Телзап Плюс таблетки 80 мг+12,5 мг 30 шт Санофи Илач Санайи ве Тиджарет А Цена
-
Страна:Турция
-
Форма выпуска:таблетки
-
Дозировка:80 мг+12,5 мг
-
В упаковке:30 шт.
Телзап® Плюс представляет собой комбинацию телмисартана (антагониста рецепторов ангиотензина II (АРА II)) и гидрохлоротиазида (тиазидного диуретика). Сочетание данных компонентов обеспечивает более выраженное антигипертензивное действие, при этом уровень АД снижается сильнее, чем на фоне монотерапии данными компонентами.
Препарат, применяемый 1 раз/сут в терапевтических дозах, эффективно и постепенно снижает АД.
Гидрохлоротиазид
Гидрохлоротиазид является тиазидным диуретиком. Механизм действия тиазидных диуретиков (тиазидов) изучен не полностью. Тиазиды блокируют реабсорбцию ионов натрия и хлора в начале почечных канальцев. Таким образом они увеличивают экскрецию натрия и хлоридов и, следовательно, выведение воды из организма.
В результате мочегонного действия гидрохлоротиазида уменьшается ОЦК, вследствие чего повышается активность ренина и содержание альдостерона в плазме крови. Это приводит к увеличению экскреции ионов калия с мочой и снижению содержания калия в крови (гипокалиемия). Гидрохлоротиазид также увеличивает экскрецию ионов магния и снижает экскрецию ионов кальция с мочой. Тиазидные диуретики снижают экскрецию мочевой кислоты почками и увеличивают ее содержание в крови.
Тиазидные диуретики также уменьшают активность карбоангидразы путем усиления выведения ионов бикарбоната. Но это действие обычно проявляется слабо и не влияет на pH мочи.
В максимальных терапевтических дозах диуретический/натрийуретический эффект всех тиазидных диуретиков приблизительно одинаков. Натрийурез и диурез наступают в течение 2 ч и достигают своего максимума приблизительно через 4 ч. Продолжительность диуретического действия гидрохлоротиазида составляет от 6 до 12 ч.
Гидрохлоротиазид обладает антигипертензивным действием. На нормальное АД тиазидные диуретики влияние не оказывают.
Телмисартан
Телмисартан является специфичным антагонистом рецепторов ангиотензина II (подтип AT1), эффективный при приеме внутрь. Телмисартан обладает высоким сродством к подтипу AT1-рецепторов ангиотензина II, через которые реализуется действие ангиотензина II. Телмисартан вытесняет ангиотензин II из связи с рецептором, не проявляя свойств агониста AT1-рецептора. Телмисартан избирательно и стойко связывается с AT1-рецептором. Телмисартан не обладает сродством к другим рецепторам, включая АТ2 и прочие менее изученные АТ-рецепторы. Функциональная роль этих рецепторов, а также эффект их возможной повышенной стимуляции ангиотензином II, концентрация которого возрастает под действием телмисартана, не изучены. Телмисартан снижает концентрацию альдостерона в плазме крови, не ингибирует ренин и не блокирует ионные каналы. Телмисартан не угнетает АПФ (кининазу II), который также разрушает брадикинин. Это позволяет избежать побочных эффектов, связанных с действием брадикинина.
У здоровых людей телмисартан в дозе 80 мг почти полностью блокирует гипертензивное действие ангиотензина II. Подавляющий эффект продолжается более 24 ч и сохраняется вплоть до 48 ч.
Начало антигипертензивного действия наблюдается в течение первых 3 ч после приема телмисартана внутрь. Продолжительность терапевтического эффекта препарата составляет более 24 ч и включает последние 4 ч перед приемом следующей дозы по данным суточного мониторирования АД. Это подтверждается измерениями, сделанными на момент максимального эффекта и сразу перед приемом следующей дозы (отношение остаточного эффекта к максимальному выше 80% для дозировок 40 и 80 мг телмисартана в плацебо-контролируемых исследованиях). Максимальное антигипертензивное действие развивается через 4-8 недель регулярного приема телмисартана и сохраняется в течение длительной терапии.
У пациентов с артериальной гипертензией телмисартан снижает как систолическое, так и диастолическое давление, не оказывая влияния на ЧСС. По результатам клинических исследований эффективность антигипертензивного действия телмисартана сравнима с терапевтическим эффектом препаратов других классов, таких как амлодипин, атенолол, эналаприл, гидрохлоротиазид и лизиноприл. В случае резкого прекращения лечения телмисартаном АД постепенно возвращается к исходным показателям, без развития синдрома отмены.
Частота возникновения сухого кашля была значительно ниже на фоне применения телмисартана в отличие от ингибиторов АПФ.
Пациенты детского и подросткового возраста
Безопасность и эффективность телмисартана у детей и подростков моложе 18 лет не установлена.
Телзап Плюс таблетки 80 мг+12,5 мг 30 шт Санофи Илач Санайи ве Тиджарет А инструкция на украинскомФорма випуску
Пігулки
Опис
Таблетки білого або майже білого кольору з жовтуватим відтінком, довгасті, двоопуклі, з гравіюванням "81" на одній стороні.
| 1 таб. | |
| гідрохлортіазид | 12.5 мг |
| телмісартан | 80 мг |
Допоміжні речовини : сорбітол, гідроксид натрію, повідон 25, магнію стеарат.
10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.
10 шт. - блістери (9) - пачки картонні.
Коди АТХ
C09DA07 Телмісартан у комбінації з діуретиками
Клініко-фармакологічні групи / Групова приналежність
Гіпотензивний комбінований препарат (антагоніст рецепторів ангіотензину II + діуретик)
Діюча речовина
гідрохлортіазид
телмісартан
Фармако-терапевтична група
Гіпотензивний засіб комбінований (діуретик + ангіотензину II антагоніст рецепторів)
Умови зберігання
Препарат слід зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.
Термін придатності
Термін придатності – 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.
Фармакологічна дія
Телзап® Плюс є комбінацією телмісартану (антагоніста рецепторів ангіотензину II (АРА II)) та гідрохлортіазиду (тіазидного діуретика). Поєднання даних компонентів забезпечує більш виражену антигіпертензивну дію, при цьому рівень артеріального тиску знижується сильніше, ніж на тлі монотерапії даними компонентами.
Препарат, що застосовується 1 раз на добу в терапевтичних дозах, ефективно та поступово знижує АТ.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) не повністю вивчений. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином вони збільшують екскрецію натрію та хлоридів і, отже, виведення води з організму.
Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується ОЦК, внаслідок чого підвищується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію із сечею та зниження вмісту калію в крові (гіпокаліємія). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію із сечею. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її вміст у крові.
Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату. Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі.
У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез і діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин.
Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають.
Телмісартан
Телмісартан є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (підтип AT1), ефективний прийому внутрішньо. Телмісартан має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не виявляючи властивостей агоніста AT1-рецептора. Телмісартан вибірково та стійко зв'язується з AT1-рецептором. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші менш вивчені АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої підвищеної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого зростає під дією телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін і не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує АПФ (кініназу II), який також руйнує брадикінін. Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну.
У здорових людей телмісартан у дозі 80 мг майже повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Переважний ефект триває понад 24 год і зберігається до 48 год.
Початок антигіпертензивної дії спостерігається протягом перших 3 годин після прийому телмісартану внутрішньо. Тривалість терапевтичного ефекту препарату становить більше 24 годин і включає останні 4 години перед прийомом наступної дози за даними добового моніторування АТ. Це підтверджується вимірюваннями, зробленими на момент максимального ефекту і одразу перед прийомом наступної дози (відношення залишкового ефекту до максимального вище 80% для дозувань 40 та 80 мг телмісартану в плацебо-контрольованих дослідженнях). Максимальна антигіпертензивна дія розвивається через 4-8 тижнів регулярного прийому телмісартану і зберігається протягом тривалої терапії.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск, не впливаючи на частоту серцевих скорочень. За результатами клінічних досліджень ефективність антигіпертензивної дії телмісартану можна порівняти з терапевтичним ефектом препаратів інших класів, таких як амлодипін, атенолол, еналаприл, гідрохлортіазид та лізиноприл. У разі різкого припинення лікування телмісартаном АТ поступово повертається до вихідних показників, без розвитку синдрому відміни.
Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ.
Пацієнти дитячого та підліткового віку
Безпека та ефективність телмісартану у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлена.
Показання
артеріальна гіпертензія (за відсутності ефективності монотерапії телмісартаном або гідрохлортіазидом).
Спосіб застосування, курс та дозування
Препарат приймають внутрішньо 1 раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від їди.
Пацієнтам, АТ яких не вдається належним чином контролювати за допомогою монотерапії телмісартаном або гідрохлортіазидом, необхідно приймати лікарський препарат Телзап Плюс. Перед переходом на комбінацію із фіксованими дозами рекомендується індивідуальне титрування дози кожного компонента. У деяких клінічних ситуаціях можна розглянути прямий перехід від монотерапії до комбінації з фіксованими дозами.
Препарат Телзап® Плюс, 80 мг + 12.5 мг, можна застосовувати 1 раз на добу у пацієнтів, АТ яких не вдається належним чином контролювати при прийомі телмісартану в дозі 80 мг на добу.
Корекція дози у пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого або помірного ступеня тяжкості (КК понад 30 мл/хв) не потрібна. Рекомендується періодичний контроль показників ниркової функції.
Супутнє застосування телмісартану з аліскіреном протипоказане пацієнтам з нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2).
Препарат протипоказаний пацієнтам із порушеннями функції печінки .
Для пацієнтів похилого віку (старше 70 років) корекція дози не потрібна.
Препарат протипоказаний до застосування у дітей та підлітків віком до 18 років через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.
Передозування
Випадки передозування не виявлено. Можливі симптоми складаються із симптомів передозування окремих компонентів.
Гідрохлоротіазид
Симптоми
Найчастішими проявами передозування гідрохлортіазиду є збільшення діурезу, що супроводжується гострою втратою рідини (дегідратацією) та електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія). Передозування гідрохлортіазиду може виявлятися такими симптомами:
з боку серцево-судинної системи: тахікардія, зниження АТ, шок; з боку нервової системи: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення та спазми литкових м'язів, парестезія, порушення свідомості, втома; з боку ШКТ: нудота, блювання, спрага; з боку нирок; та сечовивідних шляхів: поліурія, олігурія або анурія (через гемоконцентрацію); лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений вміст азоту сечовини в крові (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю).Лікування
При передозуванні проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, для виведення гідрохлортіазиду показано індукцію блювоти або промивання шлунка. Абсорбцію гідрохлортіазиду можна зменшити прийомом внутрішньо активованого вугілля. У разі зниження АТ або шоку слід заповнити ОЦК запровадженням плазмозамінних рідин та дефіцит електролітів (калій, натрій). При дихальних порушеннях показано інгаляцію кисню або штучну вентиляцію легень. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо вміст калію у сироватці крові) та функцію нирок до їх нормалізації. Специфічного антидоту немає. Гідрохлортіазид виводиться при гемодіалізі, проте ступінь його виведення не встановлено.
Телмісартан
Симптоми
Найбільш вираженими проявами передозування телмісартану є артеріальна гіпотензія та тахікардія, також повідомлялося про брадикардію, запаморочення, блювоту, підвищення вмісту сироваткового креатиніну та гостру ниркову недостатність.
Лікування
Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають стимуляцію блювоти і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Пацієнта слід укласти на спину, ноги підняти. При необхідності рекомендується заповнити ОЦК, наприклад, шляхом внутрішньовенного введення 0.9% розчину натрію хлориду. Можуть бути призначені симпатоміметичні препарати. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу.
Лікарська взаємодія
Гідрохлоротіазид
Нерекомендовані комбінації
Препарати літію. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію у плазмі крові та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату.
Комбінації, що потребують особливої уваги
Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует". У зв'язку зі збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует" (фактор ризику - гіпокаліємія) слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як:
антиаритмічні лікарські препарати IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід) та 1C класу (флекаїнід); антиаритмические лекарственные препараты III класса (дофетилид, ибутилид, бретилия тозилат), соталол, дронедарон, амиодарон;другие (неантиаритмические) лекарственные средства, такие как:нейролептики: фенотиазины (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензамиды (амисульприд , сультоприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), пімозід, сертиндол; антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, есциталопрам); антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин); макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол; протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ); протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус); протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); засоби, що впливають на моторику ШКТ (цизаприд); антигістамінні засоби (астемізол, терфенадин, мізоластин); інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол).Слід визначити вміст калію в плазмі крові та за необхідності коригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вмісту електролітів плазми крові та показників ЕКГ. У пацієнтів з гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не викликають поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует".
Лікарські засоби, здатні підвищувати тривалість інтервалу QT. Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует"). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію в крові.
Препарати, здатні викликати гіпокаліємію (амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- та мінералокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид (АКТГ), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корінь солодки), проносні засоби, стимули : збільшується ризик розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові, за необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника.
Серцеві глікозиди. Гіпокаліємія та гіпомагніємія, зумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові, показники ЕКГ та за необхідності коригувати терапію.
Поєднання лікарських препаратів, які потребують уваги
Інші гіпотензивні препарати. Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба у корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів.
Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні анальгетики та засоби для загальної анестезії. Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлортіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів.
Адреноміметики (пресорні аміни). Гідрохлоротіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін).
НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (>3 г/добу). НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дії гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження ШКФ. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на ЦНС.
Гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому та інсулін. Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю спільно застосовувати гідрохлортіазид та метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на фоні порушення функції нирок, спричиненого гідрохлортіазидом.
Бета-адреноблокатори, діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид) з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшити ризик розвитку гіперглікемії.
Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол). Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, т.к. гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшити частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Амантадін. Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів.
Антихолінергічні препарати (холіноблокатори). Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка.
Цитотоксичні (протипухлинні) препарати. Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їхню мієлосупресивну дію.
Метилдоп. Описано випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.
Протиепілептичні препарати (карбамазепін, окскарбазепін, топірамат). Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у сироватці крові. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та топірамату також слід контролювати вміст топірамату у сироватці крові, при необхідності призначати препарати калію або коригувати дозу топірамату.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе потенціювання гіпонатріємії. Необхідний контроль вмісту натрію у плазмі крові.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри.
Пероральні антикоагулянти. Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект пероральних антикоагулянтів.
Йодмісткі контрастні речовини. Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини.
Препарати кальцію. При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в плазмі та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові та коригувати дозу препаратів кальцію.
Аніонні обмінні смоли (колестирамін та колестипол). Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ на 85% та 43% відповідно.
Телмісартан
Дігоксин. При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відзначено середнє підвищення Сmax дигоксину в плазмі на 49% і Сmin на 20%. На початку лікування, при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі для її підтримання в рамках терапевтичного діапазону.
Подвійна блокада РААС. Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується іншим пацієнтам.
Одночасне застосування телмісартану з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується іншим пацієнтам.
Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою розвитку небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), у порівнянні з застосуванням лікарського засобу, що діє на РААС.
Гіперкаліємія
Ризик розвитку гіперкаліємії може зростати при одночасному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (калієвмісні харчові добавки та замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), НПЗП, включаючи селективні гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус), та триметоприм.
Частота розвитку гіперкаліємії залежить від пов'язаних факторів ризику. Ризик підвищується при застосуванні вищезгаданих комбінацій, особливо високий при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками і замінниками солі, що містять калій. Застосування телмісартану в комбінації з інгібіторами АПФ або НПЗЗ становить менший ризик за умови суворого дотримання запобіжних заходів.
Нерекомендовані комбінації
Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки. Антагоністи рецепторів ангіотензину II, такі як телмісартан, знижують втрату калію, що викликається діуретиком. Калійзберігаючі діуретики, наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові.
При необхідності одночасного застосування на тлі документально підтвердженої гіпокаліємії слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові.
Препарати літію. При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та АРА II, включаючи телмісартан, виникало оборотне підвищення концентрацій літію у плазмі та його токсичної дії. За необхідності застосування цієї комбінації препаратів рекомендується ретельно контролювати концентрації літію у плазмі крові.
Комбінації, що вимагають дотримання обережності
НПЗЗ (тобто ацетилсаліцилова кислота в дозах, що використовуються для протизапального лікування, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивну дію АРА II. У деяких пацієнтів з порушенням ниркової функції (наприклад, пацієнтів з зневодненням, літніх пацієнтів з порушенням функції нирок) одночасне застосування АРА II та препаратів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, яка, як правило, є оборотною. Тому одночасне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо літнім пацієнтам. Слід забезпечити належне надходження рідини, крім того, на початку спільного застосування та періодично надалі слід контролювати показники функції нирок.
Раміпріл. При одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення показників AUC та Сmax раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. Клінічна значимість цього явища не встановлена.
Діуретики (тіазидні або "петлеві"). Попереднє лікування діуретиками у високих дозах, такими як фуросемід ("петлевий" діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном.
Інші комбінації
Інші гіпотензивні засоби. Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними лікарськими засобами.
На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися на фоні алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів.
Кортикостероїди (для системного застосування). Кортикостероїди послаблюють антигіпертензивний ефект телмісартану.
Застосування при вагітності та годуванні груддю
Вагітність
Гідрохлоротіазид
Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. Доклінічні дані щодо безпеки недостатні. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр і визначається пуповинної крові. З урахуванням механізму фармакологічної дії гідрохлортіазиду, його застосування у II та III триместрах вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію та призводити до розвитку у плода та новонародженого таких ускладнень, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Описано випадки розвитку тромбоцитопенії у новонароджених, матері яких отримували тіазидні діуретики.
Застосування гідрохлортіазиду під час вагітності протипоказане. Гідрохлортіазид не можна застосовувати для лікування гестозів другої половини вагітності (набряків, гіпертензії або прееклампсії), т.к. він збільшує ризик зниження ОЦК та плацентарної гіпоперфузії, але не надає сприятливого впливу протягом зазначених ускладнень вагітності. Діуретики не запобігають розвитку гестозів.
Телмісартан
Лікування АРА ІІ під час вагітності протипоказане. Застосування АРА II не рекомендовано у І триместрі вагітності та протипоказане у ІІ та ІІІ триместрах вагітності.
Не отримано належних даних щодо застосування телмісартану у вагітних жінок. Дослідження на тваринах виявили його репродуктивну токсичність. Епідеміологічний доказ ризику тератогенної дії після прийому інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності не був переконливим, проте цей ризик виключити не можна. Поки не отримано даних контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику прийому АРА II, для цього класу препаратів може існувати аналогічний ризик. За винятком крайньої необхідності тривалого лікування АРА II, пацієнтки, які планують вагітність, повинні вибрати альтернативний антигіпертензивний лікарський засіб із підтвердженим профілем безпеки застосування при вагітності. Після встановлення факту вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативне лікування.
Лікування АРА II у II та III триместрах вагітності надає токсичну дію на плід (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При застосуванні АРА II зі II триместру вагітності рекомендовано УЗД нирок та черепа плода. Дітей, матері яких приймали АРА II, слід ретельно обстежити щодо артеріальної гіпотензії.
Період грудного вигодовування
Прийом препарату Телзап Плюс у період грудного вигодовування протипоказаний, слід застосовувати альтернативне лікування з більш сприятливими профілями безпеки.
Гідрохлортіазид проникає в материнське молоко, у зв'язку з чим його застосування у період грудного вигодовування протипоказане. Якщо застосування гідрохлортіазиду в період лактації є абсолютно необхідним, слід припинити грудне вигодовування.
Фертильність
Дослідження впливу комбінації телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність людини не проводилося.
Побічна дія
При застосуванні комбінації телмісартан+гідрохлортіазид найчастіше повідомляли про виникнення такої небажаної реакції, як запаморочення. Серйозний ангіоневротичний набряк виникав рідко (≥1/10000, <1/1000).
Загальна частота виникнення небажаних реакцій при застосуванні комбінації телмісартан+гідрохлортіазид була порівнянна з такою на тлі монотерапії телмісартаном. Залежність розвитку небажаних реакцій від дози препарату не встановлена, не було зазначено взаємозв'язку зі статтю, віком або расою пацієнтів.
За даними ВООЗ, небажані ефекти класифіковані відповідно до частоти їх розвитку наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), включаючи окремі повідомлення; частота невідома (за наявними даними визначити частоту народження побічного ефекту неможливо).
| Небажана реакція | Гідрохлортіазид + телмісартан | Гідрохлоротіазид | Телмісартан |
| Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи) | |||
| немеланомний рак шкіри та губи (базальноклітинна карцинома шкіри та плоскоклітинна карцинома шкіри) | - | частота невідома | - |
| Інфекційні та паразитарні захворювання | |||
| інфекції верхніх дихальних шляхів | - | - | не часто |
| інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит | - | - | не часто |
| сепсис, зокрема. з летальним кінцем | - | - | рідко |
| бронхіт, фарингіт, синусит | рідко | - | - |
| сіаладеніт | - | частота невідома | - |
| З боку системи кровотворення | |||
| анемія | - | - | не часто |
| еозинофілія, тромбоцитопенія | - | - | рідко |
| апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія | - | частота невідома | - |
| З боку імунної системи | |||
| посилення симптомів або загострення системного червоного вовчаку (під час постреєстраційного спостереження) | рідко | - | - |
| реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції | - | рідко | рідко |
| З боку ендокринної системи | |||
| відсутність належного глікемічного контролю при цукровому діабеті | - | частота невідома | - |
| гіперкаліємія | - | - | не часто |
| гіпокаліємія | не часто | - | - |
| гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом) | - | - | рідко |
| гіперурикемія | рідко | - | - |
| гіпонатріємія | рідко | - | - |
| анорексія, втрата апетиту, порушення водно-електролітного балансу, гіповолемія, гіперглікемія | - | частота невідома | - |
| Психічні порушення | |||
| тривога | не часто | - | - |
| депресія | рідко | - | - |
| збуджений стан | - | частота невідома | - |
| З боку нервової системи | |||
| запаморочення | часто | - | - |
| непритомність, парестезія | не часто | - | - |
| сонливість | - | - | рідко |
| безсоння, порушення сну | рідко | - | - |
| переднепритомний стан | - | частота невідома | - |
| З боку органу зору | |||
| порушення зору, минуще порушення чіткості зору | рідко | - | - |
| ксантопсія, гостра короткозорість, гостра закритокутова глаукома | - | частота невідома | - |
| З боку органу слуху та лабіринтні порушення | |||
| вертиго | не часто | - | - |
| З боку серцево-судинної системи | |||
| брадикардія | - | - | не часто |
| тахікардія, аритмія | не часто | - | - |
| артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія | не часто | - | - |
| некротизуючий васкуліт | - | частота невідома | - |
| З боку дихальної системи | |||
| кашель | - | - | не часто |
| задишка | не часто | - | - |
| респіраторний дистрес-синдром (що включає пневмоніт та набряк легенів) | рідко | - | - |
| інтерстиційне захворювання легень | - | - | дуже рідко |
| З боку травної системи | |||
| діарея, сухість у роті, метеоризм | не часто | - | - |
| відчуття дискомфорту в ділянці шлунка | - | - | рідко |
| біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит | рідко | - | - |
| панкреатит, відчуття дискомфорту в ділянці шлунка | - | частота невідома | - |
| З боку печінки та жовчовивідних шляхів | |||
| порушення функції печінки/захворювання печінки | рідко | - | - |
| жовтяниця (паренхіматозна або холестатична) | - | частота невідома | - |
| З боку шкіри та підшкірних тканин | |||
| екзема, лікарський висип, токсичний шкірний висип | - | - | рідко |
| ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі, посилене потовиділення, кропив'янка | рідко | - | - |
| вовчаково-подібний синдром, реакції фоточутливості, васкуліт шкіри, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) | - | частота невідома | - |
| З боку кістково-м'язової системи | |||
| біль у спині, м'язові спазми, міалгія | не часто | - | - |
| артроз, біль у ділянці сухожилля | - | - | рідко |
| біль у суглобах, м'язові судоми, біль у кінцівках | рідко | - | - |
| слабкість | - | частота невідома | - |
| З боку статевих органів та молочної залози | |||
| еректильна дисфункція | не часто | - | - |
| З боку сечовидільної системи | |||
| порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) | - | - | не часто |
| інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія | - | частота невідома | - |
| Інші | |||
| астенія | - | - | не часто |
| біль у грудях | не часто | - | - |
| грипоподібний синдром, біль | рідко | - | - |
| гіпертермія | - | частота невідома | - |
| З боку результатів лабораторних та інструментальних досліджень | |||
| зниження вмісту гемоглобіну, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, підвищення активності КФК, підвищення активності печінкових трансаміназ | рідко | - | - |
| гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія | - | частота невідома | - |
Опис окремих небажаних реакцій
Інтерстиціальне захворювання легень
У ході постреєстраційного застосування препарату були описані випадки виникнення інтерстиціального захворювання легень на фоні прийому телмісартану, проте причинно-наслідковий зв'язок не було встановлено.
Протипоказання до застосування
холестаз та обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-Пью); тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв); /або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2);одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією;рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія;спадкова непереносимість фруктози; вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних речовин або будь-яких допоміжних компонентів препарату та інших похідних сульфонамідів.
З обережністю:
двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, тяжкі порушення функції нирок; порушення функції печінки або прогресуючі захворювання печінки (клас А і В за класифікацією Чайлд-П'ю); ;стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутня);хронічна серцева недостатність III-IV ФК за класифікацією NYHA;стеноз аортального та мітрального клапанів;ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз;гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;цукровий діабет;первинний гіперальдостеронізм; з КК більше 30 мл/хв (досвід застосування обмежений, але не підтверджує розвитку побічних ефектів з боку нирок, корекції дози не потрібно); порушення водно-електролітного балансу (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіперкаліємію, гіперкальціємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію); д літельності інтервалу QT на ЕКГ; одночасне застосування лікарських препаратів, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует" або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ; анамнезі; алергічні реакції на пеніцилін в анамнезі; гіперурикемія; застосування у пацієнтів негроїдної раси; ІХС та цереброваскулярні захворювання; літній вік (старше 70 років); системний червоний вовчак.особливі вказівки
Застосування препарату Телзап Плюс у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується у зв'язку з недостатнім досвідом клінічного застосування.
Телзап® Плюс не слід застосовувати для усунення гіпертонічного кризу.
Гідрохлоротіазид
Порушення функції нирок
У пацієнтів з порушеннями функції нирок гідрохлортіазид може спричинити азотемію. При нирковій недостатності можлива кумуляція гідрохлортіазиду.
У пацієнтів із зниженою функцією нирок потрібен періодичний контроль КК. При прогресуванні порушення функції нирок та/або настання олігурії (анурії) гідрохлортіазид слід відмінити.
Порушення функції печінки
При застосуванні тіазидних діуретиків у пацієнтів з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або печінковою енцефалопатією застосування тіазидів протипоказане. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості та/або прогресуючими захворюваннями печінки гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невелика зміна водно-електролітного балансу та накопичення амонію у сироватці крові може спричинити печінкову кому. У разі появи симптомів енцефалопатії прийом діуретиків слід негайно припинити.
Водно-електролітний баланс та метаболічні порушення
Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати зменшення об'єму циркулюючої рідини (гіповолемію) та порушення водно-електролітного балансу (в т.ч. гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушень водно-електролітного балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, стомлюваність, сонливість, занепокоєння, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія, аритмія та порушення з боку шлунково-кишкового тракту. та блювання). У пацієнтів, які отримують терапію гідрохлортіазидом (особливо при тривалому курсовому лікуванні), слід виявляти клінічні симптоми порушень водно-електролітного балансу, регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі.
Натрій. Всі діуретичні препарати можуть викликати гіпонатріємію, що іноді призводить до тяжких ускладнень. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження іонів хлору може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота та ступінь виразності цього ефекту незначні. Рекомендується визначити вміст іонів натрію в плазмі крові до початку лікування та регулярно контролювати цей показник на фоні прийому гідрохлортіазиду.
Калій. При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків існує ризик різкого зниження вмісту калію в плазмі та розвитку гіпокаліємії (концентрація калію менше 3.4 ммоль/л). Гіпокаліємія підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму (в т.ч. тяжких аритмій) та посилює токсичну дію серцевих глікозидів. Крім того, гіпокаліємія (так само, як і брадикардія) є станом, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует", яка може призводити до летального результату.
Гіпокаліємія представляє найбільшу небезпеку для наступних груп пацієнтів: пацієнти похилого віку, пацієнти, що одночасно одержують терапію антиаритмічними та неантіаритмічними препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует" або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, хрон, серцевої недостатністю. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів.
У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перший вимір вмісту іонів калію в крові необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі).
Кальцій. Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. У деяких пацієнтів при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіперфосфатемією, але без типових ускладнень гіперпаратиреозу (нефролітіаз, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, виразкова хвороба). Виражена гіперкальціємія може бути проявом раніше не діагностованого гіперпаратиреозу.
Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на лабораторні показники функції паращитовидних залоз. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків (включно з гідрохлортіазидом) перед дослідженням функції паращитовидних залоз.
Магній. Встановлено, що тіазиди збільшують виведення магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Клінічне значення гіпомагніємії залишається незрозумілим.
Глюкоза. Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. При застосуванні гідрохлортіазиду у пацієнтів з маніфестним або латентним цукровим діабетом необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних лікарських засобів.
Сечова кислота. У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Необхідне ретельне спостереження за пацієнтами з подагрою та порушенням метаболізму сечової кислоти (гіперурикемією).
Ліпіди. При застосуванні гідрохлортіазиду може збільшуватися концентрація холестерину та тригліцеридів у плазмі крові.
Гостра міопія/вторинна глаукома.
Гідрохлортіазид може викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої міопії та гострого нападу вторинної глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. З появою симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику гострої глаукоми є: алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі.
Порушення з боку імунної системи
Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики (в т.ч. гідрохлортіазид) можуть викликати загострення або прогресування системного червоного вовчаку, а також вовчаковоподібні реакції.
У пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатися навіть за відсутності вказівок на наявність в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми.
Фоточутливість
Існує інформація про випадки розвитку реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. У разі появи фоточутливості на фоні прийому гідрохлортіазиду слід припинити лікування. Якщо продовження прийому діуретика необхідне, слід захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових променів.
Немеланомний рак шкіри та рак губи
У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Датського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку немеланомного раку шкіри (НМРК) – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. В іншому дослідженні спостерігався можливий зв'язок між ризиком розвитку раку губи та застосуванням гідрохлортіазиду. Спостерігається чіткий взаємозв'язок між кумулятивною дозою та розвитком реакції для пацієнтів, які отримали хоча б одну дозу, для пацієнтів, які отримали високу дозу (≥25 000 мг), та для пацієнтів, які отримали максимальну кумулятивну дозу (≥100 000 мг).
Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри.
Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри.
З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів.
Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, у яких є відомі фактори ризику розвитку раку шкіри, включаючи: фототипи шкіри I та II (бліда та світла шкіра), наявність раку шкіри в сімейному анамнезі, наявність в анамнезі ушкоджень шкіри, спричинених сонячним або УФ-випромінюванням та променевою терапією, куріння та прийом препаратів з фотосенсибілізуючою дією.
У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду.
Алкоголь
У період лікування рекомендується вживати алкогольні напої, т.к. етанол посилює антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків.
Спортсмени
Гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю у спортсменів.
Інше
У пацієнтів з вираженим атеросклерозом церебральних і коронарних артерій слід особливо обережно застосовувати гідрохлортіазид.
Тіазидні діуретики можуть знижувати кількість йоду, пов'язаного з білками плазми, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози.
Телмісартан
Порушення функції печінки
Застосування препарату телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан здебільшого виводиться з жовчю. Припускають, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат телмісартана слід застосовувати з обережністю.
Реноваскулярна гіпертензія
При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності.
Порушення функції нирок та пересадка нирки
При застосуванні препарату телмісартана у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та креатиніну у плазмі крові. Досвід клінічного застосування препарату телмісартана у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.
Зниження ОЦК
Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату телмісартану, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) повинні бути усунені до початку прийому телмісартану.
Подвійна блокада РААС
Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів.
Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів.
Внаслідок пригнічення РААС були відзначені: артеріальна гіпотензія, непритомність, гіперкаліємія та порушення ниркової функції (в т.ч. гостра ниркова недостатність) у схильних до цього пацієнтів, особливо при спільному застосуванні кількох лікарських засобів, що також діють на цю систему. Тому подвійна блокада РААС (наприклад, на фоні прийому телмісартану з іншими антагоністами РААС) не рекомендується. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ.
Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС
У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), застосування препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і в окремих випадках гострої ниркової недостатністю.
Первинний гіперальдостеронізм
У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату телмісартану не рекомендується.
Стеноз аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія
Як і щодо інших судинно-розширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією при застосуванні телмісартану необхідно дотримуватися особливої обережності.
Пацієнти з цукровим діабетом, які отримували інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому.
На тлі лікування телмісартаном у цієї групи пацієнтів може виникати гіпоглікемія. Слід посилити контроль за глікемією, т.к. може виникнути потреба у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу.
Гіперкаліємія
Прийом лікарських засобів, що діють на РААС, може спричинити гіперкаліємію. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнтів, які приймають лікарські препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові, та/або пацієнтам із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до смерті.
При вирішенні питання про супутнє застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення ризику та користі.
Основними факторами ризику гіперкаліємії, які слід враховувати, є:
цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (пацієнти старше 70 років); поєднання з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або калійвмісними харчовими добавками. Лікарськими препаратами або терапевтичними класами лікарських препаратів, які можуть викликати гіперкаліємію, є замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецептора ангіотензину ІІ, НПЗЗ, у т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм; інтеркурентні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, ширіПацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові.
Сорбітол
Телзап® Плюс містить сорбітол (Е420). Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози не слід приймати препарат.
Етнічні відмінності
Як зазначено для інгібіторів АПФ, телмісартан та інші АРА II, мабуть, менш ефективно знижують АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну у популяції цих пацієнтів.
Інше
У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або пероральними гіпоглікемічними засобами, при застосуванні телмісартану можливий розвиток гіпоглікемії.
Як і при застосуванні інших гіпотензивних засобів, надмірне зниження рівня артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами
При керуванні автотранспортом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності слід брати до уваги, що на фоні прийому препарату Телзап® Плюс можуть виникати запаморочення та сонливість, що потребує дотримання обережності.
Застосування при порушеннях функції нирок
Протипоказане застосування препарату при тяжких порушеннях функції нирок (КК менше 30 мл/хв).
З обережністю слід призначати препарат при двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, тяжких порушеннях функції нирок, стані після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній).
Застосування при порушеннях функції печінки
Протипоказане застосування препарату при порушеннях функції печінки.
Умови реалізації
Препарат відпускається за рецептом.
Застосування у пацієнтів похилого віку
З обережністю слід призначати препарат пацієнтам похилого віку (старше 70 років).
Застосування у дітей
Препарат протипоказаний до застосування у дітей та підлітків віком до 18 років через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.
Нозологія (коди МКЛ)I10 Есенціальна [первинна] гіпертензія
Власник реєстраційного посвідчення
SANOFI RUSSIA AO (Росія)
Вироблено
SANOFI ILAC SANAYI VE TICARET AS (Туреччина)
Власник товарного знаку
ORTAT AO (Росія)
Відео на цю темуДополнительная информация по товару
Страна производства (на момент написания) Турция.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Телзап Плюс таблетки 80 мг+12,5 мг 30 шт Санофи Илач Санайи ве Тиджарет А с доставкой в любой город или село Украины. Купить Телзап Плюс таблетки 80 мг+12,5 мг 30 шт Санофи Илач Санайи ве Тиджарет А можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. Присмотритесь еще к такому товару на нашем сайте. Хотите приобрести Телзап Плюс таблетки 80 мг+12,5 мг 30 шт Санофи Илач Санайи ве Тиджарет А быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!
Обращаем Ваше внимание на то, что у этого товара, также, есть такие аналоги: Телпрес Плюс таблетки 12,5 мг+80 мг 56 шт., Телпрес Плюс таблетки 12,5 мг+80 мг 98 шт., Телпрес Плюс таблетки 25 мг+80 мг 28 шт., Телпрес Плюс таблетки 25 мг+80 мг 98 шт., Телпрес таблетки 40 мг 98 шт., Телпрес таблетки 80 мг 98 шт., ТелмистаН таблетки покрытые пленочной оболочкой 80 мг+12,5 мг 28 шт., ТелмистаН таблетки покрытые пленочной оболочкой 40 мг+12,5 мг 28 шт., ТелмистаН таблетки покрытые пленочной оболочкой 40 мг+12,5 мг 84 шт., ТелмистаН таблетки покрытые пленочной оболочкой 80 мг+12,5 мг 84 шт., Телзап Плюс таблетки 80 мг+12,5 мг 90 шт., Телпрес таблетки 80 мг 28 шт., Телпрес Плюс таблетки 12.5 мг+40 мг 28 шт., Телпрес Плюс таблетки 12,5 мг+80 мг 28 шт., Телпрес таблетки 40 мг 28 шт., МикардисПлюс таблетки 80 мг+12,5 мг 28 шт., Телзап Плюс таблетки 80 мг+12,5 мг 30 шт., Телсартан Н таблетки 12,5 мг+40 мг 28 шт., Телсартан Н таблетки 12,5 мг+80 мг 28 шт..
