Рапамун таблетки покрытые пленочной оболочкой 1 мг 100 шт Цена

Иммунодепрессант. Сиролимус ингибирует активацию Т-лимфоцитов за счет блокирования кальций-опосредованной и кальций-независимой внутриклеточной передачи сигнала. Данные исследований свидетельствуют о том, что механизм действия сиролимуса отличается от механизма действия циклоспорина, такролимуса и других иммунодепрессантов. Согласно экспериментальным данным, сиролимус связывается со специфическим цитозольным белком иммунофилином, FK-связывающим белком-12 (FKPB-12), и комплекс FKPB-12-сиролимус подавляет активацию фермента - киназы, который является мишенью для рапамицина в организме млекопитающих (mTOR - mammalian Target of Rapamycin) и имеет принципиально важное значение для развития клеточного цикла. Ингибирование mTOR приводит к блокировке нескольких специфичных путей, по которым происходит передача сигнала. В конечном итоге ингибируется активация лимфоцитов, приводящая к иммуносупрессии.

Режим поддерживающей терапии сиролимусом, без циклоспорина, был изучен у пациентов с низким и умеренным иммунологическим риском потери трансплантата. В исследовании участвовали пациенты с аллогенным трансплантатом почки умершего или почки живого донора. Кроме того, в исследования были включены реципиенты с повторно пересаженными трансплантатами, у которых предыдущие трансплантаты выжили в течение, по крайней мере, 6 месяцев после трансплантации. Циклоспорин не отменяли у пациентов, перенесших острые отторжения трансплантата 3 степени по шкале Banff, или находившихся на диализе, или с содержанием сывороточного креатинина >400 мкмоль/л, или с почечной недостаточностью, не позволявшей отменить циклоспорин. Действие препарата у пациентов с высоким иммунологическим риском потери трансплантата не было достаточно изучено в данном исследовании, что не позволяет рекомендовать приведенную схему лечения для этой группы пациентов.

таб., покр. оболонкою, 1 мг: 30 чи 100 шт.

Пігулки, покриті оболонкою білого кольору, трикутної форми, з маркуванням червоного кольору "RAPAMUNE 1 mg".

1 таблетка, покрита оболонкою, містить у шарі активного наповнювача: сиролімусу дисперсну наносистему 150 мг/1 г (в т.ч. сиролімус 100% (активна речовина) - 1 мг).

допоміжні речовини : плацебо-ядро таблетки спресоване: лактози моногідрат – 86.4 мг, макрогол 8000 – 28.8 мг, магнію стеарат – 0.6 мг, тальк – 4.2 мг; шар шелаку: макрогол 20000 – 0.3 мг, гліцерил моноолеат (60%) – 0.15 мг, глазур фармацевтична (шелаку розчин №4) – 5.62 мг (у перерахунку на суху речовину – 1.956 мг), кальцію сульфат – 10. шар інертного наповнювача: целюлоза мікрокристалічна – 7.32 мг, сахароза – 97.6 мг, титану діоксид – 0.1 мг; шар активного наповнювача: полоксамер 188 – 0.5 мг, сахароза – 97.25 мг, целюлоза мікрокристалічна – 0.7 мг, повідон K29-32 – 0.5 мг, альфа-токоферолу ацетат – 0.05 мг; оболонка пофарбована: сахароза – 19 мг, титану діоксид – 0.923 мг, повідон K29-32 – 0.077 мг; полірування: віск карнаубський - 0.079 мг, чорнило червоне - опакод S-1-15095 [шелаку розчин ~45% (містить 20% складних ефірів) в етанолі, барвник заліза оксид червоний (E172), ізопропанол, бутанол, пропіленгліколь, ам симетикон] – 0.2 мг.

10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.
10 шт. - блістери (10) - пачки картонні.

L04AA10 Sirolimus

Імунодепресивний препарат

сиролімус

Імунодепресивний засіб

Препарат слід зберігати у недоступному для дітей захищеному від світла місці при температурі не вище 25°С.

Термін придатності – 2 роки.

Імунодепресант. Сиролімус інгібує активацію Т-лімфоцитів за рахунок блокування кальцій-опосередкованої та кальцій-незалежної внутрішньоклітинної передачі сигналу. Дані досліджень свідчать про те, що механізм дії сиролімусу відрізняється від механізму дії циклоспорину, такролімусу та інших імунодепресантів. Згідно з експериментальними даними, сиролімус зв'язується зі специфічним цитозольним білком імунофіліном, FK-зв'язуючим білком-12 (FKPB-12), і комплекс FKPB-12-сиролімус пригнічує активацію ферменту - кінази, який є мішенню для рапаміцину в організмі млекоп of Rapamycin) і має важливого значення у розвиток клітинного циклу. Інгібування mTOR призводить до блокування кількох специфічних шляхів, якими відбувається передача сигналу. Зрештою пригнічується активація лімфоцитів, що призводить до імуносупресії.

Режим підтримуючої терапії сиролімусом, без циклоспорину, був вивчений у пацієнтів з низьким та помірним імунологічним ризиком втрати трансплантату. У дослідженні брали участь пацієнти з алогенним трансплантатом нирки померлого або нирки живого донора. Крім того, до дослідження були включені реципієнти з повторно пересадженими трансплантатами, у яких попередні трансплантати вижили протягом принаймні 6 місяців після трансплантації. Циклоспорин не скасовували у пацієнтів, які перенесли гострі відторгнення трансплантату 3 ступеня за шкалою Banff або перебували на діалізі, або з вмістом сироваткового креатиніну >400 мкмоль/л, або з нирковою недостатністю, що не дозволяла відмінити циклоспорин. Дія препарату у пацієнтів з високим імунологічним ризиком втрати трансплантату не була достатньо вивчена у цьому дослідженні, що не дозволяє рекомендувати наведену схему лікування цієї групи пацієнтів.

профілактика відторгнення трансплантату у дорослих пацієнтів із низьким або помірним імунологічним ризиком після трансплантації нирки. Рекомендується призначати Рапамун спочатку у комбінації з кортикостероїдами та мікроемульсією циклоспорину протягом перших 2-3 місяців після трансплантації. Терапія Рапамуном може бути продовжена у вигляді підтримуючої терапії спільно з глюкокортикостероїдами тільки, якщо циклоспорин буде поступово скасований.

Препарат призначають лише для прийому внутрішньо.

Рапамун слід постійно приймати або одночасно з їдою, або між їдою. Не рекомендується порушувати цілісність пігулок перед їх проковтуванням у зв'язку з тим, що біодоступність препарату після роздавлювання, розжовування або розламування пігулок не вивчалася.

Терапію слід проводити під наглядом лікаря-трансплантолога.

Початкова терапія (протягом 2-3 місяців після трансплантації): при звичайному режимі прийому, якнайшвидше після трансплантації, внутрішньо одноразово призначають ударну дозу 6 мг, з наступним призначенням 2 мг 1 раз на добу. Згодом дозу Рапамуна підбирають індивідуально таким чином, щоб мінімальна концентрація сиролімусу в крові становила від 4 до 12 нг/мл (хроматографічний метод). Лікування Рапамуном продовжують на тлі одночасного поступового зниження дози кортикостероїдів та мікроемульсії циклоспорину.

Протягом перших 2-3 місяців після трансплантації мінімальні концентрації циклоспорину рекомендується підтримувати в межах 150-400 нг/мл (імунний метод визначення концентрації).

Підтримуюча терапія: через 4-8 тижнів після початку лікування циклоспорином його дозу слід поступово знижувати аж до повного відміни препарату, а дозу Рапамуна підбирати таким чином, щоб мінімальні концентрації в крові становили від 12 нг/мл до 20 нг/мл (хроматографічний метод) . Рапамун слід приймати разом із кортикостероїдами. Пацієнтам, у яких скасування циклоспорину виявилося невдалим, або неможлива тривалість спільної терапії циклоспорином та Рапамуном становить не більше 3 місяців. У клінічно виправданих ситуаціях таким пацієнтам слід відмінити Рапамун та призначити альтернативний режим терапії імунодепресантами.

Даних для застосування сиролімусу у пацієнтів негроїдної раси недостатньо.

У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) досвід застосування препарату Рапамун недостатній, щоб визначити, чи існують відмінності у відповіді на терапію між пацієнтами цієї вікової групи та молодшими. У 35 пацієнтів старше 65 років після пересадки нирки мінімальні концентрації сиролімусу не відрізнялися від відповідних концентрацій у 822 пацієнтів віком від 18 до 65 років. Результати, отримані при призначенні таблеток Рапамуна 12 пацієнтам старше 65 років після трансплантації нирок, також відповідали результатам, отриманим для дорослих пацієнтів (n=167) у віці від 18 до 65 років.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна.

У пацієнтів з вираженим порушенням функції печінки підтримуючу дозу Рапамуна рекомендується зменшити приблизно в 2 рази у зв'язку із сповільненим кліренсом сиролімусу. Ударну дозу не слід змінювати.

Моніторинг терапевтичної концентрації сиролімусу

У більшості пацієнтів, які отримували Рапамун у дозі 2 мг через 4 години після циклоспорину, мінімальні концентрації сиролімусу в крові відповідали заданому інтервалу від 4 нг/мл до 12 нг/мл (за даними хроматографічного аналізу).

Для оптимізації терапії потрібен моніторинг терапевтичної концентрації сиролімусу у всіх пацієнтів. Концентрацію сиролімусу в крові необхідно контролювати особливо ретельно у таких груп пацієнтів: (1) пацієнти з порушенням функції печінки; (2) у період одночасного призначення індукторів або інгібіторів системи цитохрому CYP3A4, а також після закінчення їх прийому; (3) у разі різкого зниження дози або відміни циклоспорину, оскільки для цих груп пацієнтів з найбільшою ймовірністю потрібна модифікація дози.

Щоб мінімізувати коливання концентрації сиролімусу Рапамун слід приймати через постійні інтервали по відношенню до циклоспорину, а саме через 4 години після прийому циклоспорину. В оптимальному випадку підбір дози Рапамуна повинен бути заснований на більш ніж одноразовому вимірі мінімальної концентрації, виконаному не раніше ніж через 5 днів після останньої зміни дози.

Після початку лікування розчином Рапамуна пацієнт може продовжити терапію Рапамуном у таблетках при точному збереженні дози. Після переведення пацієнта на іншу лікарську форму або інший режим дозування рекомендується вимірювати мінімальну концентрацію сиролімусу протягом 1-2 тижнів.

Після відміни циклоспорину рекомендується підтримувати мінімальну концентрацію сиролімусу у крові на рівні 12-20 нг/мл (хроматографічний метод). Циклоспорин пригнічує метаболізм сиролімусу, тому якщо доза Рапамуна не буде збільшена, то концентрація сиролімусу після відміни циклоспорину зменшиться. У середньому, доза Рапамуна повинна бути в 4 рази вищою з урахуванням відсутності фармакокінетичної взаємодії (2-кратне підвищення) та підвищеної потреби в імунодепресивній дії без циклоспорину (2-кратне підвищення). Швидкість підвищення дози Рапамуну повинна відповідати швидкості відміни циклоспорину.

При необхідності корекції дози при підтримувальній терапії (після відміни циклоспорину), її можна провести у більшості пацієнтів за такою формулою: нова доза Рапамуна = поточна доза х (бажана концентрація/поточна концентрація). Ударну дозу слід застосовувати на додаток до підтримуючої дози, якщо потрібно значно збільшити мінімальну концентрацію сиролімусу: ударна доза Рапамуна = 3 х (нова підтримуюча доза – поточна підтримуюча доза). Максимальна добова доза Рапамуну становить 40 мг. Якщо розрахована добова доза перевищує 40 мг через ударну дозу, то ударну дозу слід розділити на 2 дні. Моніторинг мінімальної концентрації сиролімусу рекомендується принаймні протягом 3-4 днів після призначення ударної дози.

Після зміни дози або прийому ударної дози Рапамуна у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю у зв'язку з уповільненням досягнення рівноважного стану контроль концентрації сиролімусу в крові необхідно проводити кожні 5-7 днів доти, доки 3 послідовні визначення концентрації сиролімусу не підтвердять досягнення Css.

Розрахунок 24-годинної мінімальної концентрації сиролімусу ґрунтується на результатах хроматографічних методів. Для вимірювання концентрації сиролімусу у крові використовували різні підходи. В даний час концентрації сиролімусу в крові вимірюються як хроматографічними, так і імуноферментними методами. Величини концентрацій, отримані цими методами, не взаємозамінні. Використовуючи імуноферментні системи, завжди слід дотримуватися рекомендацій виробника, щоб скорелювати отримані значення з такими, отриманими стандартними хроматографічними методами. Всі концентрації сиролімусу, наведені в цьому документі, були виміряні хроматографічними методами або перераховані у відповідні еквівалентні величини. Для визначення бажаної мінімальної концентрації сиролімусу слід проводити корекцію відповідно до використовуваних методів.

При доборі дози препарату Рапамун слід орієнтуватися не лише на результати моніторингу терапевтичних концентрацій, але й приділяти особливу увагу клінічним симптомам, результатам гістологічного дослідження та лабораторним даним.

В даний час інформація про випадки передозування є мінімальною.

Симптоми переважно збігаються з побічними реакціями. У одного пацієнта, який прийняв Рапамун у дозі 150 мг, спостерігалася фібриляція передсердь.

Лікування: проведення симптоматичної терапії. Враховуючи малу розчинність сиролімусу у воді та високий рівень зв'язування з еритроцитами, передбачається, що сиролімус не може бути у суттєвих кількостях видалений з організму за допомогою діалізу.

У стінці кишечника та печінки сиролімус піддається екстенсивному метаболізму під дією ізоферменту CYP3A4. Крім того, сиролімус є субстратом для Р-глікопротеїну, що локалізується в тонкому кишечнику, за участю якого здійснюється виведення багатьох лікарських засобів. Тому речовини, що впливають на ці білки, здатні впливати на всмоктування сиролімусу та його подальше виведення. Інгібітори CYP3A4 (кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, телітроміцин або кларитроміцин) знижують метаболізм сиролімусу, що призводить до підвищення його концентрації. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (рифампіцин або рифабутин) посилюють метаболізм сиролімусу, знижуючи його концентрацію. Не рекомендується призначати сиролімус одночасно з потужними індукторами або інгібіторами CYP3A4.

Циклоспорин (субстрат CYP3A4) значно підвищує швидкість та ступінь всмоктування сиролімусу. Одночасний прийом Рапамуну в дозі 5 мг, потім 5 мг через 2 години і 10 мг через 4 години після призначення циклоспорину А в дозі 300 мг у формі мікроемульсії призводив до збільшення AUC сиролімусу приблизно до 183%, 141% і 80% відповідно. Результат дії циклоспорину А виявлявся і у збільшенні Cmax та Tmax сиролімусу у крові. При застосуванні сиролімусу за 2 години до прийому мікроемульсії циклоспорину А не відзначалося жодного впливу на AUC та Cmax сиролімусу в крові. У здорових добровольців, які отримували сиролімус в одноразовій дозі одночасно з циклоспорином у формі мікроемульсії, або з 4-годинним інтервалом, фармакокінетика циклоспорину А не змінювалася. Рекомендується призначати Рапамун через 4 години після прийому мікроемульсії циклоспорину.

При багаторазовому прийомі рифампіцину (індуктор CYP3A4) спостерігалося зниження концентрації сиролімусу в крові після одноразового прийому Рапамуну у дозі 10 мг у формі розчину для прийому внутрішньо. Рифампіцин збільшував кліренс сиролімусу приблизно в 5.5 разів і зменшував AUC сиролімусу та Cmax приблизно на 82% та 71% відповідно. Не рекомендується призначати сиролімус одночасно з рифампіцином.

Повторний прийом кетоконазолу (інгібітор CYP3A4) значно змінював швидкість, ступінь всмоктування та біодоступність сиролімусу, про що свідчило 4.4-, 1.4- та 10.9-кратне збільшення відповідно Cmax, Tmax та AUC. Не рекомендується призначати сиролімус одночасно з кетоконазолом.

При сумісному застосуванні у здорових добровольців сиролімусу в дозі 2 мг одноразово та вориконазолу (інгібітор CYP3A4) внутрішньо по 400 мг кожні 12 годин на 1 день, потім по 100 мг кожні 12 год протягом 8 днів, відзначалося в середньому 7-кратне підвищення 11-кратне збільшення AUC сиролімусу. Не рекомендується призначати сиролімус одночасно з вориконазолом.

При одночасному прийомі Рапамуна в дозі 10 мг у формі розчину для внутрішнього прийому і дилтіазему в дозі 120 мг біодоступність сиролімусу значно змінювалася. Cmax, Tmax та AUC сиролімусу збільшувалися відповідно у 1.4, 1.3 та 1.6 разів. Сиролімус не змінював фармакокінетику дилтіазему та його метаболітів дезацетилдилтіазему та десметилдилтіазему. При призначенні дилтіазему необхідно контролювати концентрацію сиролімусу в крові та за необхідності коригувати дозу препарату.

При призначенні верапамілу (інгібітор CYP3A4) у багаторазових дозах та сиролімусу у формі розчину для прийому внутрішньо швидкість та ступінь всмоктування обох сполук значно змінювалася. Cmax, Tmax та AUC сиролімусу в цільній крові збільшувалися відповідно у 2.3, 1.1 та 2.2 рази. Значення Cmax та AUC S-(-)верапамілу в плазмі збільшувалися в 1.5 рази, а Tmax зменшувалося на 24%. Слід контролювати концентрацію сиролімусу в крові та, при необхідності, знижувати дози обох лікарських засобів.

При призначенні еритроміцину (інгібітор CYP3A4) у багаторазових дозах та сиролімусу у формі розчину для прийому внутрішньо швидкість та ступінь всмоктування обох сполук значно збільшувалася. Cmax, Tmax та AUC сиролімусу в цільній крові збільшувалися відповідно у 4.4, 1.4 та 4.2 рази. Cmax, Tmax та AUC еритроміцину в плазмі збільшувалися відповідно в 1.6, 1.3 та 1.7 рази. Слід контролювати концентрацію сиролімусу та, при необхідності, знижувати дози обох препаратів.

Не спостерігалося клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії між сиролімусом та пероральним контрацептивом, що містить 300 мкг норгестрелу/30 мкг етинілестрадіолу. Хоча результати дослідження взаємодії Рапамуна в одноразовій дозі та перорального контрацептиву свідчать про відсутність фармакокінетичної взаємодії, при тривалому лікуванні Рапамуном не можна виключити можливі зміни фармакокінетики, які можуть позначитися на ефективності перорального контрацептиву.

Помірні та слабкі інгібітори CYP3A4 здатні уповільнювати метаболізм сиролімусу та підвищувати концентрацію сиролімусу в крові, наприклад, блокатори кальцієвих каналів (нікардипін), протигрибкові засоби (клотримазол, флуконазол), антибіотики (тролеандоміцин), а також бромокрині.

Індуктори CYP3A4 здатні прискорювати метаболізм сиролімусу та знижувати концентрацію сиролімусу в крові (наприклад, звіробій продірявлений, протисудомні засоби – карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн).

Хоча in vitro сиролімус інгібує активність ізоферментів мікросомальної системи цитохрому Р450 у людини (CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4/5), придушення активності цих ізоферментів in vivo малоймовірне, оскільки для цього концентрації сиролімусу повинні бути значно вищими, терапевтичних дозах. Інгібітори P-глікопротеїну можуть зменшувати вивільнення сиролімусу з клітин кишечника та сприяти підвищенню його концентрації в крові.

Грейпфрутовий сік впливає на CYP3A4 опосередкований метаболізм, тому його не слід вживати під час прийому Рапамуну.

Фармакокінетична взаємодія може спостерігатися із шлунково-кишковими прокінетичними засобами, такими як цизаприд, метоклопрамід.

Не спостерігалося клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії сиролімусу з ацикловіром, аторвастатином, дигоксином, глібенкламідом, метилпреднізолоном, ніфедипіном, преднізолоном та триметопримом/сульфаметоксазолом.

При одночасному застосуванні Рапамуну з інгібіторами кальциневрину можливе підвищення ризику гемолітико-уремічного синдрому/тромботичної тромбоцитопенічної пурпури/тромботичної мікроангіопатії, які індукуються інгібіторами кальциневрину.

У поодиноких випадках спільне застосування сиролімусу та інгібіторів АПФ призводило до розвитку ангіоневротичного набряку.

Дані щодо застосування Рапамуну у вагітних жінок відсутні. При вагітності Рапамун слід застосовувати лише у випадках, коли передбачувана користь матері перевищує можливий ризик для плода.

Ефективну контрацепцію слід розпочинати до лікування Рапамуном і продовжувати в період лікування, а також протягом 12 тижнів після його закінчення.

Невідомо, чи виділяється сиролімус із грудним молоком у людини. Враховуючи потенційний ризик для дитини, під час лікування Рапамуном грудне вигодовування слід припинити.

Найчастіше (>10%): тромбоцитопенія, анемія, гіпокаліємія, гіпофосфатемія, інфекції сечовивідного тракту, гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіпертригліцеридемія, болі в животі, лімфоцелі, периферичні набряки, артралгія, акне.

Частота прояву будь-якого побічного ефекту може підвищуватись при збільшенні мінімальної концентрації сиролімусу в крові. У наведеній нижче таблиці вказані побічні явища, виявлені під час клінічних досліджень, а також зареєстровані після виходу препарату на ринок. Перелічені побічні явища розділені відповідно до органної приналежності та частоти прояву і представлені в таблиці в порядку зменшення серйозності захворювання. До цього списку включені лише ті побічні явища, які, принаймні, можуть мати причинний взаємозв'язок з терапією препаратом Рапамун.

Більшість пацієнтів отримували комбіновану імунодепресивну терапію, до складу якої входив Рапамун та інші імунодепресанти.

Імунодепресія підвищує ризик розвитку лімфоми та інших злоякісних новоутворень шкіри.

Є повідомлення про гепатотоксичність Рапамуна, ризик якої може зростати у міру підвищення мінімальної концентрації сиролімусу у крові. Є повідомлення про поодинокі випадки некрозу печінки зі смертельним результатом при перевищенні мінімальної концентрації сиролімусу в крові.

Відзначалися випадки інтерстиціальних захворювань легень (в т.ч. пневмоніт і іноді облітеруючий бронхіоліт з пневмонією, що організується, і фіброз легень), у деяких випадках з летальним результатом при неідентифікованому збуднику, у пацієнтів, які отримували імунодепресивну терапію, включаючи Рапамун. У деяких випадках відміна Рапамуну або зниження дози призводили до усунення інтерстиціального легеневого процесу. Ризик захворювання може зростати у міру підвищення мінімальної концентрації сиролімусу у крові.

Описано випадки уповільненого загоєння ран після трансплантації, включаючи розбіжність фасцій, післяопераційні грижі та розрив анастомозів.

У деяких хворих на фоні лікування Рапамуном спостерігалося оборотне порушення функціональної активності сперми.

У пацієнтів із уповільненою функцією трансплантату прийом сиролімусу може призвести до уповільнення відновлення функції нирок.

У підгрупі хворих із вихідно зниженою швидкістю клубочкової фільтрації (<40 мл/хв) частота серйозних небажаних явищ на фоні прийому Рапамуна була вищою (включаючи пневмонію, реакцію гострого відторгнення трансплантату, загибель трансплантату та летальний кінець).

дитячий вік (недостатньо досвіду застосування, є лише обмежені дані); підвищена чутливість до компонентів препарату.

На сьогодні не отримано достатньо даних про застосування Рапамуну у хворих з високим імунологічним ризиком.

Є дослідний досвід за призначенням сиролімусу разом з такими лікарськими засобами: циклоспорином, азатіоприном, мікофенолатом мофетилу, кортикостероїдами та цитотоксичними антитілами. Комбінації Рапамуна з іншими імунодепресивними препаратами вивчені недостатньо.

Застосування сиролімусу, мікофенолату мофетилу та кортикостероїдів у комбінації з антитілами до рецепторів інтерлейкіну-2 не рекомендується при пересадці ниркового трансплантату de novo.

У пацієнтів з порушенням функції печінки слід ретельно контролювати рівень мінімальної концентрації сиролімусу у крові. Враховуючи подовжений T1/2 препарату у цієї категорії хворих після зміни дози або прийому ударної дози Рапамуну контроль концентрації препарату в крові необхідно проводити до досягнення її стабільного рівня

Зниження стійкості до інфекцій та схильність до розвитку лімфоми та інших злоякісних захворювань, особливо шкіри, може бути наслідком пригнічення імунної системи. Необхідно вживати запобіжні заходи, звичайні для пацієнтів з підвищеним ризиком раку шкіри: обмежувати вплив сонячного та ультрафіолетового випромінювання за допомогою захисного одягу та використання кремів з високим сонцезахисним ефектом.

Внаслідок надмірного пригнічення імунної системи можливе підвищення сприйнятливості до інфекцій, у т.ч. до інфекцій, викликаним умовно патогенними мікроорганізмами, можливими наслідками є сепсис і смерть.

Оскільки не встановлено безпеку та ефективність Рапамуну як імунодепресивну терапію пацієнтів з печінковими та легеневими трансплантатами, препарат не рекомендується застосовувати у цих груп пацієнтів.

У двох клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з трансплантатом печінки de novo застосування сиролімусу спільно з циклоспорином або такролімусом супроводжувалося підвищенням частоти тромбозу печінкової артерії, що в більшості випадків призводило до втрати трансплантату або летального результату.

Повідомлялося про порушення або уповільнення загоєння ран у хворих на фоні прийому Рапамуна, особливо часто у пацієнтів, індекс маси тіла яких перевищує 30 кг/м2 (лімфоцеле, розбіжність країв рани).

Є повідомлення про розбіжність країв бронхіального анастомозу у пацієнтів з легеневим трансплантатом de novo, як правило, з летальним результатом, при застосуванні сиролімусу у складі імунодепресивної терапії.

У пацієнтів, які отримували Рапамун, описані випадки затримки рідини, зокрема периферичні набряки, застій лімфи, плевральний випіт та ексудативний перикардит (включаючи гемодинамічно значущі випоти у дітей та дорослих).

При застосуванні сиролімусу спостерігалися алергічні реакції, такі як анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ексфоліативний дерматит, ангіоневротичний набряк та васкуліт.

Є повідомлення про випадки пневмонії, викликаної Pneumocystis carinii у пацієнтів, які не отримували антимікробну профілактику. У зв'язку з цим протягом перших 12 місяців після трансплантації необхідно проводити антимікробну профілактику, спрямовану проти Pneumocystis carinii.

Протягом 3 місяців після трансплантації доцільною є профілактика цитомегаловірусної інфекції.

Застосування Рапамуна у хворих після пересадки нирки супроводжувалося підвищенням рівня холестерину та тригліцеридів у сироватці, що у деяких випадках вимагало медикаментозної корекції. Пацієнти, які отримують Рапамун, потребують контролю з метою виявлення можливої гіперліпідемії. У разі, якщо гіперліпідемія встановлена, слід вжити відповідних заходів, що включають дієту, фізичні вправи та прийом препаратів, що знижують рівень холестерину. Перед призначенням імунодепресантів, включаючи Рапамун, а також під час вирішення питання про продовження лікування Рапамуном пацієнтів з тяжкою стійкою гіперліпідемією необхідно оцінити співвідношення ризику та користі цього виду терапії.

Відзначено хорошу переносимість Рапамуна у поєднанні з інгібіторами ГМГ-КоА редуктази та/або фібратами. У період лікування Рапамуном у комбінації з інгібіторами ГМГ-КоА редуктази або фібратами слід спостерігати за пацієнтами у зв'язку з можливим розвитком рабдоміолізу та інших побічних ефектів, описаних в інструкціях з медичного застосування цих лікарських засобів.

При сумісному призначенні Рапамуну та циклоспорину необхідний моніторинг функції нирок. Слід мати на увазі, що для пацієнтів з підвищеним рівнем креатиніну в сироватці потрібна корекція схеми лікування імунодепресантами. Необхідно бути обережними при одночасному призначенні з іншими лікарськими засобами, що несприятливо впливають на функцію нирок.

У пацієнтів, які отримували терапію Рапамуном та циклоспорином більше 3 місяців, відзначалися більш високі концентрації креатиніну у сироватці та нижчий рівень клубочкової фільтрації, порівняно з пацієнтами контрольної групи, які отримували циклоспорин та плацебо або циклоспорин та азатіоприн. У пацієнтів після успішного скасування циклоспорину відзначався нижчий рівень креатиніну в сироватці та більш високий рівень клубочкової фільтрації порівняно з пацієнтами, які продовжували отримувати циклоспорин. До отримання додаткових клінічних даних не рекомендується спільне призначення циклоспорину та Рапамуна як підтримуюча терапія.

Безпека та ефективність переведення пацієнтів з інгібіторів кальциневрину на Рапамун не вивчена.

Рекомендується здійснювати періодичний контроль рівня екскреції білків у сечі.

Імунодепресанти можуть впливати на ефективність вакцинації. Під час лікування імунодепресантами, включаючи Рапамун, вакцинація може бути менш ефективною. У період лікування Рапамуном слід уникати застосування живих вакцин.

Рапамун у формі пігулок, покритих оболонкою, містить сахарозу та лактозу. Перед призначенням препарату пацієнтам, у яких в анамнезі відзначається недостатність сахарази, лактази та ізомальтази, непереносимість фруктози, мальабсорбція глюкози та галактози, непереносимість галактози (наприклад, галактоземія), слід оцінити співвідношення ризик/користування та, при необхідності, для вживання всередину.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами

Дослідження з вивчення впливу на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилися.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна.

У пацієнтів з вираженим порушенням функції печінки підтримуючу дозу Рапамуна рекомендується зменшити приблизно в 2 рази у зв'язку із сповільненим кліренсом сиролімусу. Ударну дозу не слід змінювати.

Препарат відпускається за рецептом.

У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) досвід застосування препарату Рапамун недостатній, щоб визначити, чи існують відмінності у відповіді на терапію між пацієнтами цієї вікової групи та молодшими. У 35 пацієнтів старше 65 років після пересадки нирки мінімальні концентрації сиролімусу не відрізнялися від відповідних концентрацій у 822 пацієнтів віком від 18 до 65 років. Результати, отримані при призначенні таблеток Рапамуна 12 пацієнтам старше 65 років після трансплантації нирок, також відповідали результатам, отриманим для дорослих пацієнтів (n=167) у віці від 18 до 65 років.

Протипоказано: дитячий вік (недостатньо досвіду застосування, є лише обмежені дані);

PFIZER Inc. (США)

PFIZER IRELAND PHARMACEUTICALS (Ірландія)

Страна производства (на момент написания) Ирландия.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Рапамун таблетки покрытые пленочной оболочкой 1 мг 100 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Рапамун таблетки покрытые пленочной оболочкой 1 мг 100 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. А еще мы продаем в Киеве такой товар. Хотите приобрести Рапамун таблетки покрытые пленочной оболочкой 1 мг 100 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!