Роксатенз-инда таблетки покрытые пленочной оболочкой 2,5 мг+8 мг+20 мг 30 шт Цена

Комбинированное лекарственное средство, содержащее периндоприл – ингибитор АПФ, индапамид – тиазидоподобный диуретик и розувастатин – селективный, конкурентный ингибитор ГМГ-КоА-редуктазы (статин).

Индапамид

Индапамид относится к производным сульфонамида, по фармакологическим свойствам близок к тиазидным диуретикам. Индапамид ингибирует реабсорбцию ионов натрия в кортикальном сегменте петли Генле, что приводит к увеличению выведения почками ионов натрия, хлора и в меньшей степени ионов калия и магния, усиливая тем самым диурез, и снижая АД.

Периндоприл

Периндоприл – ингибитор фермента, превращающего ангиотензин I в ангиотензин II, сосудосуживающее вещество, кроме этого АПФ стимулирует секрецию альдостерона и разрушение брадикинина, обладающего сосудорасширяющим действием, до неактивного гептапептида.

В результате периндоприл: снижает секрецию альдостерона; по принципу отрицательной обратной связи увеличивает активность ренина в плазме крови; при длительном применении уменьшает ОПСС, что обусловлено, в основном, действием на сосуды в мышцах и почках.

Эти эффекты не сопровождаются задержкой ионов натрия, или жидкости, или развитием рефлекторной тахикардии.

Периндоприл оказывает антигипертензивное действие у пациентов как с низкой, так и с нормальной активностью ренина в плазме крови.

Периндоприл действует посредством своего основного активного метаболита – периндоприлата. Другие его метаболиты неактивны.

Действие периндоприла приводит к: расширению вен (снижение преднагрузки на сердце), обусловленного изменением метаболизма простагландинов; уменьшению ОПСС (снижение постнагрузки на сердце).

При изучении показателей гемодинамики у пациентов с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) было выявлено: снижение давления наполнения в левом и правом желудочках сердца; снижение ОПСС; увеличение сердечного выброса и увеличение сердечного индекса; усиление мышечного периферического кровотока.

В результате значительно улучшаются результаты пробы с физической нагрузкой.

Розувастатин

Розувастатин является селективным, конкурентным ингибитором ГМГ-КоА-редуктазы, фермента, превращающего 3-гидрокси-3-метилглутарил кофермент А в мевалоновую кислоту, предшественник холестерина.

Розувастатин увеличивает число «печеночных» рецепторов к ЛПНП на поверхности клеток, повышая захват и катаболизм ЛПНП, что в свою очередь приводит к ингибированию синтеза ЛПОНП, уменьшая тем самым общее количество ЛПНП и ЛПОНП.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою червонувато-коричневого кольору, круглі, злегка двоопуклі, з гравіюванням PIR1 на одній стороні і фаскою.

допоміжні речовини : целюлоза мікрокристалічна тип 200, целюлоза мікрокристалічна, тип 112, кросповідон (тип A), кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат.

Оболонка плівкова:
Плівкоутворююча суміш 1: полівініловий спирт, макрогол-3350, титану діоксид (Е171), тальк, барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид чорний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172).

10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.
10 шт. - блістери (6) - пачки картонні.
10 шт. - блістери (9) - пачки картонні.

C10BX13 Розувастатин, периндоприл та індапамід

Діуретик. Антигіпертензивний препарат

індапамід

периндоприлу ербумін

розувастатин

Комбіноване засіб (діуретик + АПФ інгібітор + ГМГ-КоА-редуктази інгібітор)

Комбінований лікарський засіб, що містить периндоприл – інгібітор АПФ, індапамід – тіазидоподібний діуретик та розувастатин – селективний, конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази (статин).

Індапамід

Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду, за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення виведення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ.

Периндоприл

Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II, судинозвужувальну речовину, крім цього АПФ стимулює секрецію альдостерону та руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду.

В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує ОПСС, що зумовлено, в основному, дією на судини у м'язах та нирках.

Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію, рідини, або розвитком рефлекторної тахікардії.

Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові.

Периндоприл діє за допомогою основного активного метаболіту – периндоприлату. Інші його метаболіти неактивні.

Дія периндоприлу призводить до: розширення вен (зниження переднавантаження на серце), обумовленого зміною метаболізму простагландинів; зменшення ОПСС (зниження постнавантаження на серце).

При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку

В результаті значно покращуються результати проби з фізичним навантаженням.

Розувастатин

Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил кофермент А на мевалонову кислоту, попередник холестерину.

Розувастатин збільшує число «печінкових» рецепторів до ЛПНЩ на поверхні клітин, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ЛПДНЩ, зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ.

Лікування артеріальної гіпертензії та супутньої дисліпідемії: первинної гіперхолестеринемії (тип IIа за класифікацією Фредріксона, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію), змішаної гіперхолестеринемії (тип IIb за класифікацією Фредріксона) або сімейної гомозиготної гіперхолестери.

Всередину по 1 разовій дозі 1 раз на добу. Доза повинна визначатись дозами монопрепаратів, що входять до складу фіксованої комбінації в момент переходу на лікування цим лікарським засобом.

Для периндоприлу та індапаміду

Одночасне застосування не рекомендовано

Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки оборотного підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може сприяти подальшому підвищенню вмісту літію в плазмі та збільшувати ризик його токсичної дії на фоні прийому інгібітору АПФ. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. За необхідності одночасного застосування необхідно ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові.

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус): при одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR терапія може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку.

Одночасне застосування препаратів, що потребує особливої уваги

Баклофен: можливе посилення антигіпертензивної дії. Необхідний контроль АТ, функції нирок та, при необхідності, корекція дози гіпотензивних засобів.

НПЗП, у т. ч. високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗП (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що мають протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП інгібіторів АПФ, що підвищує ризик розвитку порушень функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності, підвищує вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із початково зниженою функцією нирок.

Слід бути обережними при застосуванні цієї комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. До початку лікування пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини, а також регулярно контролювати функцію нирок як на початку терапії, так і в процесі лікування.

Одночасне застосування, що потребує уваги

Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики): препарати цих класів посилюють антигіпертензивний ефект та збільшують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

ГКС, тетракозактид: зниження антигіпертензивного ефекту (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів).

Інші гіпотензивні засоби: можливе посилення антигіпертензивного ефекту.

Для індапаміду

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги

Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует»: оскільки існує ризик розвитку гіпокаліємії, індапамід слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует», такими як антиаритмічні засоби класу IA (хінідин гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретілія тозилат, соталол), деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензамідамид, ), іншими нейролептиками (пімозид), іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, метадон, астена. Необхідно контролювати вміст калію в сироватці крові, щоб уникнути гіпокаліємії, при розвитку якої необхідно проводити її корекцію, контролювати інтервал QT на ЕКГ.

Лікарські препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В при внутрішньовенному введенні, глюко- та мінералокортикоїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника: збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі, при необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника.

Серцеві глікозиди: гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та за необхідності коригувати терапію.

Одночасне застосування, що потребує уваги

Метформін: функціональна ниркова недостатність на фоні прийому діуретиків, особливо «петльових», при одночасному застосуванні з метформіном підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

Йодмісткі контрастні засоби: у пацієнтів з гіповолемією на фоні терапії діуретичними засобами існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні контрастних речовин, що містять високі дози йоду. Перед застосуванням йодовмісних контрастних засобів слід заповнити ОЦК.

Препарати, що містять солі кальцію: при одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками.

Циклоспорин: можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину в плазмі крові, навіть за відсутності вираженої втрати іонів натрію та дегідратації.

Для периндоприлу

Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням тільки одного препарату. , що впливає на РААС

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією протипоказане та не рекомендується у інших пацієнтів.

Одночасне застосування протипоказане

Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен: одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з ЦД та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (СКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2) протипоказано та не рекомендується у інших пацієнтів.

Інгібітори нейтральної ендопептидази: повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази).

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ.

Екстракорпоральні методи лікування: екстракорпоральні методи лікування із застосуванням деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилонітрилових), такі як гемодіаліз або гемофільтрація, а також аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку важких анафіл. Якщо пацієнту потрібні екстракорпоральні методи лікування, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів.

Одночасне застосування не рекомендовано

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії) та препарати калію: інгібітори АПФ зменшують втрату калію нирками, спричинену діуретиком. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ можливе підвищення вмісту калію в сироватці аж до летального результату. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору АПФ та вищевказаних препаратів (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ.

Естрамустин: одночасне застосування може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк.

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги

Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін: наведені нижче ефекти описані для каптоприлу та еналаприлу. Застосування інгібіторів АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини та інсуліну у пацієнтів із ЦД. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (за рахунок підвищення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні).

Одночасне застосування, що потребує уваги

Гіпотензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування цих препаратів може посилювати антигіпертензивну дію периндоприлу. При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами можливе додаткове зниження артеріального тиску.

Алопуринол, цитостатичні та імунодепресивні засоби, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії.

Препарати для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для проведення загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту.

Діуретики (тіазидні та "петлеві"): застосування діуретиків у високих дозах може призводити до гіповолемії (за рахунок зменшення ОЦК), а додавання до терапії периндоприлу – до вираженого зниження артеріального тиску.

Гліптин (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин): при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок придушення активності ДПП-4 гліптином.

Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АПФ.

Препарати золота: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, та внутрішньовенному введенні препарату золота (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання і виражене зниження АТ.

Котримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм): одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії.

Тканинні активатори плазміногену: в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.

Для розувастатину

Вплив застосування інших препаратів на розувастатин

Інгібітори транспортних білків: розувастатин є субстратом для деяких транспортних білків, зокрема ОАТР1В1 та BCRP. Одночасне застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії.

Циклоспорин: при одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину в середньому в 7 разів вище за значення, яке відзначається у здорових добровольців. Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Застосування розувастатину протипоказане пацієнтам, які приймають циклоспорин. Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові.

Інгібітори протеази: незважаючи на те, що точний механізм взаємодії не встановлений, одночасне застосування інгібіторів протеази може значно підвищувати експозицію розувастатину. Одночасне застосування у здорових добровольців 10 мг розувастатину та комбінації двох інгібіторів протеази (300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру) супроводжується підвищенням рівноважних AUС(0-24 год) та Cmax розувастатину у 3 та 7 разів відповідно. Одночасне застосування розувастатину та деяких комбінацій інгібіторів протеази можливе лише після ретельної корекції дози розувастатину на підставі очікуваного збільшення його експозиції.

Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби: одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення Cmax та AUC розувастатину у плазмі крові у 2 рази. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, але можлива фармакодинамічна взаємодія. Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати, а також нікотинова кислота в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГмГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопати. монотерапії. У таких пацієнтів терапія має починатись з дози 5 мг. Одночасне застосування фібратів та розувастатину у добовій дозі 30 мг та 40 мг протипоказано.

Езетиміб: одночасне застосування розувастатину у дозі 10 мг та езетімібу у дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією у 1-2 рази. Не можна виключити фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом, що виявляється збільшенням ризику розвитку небажаних реакцій.

Антациди: одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовують через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося.

Еритроміцин: одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUС(0-t) розувастатину на 20% та його Cmax на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається застосуванням еритроміцину.

Ізоферменти системи цитохрому Р450: результати досліджень, які проводяться в умовах in vivo та in vitro, показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів системи цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом цієї системи ізоферментів. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів системи цитохрому Р450.

Клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4) не відзначено.

Вплив застосування розувастатину на інші препарати

Антагоністи вітаміну К: як і у разі застосування інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, початок терапії розувастатином або збільшення його дози у пацієнтів, які приймають одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин або інші антикоагулянти кумаринового ряду), може призводити до збільшення МНО. Скасування розувастатину або зниження його дози може спричинити зменшення МНО. У разі рекомендується контроль МНО.

Контрацептиви для внутрішнього прийому/ЗГТ

Одночасне застосування розувастатину та контрацептивів для прийому внутрішньо збільшує AUC етинілестрадіолу та норгестрелу на 26% та 34%, відповідно. Таке збільшення концентрації у плазмі крові має враховуватися при доборі дози гормональних контрацептивів.

Фармакокінетичні дані щодо одночасного застосування розувастатину та ЗГТ відсутні, отже, не можна виключити аналогічного ефекту і при застосуванні цієї комбінації. Однак подібна комбінація широко застосовувалася під час проведення клінічних досліджень та добре переносилася пацієнтами.

Інші лікарські засоби

Дігоксин: клінічно значущої взаємодії розувастатину з дигоксином не очікується.

Фузидова кислота: ризик розвитку міопатії, включаючи рабдоміоліз, може бути підвищений при одночасному застосуванні фузидової кислоти системної дії та статинів. Механізм цієї взаємодії (фармакодинамічний, фармакокінетичний або обидва варіанти) не встановлений. Були отримані повідомлення про рабдоміоліз (у тому числі зі смертельними наслідками) у пацієнтів, які отримують цю комбінацію.

За необхідності одночасного застосування слід припинити прийом розувастатину на період терапії фузидовою кислотою.

Протипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).

Інфекційні та паразитарні захворювання: риніт.

З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілія, агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості (особливо реакції з боку шкірних покривів, у пацієнтів, схильних до алергічних та астматичних реакцій).

З боку ендокринної системи: цукровий діабет 2 типи.

З боку обміну речовин та харчування: гіпоглікемія, гіперкаліємія, частіше минуща, гіпонатріємія, гіперкальціємія, зниження вмісту калію з розвитком гіпокаліємії, особливо важливе для пацієнтів із груп високого ризику.

З боку психіки: порушення настрою, розлад сну, сплутаність свідомості, депресія.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, парестезія, дисгевзія, сонливість, непритомність, периферична нейропатія, полінейропатія, втрата пам'яті, інсульт, можливий через надмірне зниження АТ у пацієнтів з групи високого ризику, можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності.

Порушення зору, міопія, нечіткість зору.

З боку органу слуху та лабіринтні порушення: вертиго, шум у вухах.

З боку серця: відчуття серцебиття, тахікардія, стенокардія, аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів із групи високого ризику.

З боку судин: артеріальна гіпотензія (та ефекти, пов'язані з артеріальною гіпотензією), васкуліт, синдром Рейно.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель, задишка, бронхоспазм, еозинофільна пневмонія.

З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, запор, діарея, диспепсія, нудота, блювання, сухість слизової оболонки порожнини рота, панкреатит.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, порушення функції печінки, жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж шкіри, шкірний висип, макулопапульозний висип, кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, губ, кінцівок, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані, пурпура, підвищене потовиділення, реакції фоточутливості, пемфігоїд , багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона

З боку скелетно-м'язової системи і сполучної тканини: спазми м'язів, можливе загострення вже наявного гострого дисемінованого червоного вовчаку, артралгія, міалгія, міопатія (включаючи міозит), рабдоміоліз, вовчаковоподібний синдром, розрив м'язів, ушкодження сухожилля, міун.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність, гематурія.

З боку статевих органів та молочної залози: еректильна дисфункція, гінекомастія.

Системні реакції: астенія, біль у спині, нездужання, периферичні набряки, пірексія, стомлюваність.

Лабораторні та інструментальні дані: підвищення концентрації сечовини, сечової кислоти, креатиніну, білірубіну в плазмі крові, підвищення активності "печінкових" ферментів, зниження гемоглобіну та зниження гематокриту, підвищення концентрації глюкози в плазмі крові, подовження інтервалу QT на електрокардіограмі.

Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); тяжка печінкова недостатність (в т.ч. з печінковою енцефалопатією); захворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності печінкових трансаміназ та підвищення активності печінкових трансаміназ у сироватці крові більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН); міопатія; пацієнти, схильні до розвитку міотоксичних ускладнень; гіпокаліємія; одночасне застосування з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову аритмію типу "пірует"; одночасний прийом циклоспорину; одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку; екстракорпоральні методи лікування з використанням деяких мембран із негативно зарядженою поверхнею; виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує; застосування у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції; вагітність, період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); через відсутність достатнього клінічного досвіду не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів з нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації.

З обережністю

Системні захворювання сполучної тканини (ВКВ, склеродермія), терапія імунодепресантами (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), пригнічення кістковомозкового кровотворення, знижений ОЦК (прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювота, діарея, нирок, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), лабільність АТ, застосування у пацієнтів похилого віку, негроїдної раси, спортсменів (можлива позитивна реакція) , проведення гемодіалізу з використанням високопроточних поліакрилнітрилових мембран (наприклад, AN69 ), перед процедурою аферезу ЛПНГ, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стан після трансплантації нирки, стеноз аортального та/або мітрального я кардіоміопатія, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки, одночасне застосування з препаратами літію, золота, нестероїдних протизапальних засобів, баклофеном, кортикостероїдами, препаратами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует», наявність ризику розвитку міопатії. , спадкові захворювання м'язів в анамнезі (у тому числі в сімейному) та попередній анамнез м'язової токсичності при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів; надмірне вживання алкоголю, стани, при яких відмічено підвищення плазмової концентрації розувастатину, расова приналежність (монголоїдна раса - японці та китайці), одночасне застосування з фібратами, захворювання печінки в анамнезі, сепсис, артеріальна гіпотензія, тяжкі хірургічні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК <30 мл/хв) застосування протипоказане.

У пацієнтів з КК < 60 мл/хв рекомендується індивідуальний добір доз окремих активних компонентів, що входять до складу лікарського засобу.

Пацієнти похилого віку

Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі крові. На початку терапії дозу підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ.

Цукровий діабет

У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові.

Необхідно контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із ЦД, особливо при низькому вмісті калію в плазмі.

Періндоприл/Індапамід

Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу

У пацієнтів з гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у тому числі двостороннім) є ризик раптового розвитку гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Таким пацієнтам потрібний регулярний контроль вмісту електролітів плазми крові. При вираженій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити терапію, використовуючи низькі дози комбінації периндоприлу та індапаміду, або лише один із препаратів.

Реноваскулярна гіпертензія

У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну в плазмі навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії.

Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення.

У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування індапамідом/периндоприлом слід розпочинати в умовах стаціонару.

Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (у пацієнтів з ХСН, порушеннями водно-електролітного балансу тощо)

При деяких патологічних станах може відзначатися значна активація РААС, особливо при вираженій гіповолемії та зниженні вмісту електролітів плазми крові (на фоні безсольової дієти або тривалого прийому діуретиків), у пацієнтів з початково низьким АТ, стенозом ниркових артерій, ХСН або цирозом печінки з набряками .

Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються прийому першої дози препарату або протягом перших двох тижнів терапії. Іноді ці стани розвиваються гостро та інші терміни терапії. У таких випадках при відновленні терапії рекомендується застосовувати комбінацію периндоприлу та індапаміду у нижчій дозі і потім поступово збільшувати дозу.

Серцева недостатність/важка серцева недостатність

У пацієнтів з ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA) та пацієнтів із ЦД 1 типу (небезпека спонтанного збільшення вмісту іонів калію) лікування має починатися з нижчих доз комбінації периндоприлу та індапаміду та під ретельним лікарським контролем.

Пацієнти з АГ та ІХС не повинні припиняти прийом бета-адреноблокаторів, комбінацію периндоприлу та індапаміду необхідно застосовувати спільно з бета-адреноблокаторами.

Печінкова недостатність

У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При значному підвищенні активності печінкових ферментів або появі жовтяниці на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та продовжувати спостереження за пацієнтом.

За наявності порушень функції печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У разі слід негайно припинити прийом препарату.

Індапамід

Фоточутливість

На тлі прийому тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості. У разі розвитку реакції фоточутливості слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних або штучних ультрафіолетових променів.

Вміст натрію у плазмі крові

До початку лікування необхідно визначити вміст натрію у плазмі крові. З огляду на прийому цієї комбінації слід регулярно контролювати цей показник. На початковому етапі терапії зниження вмісту натрію в плазмі може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Пацієнтам похилого віку та пацієнтам з цирозом печінки показаний більш частий контроль вмісту натрію у плазмі крові.

Будь-який діуретичний препарат може спричинити гіпонатріємію, що іноді призводить до вкрай тяжких наслідків.

Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією можуть бути причиною зневоднення та ортостатичної гіпотензії.

Супутнє зниження вмісту хлору в плазмі може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу (частота розвитку та ступінь виразності цього ефекту незначні).

вміст калію в плазмі крові

Терапія тіазидними та тіазидоподібними діуретиками пов'язана з ризиком розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати гіпокаліємії (менше 3.4 ммоль/л) у наступних категорій пацієнтів із груп високого ризику: пацієнти похилого віку, виснажені пацієнти (як одержують, так і не отримують поєднану медикаментозну терапію), пацієнти з цирозом печінки, у тому числі з набряками та асцитом. , пацієнти з ІХС, ХСН У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії.

Комбіноване застосування периндоприлу та індапаміду не запобігає розвитку гіпокаліємії, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю. Як і у разі застосування інших гіпотензивних засобів у комбінації з діуретиком, необхідний регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові.

Подовження інтервалу QT

До групи підвищеного ризику також належать пацієнти зі збільшеним інтервалом QT, при цьому не має значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. Гіпокаліємія, як і брадикардія, сприяє розвитку тяжких порушень ритму серця, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може бути фатальною.

У всіх описаних вище випадках потрібний регулярний контроль початку терапії.

При виявленні гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування.

Вміст кальцію у плазмі крові

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики зменшують виведення кальцію нирками, що може спричинити незначне тимчасове підвищення вмісту кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше недіагностованим гіперпаратиреозом. У разі необхідно провести дослідження функції паращитовидных залоз, попередньо скасувавши прийом діуретичних засобів.

Діуретичні засоби та функція нирок

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою лише у пацієнтів з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові у дорослих пацієнтів нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку нормативний показник концентрації креатиніну в плазмі крові повинен бути скоригований з урахуванням віку, ваги та статі відповідно до формули Кокрофту:

КК = (140 - вік) х вага/0.814 х концентрація креатиніну в плазмі,

де: вік вказаний у роках, вага – у кг, концентрація креатиніну – у мкмоль/л.

Для жінок цю формулу слід скоригувати, помножуючи отриманий результат коефіцієнт 0.85.

На початку лікування діуретиками у пацієнтів через гіповолемію та гіпонатріємію може спостерігатися тимчасове зниження СКФ та підвищення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не є небезпечною для пацієнтів з незміненою функцією нирок, однак у пацієнтів з нирковою недостатністю її вираженість може посилитися.

Сечова кислота

У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри.

Спортсмени

Індапамід може дати позитивну реакцію під час проведення допінг-контролю.

Гостра короткозорість та вторинна гостра закритокутова глаукома

Сульфонаміди та їх похідні можуть викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої транзиторної міопії та гострого нападу глаукоми. За відсутності лікування гострий напад глаукоми може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно, якнайшвидше, відмінити прийом препарату. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострого нападу закритокутової глаукоми є алергічні реакції на похідні сульфонаміду та пеніциліну в анамнезі.

Периндоприл

Подвійна блокада РААС

Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС через поєднання інгібітора АПФ з АРА II або аліскіреном не рекомендується. Якщо подвійна блокада необхідна, це має виконуватися під строгим контролем спеціаліста при регулярному контролі функції нирок, вмісту калію в плазмі крові та АТ. Інгібітори АПФ не повинні застосовуватися одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Нейтропенія/Агранулоцитоз/Тромбоцитопенія/Анемія

На фоні прийому інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок за відсутності інших факторів ризику нейтропенія розвивається рідко. Після відміни інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз проходять самостійно. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія) на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у пацієнтів з порушенням; функції нирок.

У деяких пацієнтів розвивалися важкі інфекції, іноді резистентні до інтенсивної антибіотикотерапії. При застосуванні периндоприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у плазмі. При появі будь-яких симптомів інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка) пацієнтам необхідно звернутися до лікаря.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк

На тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі і периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів слід негайно припинити прийом препарату та продовжити спостереження за пацієнтом до повного усунення симптомів. Як правило, набряк обличчя та губ лікування не вимагає, хоча для усунення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби.

Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів слід негайно розпочати проведення відповідної терапії, наприклад, ввести підшкірно розчин епінефрину (адреналіну) у розведенні 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів.

Повідомлялося про високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси.

У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку при застосуванні препаратів цієї групи.

У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначаються скарги на біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні C1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ, УЗД органів черевної порожнини або під час хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів зі скаргами на біль у ділянці живота, які приймають інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику.

Інгібітори mTOR

У пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус), терапія може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк верхніх дихальних шляхів або язика з/без респіраторних порушень).

Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації

Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах: бджоли, оси). Інгібітори АПФ необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом або схильністю до алергічних реакцій при проведенні десенсибілізації. Слід уникати застосування інгібітору АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію отрутою перетинчастокрилих комах. Розвитку подібних реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ не менш як за 24 години до початку процедури десенсибілізації.

Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ

У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНГ з використанням декстран сульфату розвивалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Для запобігання таким реакціям слід тимчасово припиняти прийом інгібіторів АПФ перед кожною процедурою аферезу.

Гемодіаліз

У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, під час проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому рекомендується використовувати мембрану іншого типу або застосовувати гіпотензивний препарат іншої фармакотерапевтичної групи.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, несприйнятливі до гіпотензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Таким чином, використання препарату не рекомендується.

Вагітність

Застосування інгібіторів АПФ не слід розпочинати під час вагітності. Плануючим вагітність слід призначити альтернативний гіпотензивний засіб із встановленим профілем безпеки для використання під час вагітності. При виявленні вагітності лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і при необхідності призначити альтернативну гіпотензивну терапію.

Кашель

На тлі терапії інгібіторами АПФ може виникати сухий завзятий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. При появі у пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливість його появи через прийом інгібітора АПФ. При необхідності застосування препаратів цієї групи прийом інгібітора АПФ може бути продовжений.

Хірургічне втручання/загальна анестезія

Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при застосуванні засобів для загальної анестезії, які мають антигіпертензивну дію. Рекомендується припинити прийом інгібіторів АПФ тривалої дії, зокрема периндоприлу, за 24 години до хірургічного втручання.

Аортальний та мітральний стеноз, ГЗКМП

Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка.

Атеросклероз

Ризик розвитку артеріальної гіпотензії існує у всіх пацієнтів, проте особливої обережності слід дотримуватися у пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями. У таких пацієнтів лікування починають із низьких доз лікарського засобу.

Гіперкаліємія

На фоні прийому інгібіторів АПФ може розвиватися гіперкаліємія. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 70 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація ХСН, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, кал замінників харчової солі, а також інших засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм) і особливо антагоністи альдостерону або АРА II, ацетилсаліцилова кислота ≥3 г/добу, інгібі 2 і неселективні нестероїдні протизапальні засоби, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус).

Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків, калій, що містять замінників харчової солі, може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок.

Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень ритму серця. При необхідності одночасного застосування препарату з вищезазначеними засобами слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові.

Етнічні відмінності

Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну плазми.

Розувастатин

Вплив на опорно-руховий апарат

При застосуванні розувастатину у всіх дозах, але особливо у дозах, що перевищують 20 мг/добу, повідомлялося про наступні дії на опорно-руховий апарат: міалгія, міопатія, у поодиноких випадках рабдоміоліз. Відзначено дуже рідкісні випадки рабдоміолізу при одночасному застосуванні інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази та езетимибу. Така комбінація повинна застосовуватися з обережністю, тому що не можна виключити фармакодинамічної взаємодії.

Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота рабдоміолізу при постмаркетинговому застосуванні розувастатину вища при застосуванні дози 40 мг/добу.

Визначення активності КФК

Сироваткову активність КФК не можна визначати після інтенсивних фізичних навантажень та за наявності інших можливих причин підвищення її активності, це може призвести до неправильної інтерпретації отриманих результатів. Якщо вихідна сироваткова активність КФК істотно перевищена (в 5 разів вище верхньої межі норми), через 5-7 днів слід провести повторний аналіз. Не можна розпочинати терапію, якщо результати повторного аналізу підтверджують вихідну високу сироваткову активність КФК (більш ніж 5-кратне перевищення верхньої межі норми).

Інтерстиціальне захворювання легень

При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, особливо протягом тривалого часу, повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (див. розділ «Побічна дія»). Проявами захворювання можуть бути задишка, непродуктивний кашель та погіршення загального самопочуття (слабкість, зниження ваги та лихоманка).

При підозрі на інтерстиціальне захворювання легень слід припинити терапію інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази.

Перед початком терапії

Залежно від добової дози розувастатин повинен призначатися з обережністю пацієнтам із наявними факторами ризику міопатії/рабдоміолізу або застосування препарату протипоказане.

До таких факторів відносяться:

• порушення функції нирок,

• гіпотиреоз,

• захворювання м'язів в анамнезі (у тому числі у сімейному анамнезі),

• міотоксичні явища при прийомі інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів в анамнезі;

• надмірне вживання алкоголю,

• вік старше 65 років,

• стани, за яких може підвищуватися концентрація розувастатину в плазмі,

• одночасне застосування фібратів.

У таких пацієнтів необхідно оцінити ризик та можливу користь терапії. Також рекомендується проводити клінічний моніторинг. Якщо вихідна сироваткова активність КФК вища більш ніж у 5 разів у порівнянні з верхньою межею норми, терапію починати не можна.

У період терапії

Слід проінформувати пацієнта про необхідність негайного повідомлення лікаря у разі несподіваної появи м'язових болів, м'язової слабкості або спазмів, особливо у поєднанні з нездужанням та лихоманкою. У таких пацієнтів слід визначати сироваткову активність КФК. Терапія повинна бути припинена, якщо сироваткова активність КФК значно збільшена (більш ніж у 5 разів у порівнянні з верхньою межею норми) або якщо симптоми з боку м'язів різко виражені та викликають щоденний дискомфорт (навіть, якщо сироваткова активність КФК не більш ніж у 5 разів перевищує верхню межу норми). Якщо симптоми зникають, і сироваткова активність КФК повертається до норми, слід розглянути питання щодо відновлення застосування розувастатину або інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази у менших дозах при ретельному медичному спостереженні. Контроль сироваткової активності КФК за відсутності симптомів недоцільний.

Відзначено дуже рідкісні випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії з клінічними проявами у вигляді стійкої слабкості проксимальних м'язів та підвищення активності КФК у сироватці крові під час терапії або при припиненні застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатину.

За даними клінічних досліджень ознак збільшення впливу на скелетну мускулатуру при прийомі розувастатину та супутньої терапії не відзначено. Однак повідомлялося про збільшення кількості випадків міозиту та міопатії у пацієнтів, які приймали інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази у поєднанні з похідними фіброєвої кислоти (наприклад, гемфіброзил), циклоспорином, нікотиновою кислотою у ліпідзнижувальних дозах (більше 1 г/доби). похідними азолу, інгібіторами протеази ВІЛ та макролідними антибіотиками.

При одночасному застосуванні з деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази гемфіброзіл збільшує ризик розвитку міопатії. Таким чином, одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу не рекомендується. Переваги подальшої зміни плазмової концентрації ліпідів при комбінованому застосуванні розувастатину з фібратами або нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах повинні бути ретельно зважені з урахуванням можливого ризику. Розувастатин у дозі 30 мг/добу та 40 мг/добу протипоказаний для комбінованої терапії з фібратами.

У зв'язку зі збільшенням ризику рабдоміолізу розувастатин не слід застосовувати пацієнтам з гострими станами, які можуть призвести до міопатії або станів, що спричиняють розвиток ниркової недостатності (наприклад, сепсис, артеріальна гіпотензія, великі хірургічні втручання, травми, тяжкі метаболічні, ендокринальні) неконтрольовані судоми).

Розувастатин не слід застосовувати одночасно або протягом 7 днів після припинення терапії препаратами фузидової кислоти. За необхідності одночасного застосування слід припинити прийом розувастатину на період терапії фузидовою кислотою. Були отримані повідомлення про рабдоміоліз (у тому числі зі смертельним наслідком) у пацієнтів, які отримують фузидову кислоту одночасно зі статином. Пацієнту слід негайно звернутися до лікаря у разі будь-яких симптомів м'язової слабкості, чутливості або болю.

Терапія статинами може бути відновлена через 7 днів після останньої дози фузидовой кислоти.

У виняткових випадках, коли необхідна тривала системна терапія фузидовою кислотою, наприклад, для лікування важких інфекцій, необхідність одночасного застосування розувастатину та фузидової кислоти має бути розглянута у кожному конкретному випадку та проводитись під суворим наглядом лікаря.

Інгібітори протеази

У пацієнтів, які отримували розувастатин одночасно з інгібіторами протеази та ритонавіром, відзначалося підвищення системної експозиції розувастатину. Слід брати до уваги очікувану користь від зниження концентрації ліпідів при застосуванні розувастатину у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримують інгібітори протеази, та потенційне підвищення концентрації розувастатину у плазмі крові на початку терапії та при титрації дози розувастатину.

Одночасне застосування розувастатину з інгібіторами протеази не рекомендується доки не відрегульована доза розувастатину.

Етнічні відмінності

У ході фармакокінетичних досліджень у представників монголоїдної раси порівняно з представниками європеоїдної раси відмічено збільшення плазмової концентрації розувастатину.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами

При керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами слід враховувати можливість запаморочення під час лікування.

Внаслідок цього здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами може бути знижена.

У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК <30 мл/хв) застосування протипоказане.

Протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю та пацієнтам із захворюваннями печінки в активній фазі.

Перед початком прийому лікарського засобу необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі крові. На початку терапії дозу підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ.

Застосування протипоказане для дітей та підлітків віком до 18 років

KRKA dd (Словенія)

Страна производства (на момент написания) Словения.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Роксатенз-инда таблетки покрытые пленочной оболочкой 2,5 мг+8 мг+20 мг 30 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Роксатенз-инда таблетки покрытые пленочной оболочкой 2,5 мг+8 мг+20 мг 30 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. Обязательно посетите страницу с этим товаров. Хотите приобрести Роксатенз-инда таблетки покрытые пленочной оболочкой 2,5 мг+8 мг+20 мг 30 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!
Обращаем Ваше внимание на то, что у этого товара, также, есть такие аналоги: Роксатенз-инда таблетки покрытые пленочной оболочкой 1,25 мг+4 мг+20 мг 30 шт., Роксатенз-инда таблетки покрытые пленочной оболочкой 2,5 мг+8 мг+10 мг 30 шт..