонілсечовини або інсуліном
У клінічних дослідженнях ситагліптину як в монотерапії, так і в комбінації з препаратами, що не призводять до розвитку гіпоглікемії (тобто метформіном або агоністами PPARγ - тіазолідиндіонами), частота розвитку гіпоглікемії у пацієнтів, які приймали ситагліптин, була близька до частоти у пацієнтів, плацебо. Як і у разі прийому інших гіпоглікемічних засобів, гіпоглікемія спостерігалася при одночасному застосуванні ситагліптину в комбінації з інсуліном або похідними сульфонілсечовини. Для зниження ризику розвитку гіпоглікемії, індукованої прийомом похідних сульфонілсечовини або інсуліну, можливе зниження дози похідного сульфонілсечовини або інсуліну.
Реакції гіперчутливості
У ході постреєстраційного моніторингу застосування ситагліптину, що входить до складу препарату, було отримано повідомлення про серйозні реакції гіперчутливості. Дані реакції включали анафілаксію, ангіоневротичний набряк, ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона. Оскільки ці дані отримані добровільно від популяції невизначеного розміру, зазвичай неможливо достовірно визначити частоту і причинно-наслідковий зв'язок даних небажаних реакцій з терапією. Зазначені реакції виникали протягом перших 3 місяців від початку терапії ситагліптином, деякі спостерігалися після прийому першої дози препарату. Якщо виникла підозра на розвиток реакції гіперчутливості, слід припинити прийом препарату,оцінити інші можливі причини розвитку небажаної реакції та призначити іншу гіпоглікемічну терапію.
Метформін
Лактацидоз
Лактацидоз - рідкісне, але серйозне метаболічне ускладнення, яке може розвинутись внаслідок накопичення метформіну під час лікування препаратом, і у разі виникнення летальність досягає приблизно 50%. Розвиток лактацидозу може також відбуватися на тлі деяких патофізіологічних захворювань, зокрема цукрового діабету або будь-якого іншого патологічного стану, що супроводжується вираженою гіпоперфузією та гіпоксемією тканин та органів. Для лактацидозу характерні підвищена концентрація лактату в крові (>5 ммоль/л), зниження рівня pH крові, електролітні порушення з наростанням аніонного інтервалу, збільшення співвідношення лактат/піруват. Якщо причиною розвитку лактацидозу є метформін, значення його концентрації у плазмі зазвичай становить >5 мкг/мл.
За наявними даними частота розвитку лактацидозу при терапії метформіном є дуже низькою (приблизно 0.03 випадки на 1000 пацієнто-років, з частотою летальних наслідків близько 0.015 випадків на 1000 пацієнто-років). За 20 000 пацієнто-років терапії метформіном у рамках клінічних досліджень не було зареєстровано жодного випадку розвитку лактацидозу. Відомі випадки були виявлені переважно у пацієнтів з цукровим діабетом з вираженою нирковою недостатністю, включаючи виражену патологію нирок та гіпоперфузію нирок, часто у поєднанні з супутніми множинними соматичними/хірургічними захворюваннями та поліпрагмазією. Ризик розвитку лактацидозу значно підвищений у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, що потребує медикаментозної корекції,особливо при нестабільній або гострій застійній серцевій недостатності з ризиком розвитку гіпоперфузії та гіпоксемії. Ризик розвитку лактацидозу зростає пропорційно до ступеня порушення функції нирок та віку пацієнта, тому регулярний моніторинг ниркової функції у пацієнтів, які приймають метформін, а також застосування мінімальної ефективної дози метформіну допомагають значною мірою знизити ризик розвитку лактацидозу. Зокрема, ретельний моніторинг ниркової функції необхідний при лікуванні літніх пацієнтів, а пацієнтам старше 80 років терапію метформіном слід розпочинати лише після підтвердження адекватної функції нирок за результатами оцінки КК, оскільки ці пацієнти більш схильні до ризику розвитку лактацидозу. Крім того, при будь-якому стані, що супроводжується розвитком гіпоксемії, дегідратації або сепсису,Прийом метформіну слід негайно припинити. Оскільки при порушеній функції печінки виведення лактату значно знижується, зазвичай слід уникати призначення метформіну пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками захворювання печінки. Пацієнта необхідно попередити, що під час терапії метформіном слід обмежити прийом алкоголю (одноразовий або постійний), оскільки етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Крім того, слід тимчасово припинити терапію метформіном на період проведення внутрішньосудинних рентгеноконтрастних досліджень та хірургічних втручань.Пацієнта необхідно попередити, що під час терапії метформіном слід обмежити прийом алкоголю (одноразовий або постійний), оскільки етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Крім того, слід тимчасово припинити терапію метформіном на період проведення внутрішньосудинних рентгеноконтрастних досліджень та хірургічних втручань.Пацієнта необхідно попередити, що під час терапії метформіном слід обмежити прийом алкоголю (одноразовий або постійний), оскільки етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Крім того, слід тимчасово припинити терапію метформіном на період проведення внутрішньосудинних рентгеноконтрастних досліджень та хірургічних втручань.
Початок лактацидозу часто важко виявити, і він супроводжується лише неспецифічними симптомами, такими як нездужання, міалгії, респіраторний дистрес-синдром, підвищена сонливість та неспецифічні абдомінальні симптоми. З посиленням перебігу лактацидозу до вищезазначених симптомів можуть приєднатися гіпотермія, гіпотензія і резистентна брадіаритмія. Лікар та пацієнт повинні знати про серйозність цих симптомів, і пацієнту слід негайно поінформувати лікаря про їхню появу. Терапію метформіном слід припинити до прояснення ситуації. Рекомендується визначати плазмові концентрації електролітів, кетонів, глюкози крові, а також (за показаннями) значення pH крові, концентрацію лактату, концентрацію метформіну в крові. На початкових етапах лікування поява симптомів з боку шлунково-кишкового тракту пов'язана з прийомом метформіну,у той час як після стабілізації стану пацієнта на будь-якій дозі метформіну поява симптомів з боку шлунково-кишкового тракту малоймовірна. Пізніше прояв таких симптомів може свідчити про лактацидоз, що розвивається, або інше серйозне захворювання.
Якщо на фоні лікування метформіном концентрація лактату натще в плазмі венозної крові перевищує ВГН, залишаючись не вище 5 ммоль/л, це не патогномонічно для лактацидозу, що розвивається, і може бути обумовлено такими станами, як погано контрольований цукровий діабет або ожиріння, або надмірною фіз технічною похибкою виміру.
У будь-якого пацієнта з цукровим діабетом та метаболічним ацидозом за відсутності симптомів кетоацидозу (кетонурії та кетонемії) існує ризик розвитку лактацидозу. Лактацидоз – стан, що потребує надання невідкладної допомоги в умовах медичного закладу. У пацієнта з лактацидозом, який приймає метформін, слід негайно припинити терапію препаратом та негайно провести необхідні заходи підтримуючої терапії. Оскільки метформін діалізується зі швидкістю до 170 мл/хв в умовах хорошої гемодинаміки, для корекції ацидозу і виведення метформіну, що накопичився, рекомендується негайне проведення гемодіалізу. Перелічені заходи часто призводять до швидкого зникнення всіх симптомів лактацидозу та відновлення стану пацієнта.
Гіпоглікемія
У звичайних умовах при монотерапії метформіном гіпоглікемія не розвивається, проте її розвиток можливий на фоні голодування, після значного фізичного навантаження без подальшої компенсації витрачених калорій або при одночасному прийомі інших гіпоглікемічних препаратів (таких як похідні сульфонілсечовини та інсуліну) або алкоголю. Особливо ризику гіпоглікемії схильні літні, ослаблені або виснажені пацієнти, пацієнти з наднирковою або гіпофізарною недостатністю або пацієнти, які зловживають алкоголем. Гіпоглікемію важко визначити у літніх пацієнтів та пацієнтів, які приймають бета-адреноблокатори.
Супутня терапія
Супутню фармакотерапію, яка може призводити до виражених гемодинамічних змін або впливати на функцію нирок та розподіл метформіну, наприклад, катіонні препарати, що виводяться з організму шляхом ниркової канальцевої секреції, слід призначати з обережністю.
Радіологічні дослідження з внутрішньосудинним введенням йодовмісних контрастних препаратів (наприклад, внутрішньовенна урограма, внутрішньовенна холангіографія, ангіографія, КТ з внутрішньовенним введенням контрастних речовин)
Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може спричинити гостре порушення функції нирок і пов'язане з розвитком лактацидозу у пацієнтів, які приймали метформін. Тому пацієнти, яким заплановано подібне дослідження, повинні тимчасово припинити прийом препарату не менше ніж за 48 годин до та протягом 48 годин після дослідження. Відновлення терапії допустиме лише після підтвердження нормальної функції нирок.
Гіпоксичні стани
Судинний колапс (шок) будь-якої етіології, гостра застійна серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, що супроводжуються розвитком гіпоксемії, пов'язані з розвитком лактацидозу та можуть спричинити перевагу азотемії. Якщо перелічені стани розвиваються у пацієнта на фоні терапії комбінацією метформін+ситагліптин, прийом препарату слід негайно припинити.
Хірургічні втручання
Застосування препарату слід припинити на час проведення будь-якого хірургічного втручання (за винятком незначних маніпуляцій, що не потребують обмежень питного режиму та голоду) та аж до відновлення звичайного режиму їди, за умови підтвердження нормальної функції нирок.
Вживання алкоголю
Етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Пацієнта слід попередити про небезпеку зловживання алкоголем (одноразового чи багаторазового споживання) під час лікування препаратом.
Порушення функції печінки
Оскільки відомі випадки розвитку лактацидозу у пацієнтів з порушеною функцією печінки, не рекомендується застосування препарату пацієнтам із клінічними або лабораторними ознаками захворювання печінки.
Концентрація ціанокобаламіну (вітаміну B 12 ) у плазмі крові
У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну тривалістю 29 тижнів спостерігалося зниження нормальної концентрації ціанокобаламіну (вітаміну В12 ) у сироватці крові до субнормальних значень без клінічних проявів приблизно у 7% пацієнтів. Подібне зниження, можливо, обумовлене вибірковим порушенням всмоктування вітаміну В 12 (а саме, порушенням формування комплексу з внутрішнім фактором Касла, так званого складного внутрішнього комплексу, необхідного для всмоктування вітаміну В 12 ), дуже рідко супроводжується розвитком анемії і легко коригується скасуванням метформіну прийомом вітаміну В 12. При терапії препаратом рекомендується щорічно проводити перевірку гематологічних параметрів крові, і будь-які відхилення, що виникли, повинні бути адекватно вивчені і скориговані. Пацієнтам, що схильні до розвитку дефіциту вітаміну В 12 (внаслідок зниженого споживання або всмоктування вітаміну В 12 або кальцію), рекомендується визначати плазмову концентрацію вітаміну В 12 з інтервалами 2-3 роки.
Зміна клінічного статусу у пацієнтів із раніше адекватно контрольованим цукровим діабетом 2 типу
При появі лабораторних відхилень або клінічних симптомів захворювання (особливо будь-якого не піддається чіткої ідентифікації стану) у пацієнта з раніше адекватно контрольованим цукровим діабетом 2 типу на фоні терапії препаратом слід негайно переконатися у відсутності ознак кетоацидозу або лактацидозу. Оцінка стану пацієнта повинна включати аналізи плазми крові на електроліти та кетони, концентрацію глюкози в крові, а також (але показанням) значення pH крові, концентрації лактату, пірувату та метформіну. При розвитку ацидозу будь-якої етіології прийом препарату слід негайно припинити та вжити відповідних заходів щодо корекції ацидозу.
Погіршення глікемічного контролю
У ситуаціях фізіологічного стресу (гіпертермія, травма, інфекція або хірургічне втручання) у пацієнта з раніше задовільним контролем глікемічним можлива тимчасова втрата контролю глікемії. У такі періоди допустима тимчасова заміна препарату на інсулінотерапію, а після вирішення гострої ситуації пацієнт може відновити попереднє лікування.
Вплив на здатність до керування автотранспортом та механізмами
Не проводилося досліджень щодо вивчення впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Тим не менш, слід враховувати випадки розвитку запаморочення та сонливості, що відзначалися на фоні застосування сітагліптину. Крім того, пацієнти повинні знати про ризик розвитку гіпоглікемії при одночасному застосуванні препарату з похідними сульфонілсечовини або інсуліном.
Застосування у разі порушення функції нирок
Протипоказано застосування препарату при захворюваннях нирок або зниженні функції нирок (при концентрації креатиніну сироватки >1.5 мг/дл та >1.4 мг/дл у чоловіків та жінок, відповідно, або зниженні КК (<60 мл/хв).
Застосування при порушеннях функції печінки
Протипоказане застосування препарату при печінковій недостатності, порушення функції печінки.
Застосування у пацієнтів похилого віку
Слід бути обережними при призначенні препарату літнім пацієнтам.
Застосування у дітей
Протипоказано застосування препарату у дитячому та підлітковому віці до 18 років.
Нозологія (коди МКЛ)E11 Цукровий діабет 2 типу
Власник реєстраційного посвідчення
MERCK SHARP & DOHME BV (Нідерланди)
Вироблено
MSD INTERNATIONAL GMBH (PUERTO RICO BRANCH) LLC (Пуерто-Ріко)
Відео на цю темуДополнительная информация по товару
Страна производства (на момент написания) Пуэрто-Рико.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Янумет Лонг таблетки с пролонгированным действием покрытые пленочной оболочкой 1000 мг+100 мг 28 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Янумет Лонг таблетки с пролонгированным действием покрытые пленочной оболочкой 1000 мг+100 мг 28 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. Есть еще похожий товар в рекомендуемом блоке, присмотритесь. Хотите приобрести Янумет Лонг таблетки с пролонгированным действием покрытые пленочной оболочкой 1000 мг+100 мг 28 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!