Престилол таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+10 мг 30 шт Цена

Фармакодинамика

Механизм действия

Бисопролол

Бисопролол представляет собой высокоселективный блокатор β1-адренорецепторов, не обладающий стимулирующим и соответствующим мембраностабилизирующим действием. Он проявляет лишь незначительное сродство к β2-адренорецепторам гладких мышц бронхов и сосудов, а также к β2-адренорецепторам, участвующим в метаболической регуляции. Таким образом, бисопролол в целом не оказывает влияния на сопротивление дыхательных путей и метаболические процессы, в которых участвуют β2-адренорецепторы. Избирательное действие бисопролола на β1-адренорецепторы сохраняется и за пределами диапазона терапевтических доз.

Периндоприл

Периндоприл – ингибитор фермента, превращающего ангиотензин I в ангиотензин II (ингибитор АПФ). АПФ, или киназа II, является экзопептидазой, которая осуществляет как превращение ангиотензина I в сосудосуживающее вещество ангиотензин II, так и распад брадикинина, обладающего сосудорасширяющим действием, до неактивного гептапептида. Ингибирование АПФ приводит к снижению концентрации ангиотензина II в плазме крови, что вызывает увеличение активности ренина плазмы крови (по механизму "отрицательной обратной связи") и уменьшение секреции альдостерона.

Поскольку АПФ инактивирует брадикинин, подавление АПФ сопровождается повышением активности как циркулирующей, так и тканевой калликреин-кининовой системы, при этом также активируется система простагландинов. Возможно, что этот эффект является частью механизма антигипертензивного действия ингибиторов АПФ, а также механизма развития некоторых побочных эффектов (например, кашля).

Периндоприл оказывает терапевтическое действие благодаря активному метаболиту периндоприлату. Другие метаболиты не оказывают ингибирующего действия на АПФ in vitro.

Фармакодинамические эффекты

Бисопролол

Бисопролол не оказывает значимых отрицательных инотропных эффектов.

Максимальное действие отмечается через 3-4 ч после приема препарата. Поскольку T1/2 составляет 10-12 ч, бисопролол действует в течение 24 ч. Максимальный антигипертензивный эффект бисопролола обычно достигается через 2 недели.

При однократном приеме пациентами с ИБС без хронической сердечной недостаточности (ХСН) бисопролол урежает ЧСС и ударный объем, что ведет к снижению сердечного выброса и потребления кислорода. При постоянном применении исходно повышенное периферическое сосудистое сопротивление снижается. Снижение активности ренина в плазме крови рассматривают как один из механизмов действия, лежащих в основе антигипертензивного эффекта бета-адреноблокаторов.

Бисопролол уменьшает симпато-адренергическую реакцию, блокируя β-адренорецепторы сердца. Это ведет к урежению ЧСС и сократимости миокарда, в результате чего уменьшается потребность миокарда в кислороде, что является требуемым эффектом при стенокардии, связанной с ИБС.

Периндоприл

Артериальная гипертензия

Периндоприл является средством для лечения артериальной гипертензии любой степени тяжести. На фоне его применения отмечается снижение как систолического, так и диастолического АД в положении "лежа" и "стоя".

Периндоприл уменьшает ОПСС, что приводит к снижению АД и улучшению периферического кровотока без изменения ЧСС.

Как правило, прием периндоприла увеличивает почечный кровоток, СКФ при этом обычно не изменяется.

Клиническая эффективность и безопасность

Бисопролол

В исследовании с участием пациентов с ХСН III и IV функционального класса по классификации NYHA, имеющих фракцию выброса <35% по данным эхокардиографии, было показано снижение общей смертности с 17.3% до 11.8%. Наблюдалось уменьшение случаев внезапной смерти и сокращение числа эпизодов, связанных с сердечной недостаточностью, требующих госпитализации. В итоге было показано значительное улучшение функционального статуса ХСН по классификации NYHA.

Периндоприл

Артериальная гипертензия

Максимальный антигипертензивный эффект развивается через 4-6 ч после однократного приема внутрь и сохраняется в течение, как минимум, 24 ч: наблюдаются остаточные эффекты, которые составляют примерно 87-100% от максимальных эффектов. Снижение АД происходит быстро. У пациентов, реагирующих на лечение, нормализация АД достигается в пределах месяца и сохраняется без развития тахифилаксии.

Прекращение терапии не вызывает эффекта "рикошета".

Периндоприл уменьшает гипертрофию левого желудочка.

Периндоприл оказывает сосудорасширяющее действие. Он способствует восстановлению эластичности крупных артерий и уменьшению соотношения толщина стенки: просвет для мелких артерий.

Вспомогательная терапия тиазидными диуретиками вызывает синергию по типу суммирования эффектов. Комбинация ингибитора АПФ и тиазидного диуретика также снижает риск развития гипокалиемии, связанный с лечением диуретиком.

Пациенты со стабильной ИБС

Эффективность применения периндоприла у пациентов старше 18 лет со стабильной ИБС без клинических симптомов ХСН изучалась в ходе 4-летнего исследования. 90% участников исследования ранее перенесли инфаркт миокарда и/или процедуру реваскуляризации. Большинство пациентов получали лекарственные препараты на основе стандартной терапии, включая ингибиторы агрегации тромбоцитов, гиполипидемические средства и бета-адреноблокаторы. Основным критерием эффективности была составная конечная точка, включающая сердечно-сосудистую смертность, нефатальный инфаркт миокарда и/или остановку сердца с успешной реанимацией.

Терапия периндоприлом терт-бутиламином в дозе 8 мг/сут (эквивалентно 10 мг периндоприла аргинина) приводила к существенному снижению абсолютного риска осложнений на 1.9% (снижение относительного риска - 20%). У пациентов, ранее перенесших инфаркт миокарда или процедуру реваскуляризации, снижение абсолютного риска составило 2.2% (снижение относительного риска - 22.4%) по сравнению с группой плацебо. При добавлении периндоприла пациентам, получавшим бета-адреноблокатор, наблюдалось значительное снижение абсолютного риска сердечно-сосудистой смертности, нефатального инфаркта миокарда и/или остановки сердца с успешной реанимацией - на 2.2% (снижение относительного риска - 24%) по сравнению с терапией бета-адреноблокаторами без добавления периндоприла.

Двойная блокада РААС

Имеются данные клинических исследований комбинированной терапии с применением ингибитора АПФ и антагониста рецептора ангиотензина II (АРА II).

Проводилось клиническое исследование с участием пациентов, имеющих в анамнезе кардиоваскулярное или цереброваскулярное заболевание, либо сахарный диабет 2 типа, сопровождающийся подтвержденным поражением органа-мишени, а также исследования с участием пациентов с сахарным диабетом 2 типа и диабетической нефропатией.

Данные исследований не выявили значимого положительного влияния комбинированной терапии на возникновение почечных и/или кардиоваскулярных событий и на показатели смертности, в то время как риск развития гиперкалиемии, острой почечной недостаточности и/или артериальной гипотензии увеличивался по сравнению с монотерапией.

Принимая во внимание схожие внутригрупповые фармакодинамические свойства ингибиторов АПФ и АРА II, данные результаты можно ожидать для взаимодействия любых других препаратов, представителей классов ингибиторов АПФ и АРА II.

Поэтому ингибиторы АПФ и АРА II не следует применять одновременно у пациентов с диабетической нефропатией.

Имеются данные клинического исследования по изучению влияния добавления алискирена к стандартной терапии ингибитором АПФ или АРА II у пациентов с сахарным диабетом 2 типа и хроническим заболеванием почек или кардиоваскулярным заболеванием, либо имеющих сочетание этих заболеваний. Исследование было прекращено досрочно в связи с возросшим риском возникновения неблагоприятных исходов. Кардиоваскулярная смерть и инсульт отмечались чаще в группе пациентов, получающих алискирен, по сравнению с группой плацебо; также нежелательные явления и серьезные нежелательные явления особого интереса (гиперкалиемия, артериальная гипотензия и нарушения функции почек) регистрировались чаще в группе алискирена, чем в группе плацебо.

Пациенты детского возраста

Данные по безопасности и эффективности применения препарата Престилол® у детей отсутствуют.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору, довгасті, двоопуклі, з гравіюванням "10/10" на одній стороні та з гравіюванням "img_servier.eps|png" на іншій стороні.

Допоміжні речовини : целюлоза мікрокристалічна, кальцію карбонат, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, натрію кроскармелоза, кремній колоїдний безводний, магнію стеарат.

Склад плівкової оболонки: гліцерол, гіпромелоза, макрогол 6000, магнію стеарат, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид червоний.

29 шт. - флакони з поліпропілену, забезпечені дозатором та пробкою, що містить осушувач (силікагель) (1) - пачки картонні з контролем першого розтину.
30 шт. - флакони з поліпропілену, забезпечені дозатором та пробкою, що містить осушувач (силікагель) (1) - пачки картонні з контролем першого розтину.

Упаковки для стаціонарів:
30 шт. - флакони з поліпропілену, забезпечені дозатором та пробкою, що містить осушувач (силікагель) (3) - пачки картонні з контролем першого розтину.

C09BX02 Периндоприл у комбінації з бісопрололом

Гіпотензивний комбінований препарат (селективний бета<SUB>1</SUB>-адреноблокатор + інгібітор АПФ)

бісопрололу фумарат

периндоприл (у формі периндоприлу аргініну)

Гіпотензивний комбінований засіб (бета1-адреноблокатор селективний+АПФ інгібітор)

Препарат слід зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°С.

Термін придатності – 2 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Фармакодинаміка

Механізм дії

Бісопролол

Бісопролол являє собою високоселективний блокатор β1-адренорецепторів, що не володіє стимулюючою та відповідною мембраностабілізуючою дією. Він виявляє лише незначну спорідненість до β2-адренорецепторів гладких м'язів бронхів та судин, а також до β2-адренорецепторів, що беруть участь у метаболічній регуляції. Таким чином, бісопролол загалом не впливає на опір дихальних шляхів та метаболічні процеси, у яких беруть участь β2-адренорецептори. Виборча дія бісопрололу на β1-адренорецептори зберігається за межами діапазону терапевтичних доз.

Периндоприл

Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). АПФ, або кіназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і розпад брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє збільшення активності реніну плазми крові (за механізмом "негативного зворотного зв'язку") та зменшення секреції альдостерону.

Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Можливо, що цей ефект є частиною механізму антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ та механізму розвитку деяких побічних ефектів (наприклад, кашлю).

Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ in vitro.

Фармакодинамічні ефекти

Бісопролол

Бісопролол не має значних негативних інотропних ефектів.

Максимальна дія відзначається через 3-4 години після прийому препарату. Оскільки T1/2 становить 10-12 годин, бісопролол діє протягом 24 годин. Максимальний антигіпертензивний ефект бісопрололу зазвичай досягається через 2 тижні.

При одноразовому прийомі пацієнтами з ІХС без хронічної серцевої недостатності (ХСН) бісопролол уріжає ЧСС та ударний об'єм, що веде до зниження серцевого викиду та споживання кисню. При постійному застосуванні вихідно підвищений периферичний судинний опір знижується. Зниження активності реніну в плазмі розглядають як один з механізмів дії, що лежать в основі антигіпертензивного ефекту бета-адреноблокаторів.

Бісопролол зменшує симпато-адренергічну реакцію, блокуючи β-адренорецептори серця. Це веде до урізання ЧСС та скоротливості міокарда, внаслідок чого зменшується потреба міокарда в кисні, що є необхідним ефектом при стенокардії, пов'язаній з ІХС.

Периндоприл

Артеріальна гіпертензія

Периндоприл є засобом лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні "лежачи" та "стоячи".

Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС.

Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, СКФ при цьому зазвичай не змінюється.

Клінічна ефективність та безпека

Бісопролол

У дослідженні за участю пацієнтів із ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA, які мають фракцію викиду <35% за даними ехокардіографії, було показано зниження загальної смертності з 17.3% до 11.8%. Спостерігалося зменшення випадків раптової смерті та скорочення кількості епізодів, пов'язаних із серцевою недостатністю, що вимагають госпіталізації. У результаті було показано значне покращення функціонального статусу ХСН за класифікацією NYHA.

Периндоприл

Артеріальна гіпертензія

Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо і зберігається протягом щонайменше 24 годин: спостерігаються залишкові ефекти, які становлять приблизно 87-100% від максимальних ефектів. Зниження АТ відбувається швидко. У пацієнтів, які реагують на лікування, нормалізація АТ досягається в межах місяця та зберігається без розвитку тахіфілаксії.

Припинення терапії не викликає ефекту "рикошету".

Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Периндоприл має судинорозширювальну дію. Він сприяє відновленню еластичності великих артерій та зменшенню співвідношення товщина стінки: просвіт для дрібних артерій.

Допоміжна терапія тіазидними діуретиками викликає синергію на кшталт підсумовування ефектів. Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також знижує ризик розвитку гіпокаліємії, пов'язаний із лікуванням діуретиком.

Пацієнти зі стабільною ІХС

Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів віком від 18 років зі стабільною ІХС без клінічних симптомів ХСН вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації. Більшість пацієнтів отримували лікарські препарати на основі стандартної терапії, включаючи інгібітори агрегації тромбоцитів, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Основним критерієм ефективності була складова кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та зупинку серця з успішною реанімацією.

Терапія периндоприлом терт-бутиламіном у дозі 8 мг на добу (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до суттєвого зниження абсолютного ризику ускладнень на 1.9% (зниження відносного ризику – 20%). У пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда або процедуру реваскуляризації, зниження абсолютного ризику склало 2.2% (зниження відносного ризику – 22.4%) порівняно з групою плацебо. При додаванні периндоприлу пацієнтам, які отримували бета-адреноблокатор, спостерігалося значне зниження абсолютного ризику серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда та/або зупинки серця з успішною реанімацією – на 2.2% (зниження відносного ризику – 24%) порівняно з терапією без додавання периндоприлу.

Подвійна блокада РААС

Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II).

Проводилося клінічне дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі кардіоваскулярне або цереброваскулярне захворювання, або цукровий діабет 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією.

Дані досліджень не виявили значного позитивного впливу комбінованої терапії на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних подій та на показники смертності, тоді як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з монотерапією.

Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II.

Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Є дані клінічного дослідження щодо вивчення впливу додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок або кардіоваскулярним захворюванням, які мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо.

Пацієнти дитячого віку

Дані щодо безпеки та ефективності застосування Престилолу® у дітей відсутні.

лікування артеріальної гіпертензії та/або стабільної ІХС та/або стабільної хронічної серцевої недостатності зі зниженою систолічною функцією лівого шлуночка у дорослих пацієнтів, яким показана терапія бісопрололом та периндоприлом у відповідних дозах.

Всередину, по 1 таблетці 1 раз на добу вранці перед їдою.

Пацієнтам, яким показаний прийом 2.5 мг бісопрололу та 2.5 мг периндоприлу, слід приймати 1/2 таблетки Престилолу 5 мг +5 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам, яким показаний прийом 2.5 мг бісопрололу та 5 мг периндоприлу, слід приймати 1/2 таблетки Престилолу® 5 мг+10 мг 1 раз на добу.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнтам з порушенням функції нирок (див. розділи "Особливі вказівки" та "Фармакокінетика") препарат Престилол® призначається з урахуванням значень КК, як зазначено у таблиці.

Пацієнтам з порушеннями функції печінки (див. розділи "Особливі вказівки" та "Фармакокінетика") корекція дози не потрібна.

Літні пацієнти. Пацієнтам похилого віку препарат слід призначати відповідно до рекомендацій для пацієнтів з порушенням функції нирок.

Діти та підлітки. Безпека та ефективність застосування препарату Престилол® у дітей та підлітків не встановлена. Відповідні дані відсутні. Тому призначення препарату дітям та підліткам не рекомендовано.

Дані щодо передозування препарату Престилол у людини відсутні.

Бісопролол

Симптоми: найчастішими ознаками, на розвиток яких можна очікувати при передозуванні бета-адреноблокаторів, є брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхоспазм, гостра серцева недостатність та гіпоглікемія. До цього часу було описано лише кілька випадків передозування бісопрололу (максимальна доза 2000 мг), які мали місце у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або ІХС, з розвитком брадикардії та/або артеріальної гіпотензії. У всіх описаних пацієнтів настало одужання. Ступінь індивідуальної чутливості до бісопрололу при одноразовому прийомі високої дози варіює в широких межах, і, ймовірно, пацієнти із серцевою недостатністю є більш чутливими.

Лікування: у разі передозування лікування слід припинити та проводити підтримуючу симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що свідчать, що бісопролол погано виводиться при діалізі. На підставі очікуваних фармакологічних ефектів та рекомендацій для інших бета-адреноблокаторів слід розглянути можливість вживання наступних заходів:

Периндоприл

Симптоми: дані про передозування у людини обмежені. Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, циркуляторний шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, відчуття серцебиття, брадикардію, запаморочення, занепокоєння та кашель.

Лікування: для лікування передозування рекомендується внутрішньовенна інфузія розчину хлориду натрію в концентрації 9 мг/мл (0.9%). При вираженій гіпотензії пацієнта слід укласти в положення лежачи на спині з піднятими ногами. При необхідності може бути внутрішньовенно введений ангіотензин II та/або розчин катехоламінів. Периндоприл може бути виведений із системного кровотоку за допомогою гемодіалізу (див. розділ "Особливі вказівки"). При розвитку стійкої до терапії брадикардії може знадобитися встановлення штучного водія ритму. Необхідно постійно контролювати показники основних життєвих функцій організму, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Взаємодія між бісопрололом та периндоприлом не спостерігалась у дослідженнях за участю здорових добровольців. Нижче наведено інформацію про взаємодію з іншими препаратами.

Лікарські препарати, що спричиняють гіперкаліємію. Деякі лікарські препарати та класи препаратів можуть підвищувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні засоби, гепарини, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Комбінації цих препаратів збільшують ризик розвитку гіперкаліємії.

Одночасний прийом протипоказаний (див. розділ "Протипоказання")

Аліскірен: одночасний прийом Престилолу та аліскірену протипоказаний пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок, оскільки існує ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності.

Екстракорпоральні методи лікування: екстракорпоральні методи лікування, що призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилові мембрани) та аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку. реакцій (див. розділ "Протипоказання"). Якщо таке лікування потрібне, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних препаратів.

Сакубітрил + валсартан: протипоказане одночасне застосування периндоприлу з комбінацією сакубітрил + валсартан, т.к. пригнічення неприлізину одночасно із застосуванням інгібітору АПФ може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Застосування комбінації сакубітрил+валсартан можливе не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози комбінації сакубітрил+валсартан (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки").

Одночасний прийом не рекомендований

У зв'язку з бісопрололом

Гіпотензивні засоби центральної дії, такі як клонідин та інші (наприклад, метилдопа, моксонідин, рилменідин): одночасне застосування гіпотензивних засобів центральної дії може призвести до погіршення перебігу серцевої недостатності за рахунок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС та серцевого викиду, розширення судин). Різке припинення терапії, особливо до попереднього зниження дози бета-адреноблокатора, може збільшити ризик розвитку рикошетної гіпертензії.

Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): спільне застосування може впливати на AV-провідність, а також посилювати негативний інотропний ефект.

Блокатори повільних кальцієвих каналів (верапаміл і, меншою мірою, дилтіазем): негативний вплив на скорочувальну здатність та AV-провідність. В/в введення верапамілу пацієнтам, які отримують бета-адреноблокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AV-блокади.

У зв'язку з периндоприлом

Аліскірен: у пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, також зростає ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, підвищення частоти розвитку небажаних явищ із боку серцево-судинної системи та смертності від серцево-судинних захворювань.

Одночасне лікування інгібіторами АПФ та АРА: дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з вищою частотою розвитку таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкалія. ниркову недостатність), порівняно із застосуванням тільки одного препарату, що впливає на РААС (див. розділи "Протипоказання", "Особливі вказівки" та "Фармакологічна дія").

У літературі були описані випадки, коли у пацієнтів з підтвердженим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасне застосування інгібітору АПФ та блокатора рецепторів ангіотензину було пов'язане з вищою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та у включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, за допомогою комбінації інгібітору АПФ та антагоніста рецепторів ангіотензину II) має бути обмежена поодинокими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та АТ.

Естрамустин: є ризик збільшення частоти розвитку таких небажаних явищ, як ангіоневротичний набряк.

При одночасному застосуванні з ко-тримоксазолом (триметоприм+сульфаметоксазол) може підвищуватись ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ "Особливі вказівки").

Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид), солі калію: може розвинутись гіперкаліємія (з можливим летальним результатом), особливо при поєднанні з нирковою недостатністю (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємією). Одночасне застосування периндоприлу та зазначених вище лікарських засобів не рекомендується (див. розділ "Особливі вказівки"). У разі, якщо одночасне застосування необхідне, їх слід застосовувати з дотриманням запобіжних заходів та регулярним контролем вмісту калію в сироватці крові. Інформація щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності описана далі за текстом.

Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ було описано оборотне підвищення концентрації літію в крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Застосування периндоприлу одночасно з препаратами літію не рекомендовано, але якщо застосування такої комбінації визнано необхідним, потрібний ретельний моніторинг концентрації літію у сироватці крові.

Одночасний прийом потребує особливої обережності

У зв'язку з бісопрололом та периндоприлом

Гіпоглікемічні засоби (інсуліни, гіпоглікемічні засоби для перорального застосування): на підставі епідеміологічних досліджень можна припустити, що застосування інгібіторів АПФ одночасно з гіпоглікемічними засобами (інсуліни, гіпоглікемічні засоби для перорального застосування) може посилювати гіпоглікемічний ефект із ризиком розвитку гіпоглікемії. Розвиток цього феномену, мабуть, більш ймовірний у перші тижні комбінованої терапії, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок. Одночасний прийом бісопрололу з інсуліном та пероральними гіпоглікемічними засобами може спричинити посилення гіпоглікемічного ефекту. Блокада β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.

НПЗП (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥3 г/добу): прийом препарату Престилол® одночасно з НПЗП (тобто ацетилсаліциловою кислотою в дозах, що мають протизапальну дію, інгібіторів ЦОГ-2 та неселективних НПЗП). та периндоприлу.

Крім того, одночасний прийом інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призвести до підвищення ризику погіршення функції нирок, включаючи можливість розвитку гострої ниркової недостатності, а також збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із початково зниженою функцією нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Пацієнти повинні отримувати адекватну кількість рідини, рекомендується контролювати функцію нирок як на початку комбінованої терапії, так і періодично у процесі лікування.

Гіпотензивні та судинно-розширювальні засоби: одночасний прийом гіпотензивних та судинно-розширювальних засобів (таких як нітрогліцерин, інші нітрати або інші судинно-розширювальні засоби) або інших лікарських препаратів, які мають здатність знижувати АТ (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини). бісопрололу.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/засоби для загальної анестезії: одночасний прийом інгібіторів АПФ з деякими анестетиками, трициклічними антидепресантами та антипсихотичними засобами може призвести до додаткового зниження артеріального тиску.

Одночасний прийом бісопрололу та анестетиків може призвести до зменшення рефлекторної тахікардії та збільшення ризику артеріальної гіпотензії.

Симпатоміметики: одночасний прийом бісопрололу та бета-симпатоміметиків (таких як ізопреналін, добутамін) може призвести до зниження ефекту обох препаратів.

Симпатоміметики, які активують як β-, так і α-адренорецептори (наприклад, норадреналін, адреналін): комбінація з бісопрололом може виявити опосередковані α-адренорецепторами судинозвужувальні ефекти цих препаратів, що може призвести до підвищення АТ та посилення переміжної хром. Такі взаємодії є більш характерними для неселективних бета-адреноблокаторів.

Симпатоміметики можуть зменшувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

У зв'язку з бісопрололом

Блокатори повільних кальцієвих каналів дигідропіридинового ряду, такі як фелодипін та амлодипін: одночасний прийом може збільшувати ризик гіпотензії, а також не виключено подальшого погіршення насосної функції шлуночків серця у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодарон): можливе посилення впливу на AV-провідність.

Парасимпатоміметики: одночасний прийом може знижувати AV-провідність та підвищувати ризик розвитку брадикардії.

Бета-адреноблокатори місцевої дії (наприклад, краплі очей, що призначаються для лікування глаукоми): при одночасному застосуванні можливе посилення системних ефектів бісопрололу.

Препарати наперстянки: зниження частоти серцевих скорочень, уповільнення AV-провідності.

У зв'язку з периндоприлом

Баклофен: посилення антигіпертензивного ефекту. Слід ретельно контролювати рівень артеріального тиску та за необхідності скоригувати дозу гіпотензивного препарату.

Калійнесберігаючі діуретики: у пацієнтів, які отримують діуретики, і особливо у осіб зі зниженим ОЦК та/або солей, може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску на початку терапії інгібітором АПФ. Ймовірність виникнення гіпотензивних ефектів може бути знижена шляхом припинення терапії діуретиками, заповнення ОЦК або збільшення споживання солей до початку терапії периндоприлом, а також призначення периндоприлу в низькій дозі з поступовим її збільшенням.

При артеріальній гіпертензії, коли попередня терапія діуретиками могла викликати зниження ОЦК/солей, необхідно або скасувати діуретик перед початком лікування інгібітором АПФ (у цьому випадку калійнесберігаючий діуретик пізніше може бути призначений знову), або почати терапію інгібітором АПФ .

У пацієнтів з ХСН, які отримують лікування діуретиками, починати лікування інгібітором АПФ слід з дуже низьких доз і, по можливості, після зниження дози застосовуваного одночасно калійнезберігаючого діуретика.

У всіх випадках протягом декількох перших тижнів терапії інгібітором АПФ потрібен контроль функції нирок (рівень креатиніну).

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон): при прийомі еплеренону або спіронолактону в дозах від 12.5 мг до 50 мг на добу та інгібіторів АПФ у низьких дозах - при лікуванні пацієнтів з серцевою недостатністю II-IV ФК за класифікацією NYHA з 4 Раніше терапією інгібіторами АПФ і "петлевими" діуретиками є ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним результатом) особливо при недотриманні запропонованих рекомендацій щодо даної комбінації препаратів.

Перед початком комбінованої терапії слід переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушень функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію в крові: щотижня в перший місяць лікування та щомісяця у процесі лікування.

Рацекадотрил: повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку на фоні прийому інгібіторів АПФ (таких як периндоприл). Ризик розвитку ангіоневротичного набряку може зрости при одночасному застосуванні рацекадотрилу (протидіарейний засіб).

Інгібітори mTOR (мішені рапаміцину ссавців) (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус): при спільному застосуванні з інгібіторами mTOR може підвищуватися ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ "Особливі вказівки").

Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги

У зв'язку з бісопрололом

Мефлохін: підвищення ризику розвитку брадикардії.

Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу B): посилення антигіпертензивного ефекту бета-адреноблокаторів, але також існує ризик гіпертонічного кризу.

У зв'язку з периндоприлом

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вілдагліптин): підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку через зниження активності дипептидил-пептидази IV (ДПП-IV) під дією гліптину у пацієнтів, які отримують лікування інгібітором АПФ.

Препарати золота: у пацієнтів, які отримують ін'єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат) одночасно з інгібітором АПФ, включаючи периндоприл, було описано розвиток у поодиноких випадках нітритоїдних реакцій (припливи крові до обличчя, нудота, блювання та гіпотензія).

Клінічні дані про вплив Престилолу на репродуктивну функцію відсутні.

Вагітність

Враховуючи вплив окремих компонентів даної комбінації, Престилол® протипоказаний при вагітності.

Бісопролол

Бісопролол має фармакологічні ефекти, які можуть негативно вплинути на перебіг вагітності та/або стан плода/новонародженого (зниження плацентарного кровотоку, що супроводжується затримкою росту плода, внутрішньоутробною загибеллю плода, перериванням вагітності або передчасними пологами, а також небажані явища. ) У плода або новонародженого). Якщо необхідна терапія бета-адреноблокаторами, то в даній ситуації перевагу слід надавати бета1-адреноблокаторам. Бісопролол не слід застосовувати під час вагітності, якщо для цього немає абсолютних показань. Якщо лікування бісопрололом визнано необхідним, слід проводити моніторинг матково-плацентарного кровотоку та зростання плода. Якщо з'являється несприятливий вплив на перебіг вагітності або розвиток плода, слід розглянути альтернативні варіанти лікування. За новонародженим має бути встановлений ретельний моніторинг.

Появи симптомів гіпоглікемії та брадикардії зазвичай очікуються протягом перших 3 днів життя.

Периндоприл

На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте не можна виключити невелике збільшення ризику порушення розвитку плода. Пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативний гіпотензивний засіб із встановленим профілем безпеки для застосування під час вагітності. При встановленні вагітності лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, якщо необхідно, призначити альтернативну гіпотензивну терапію.

Відомо, що терапія інгібітором АПФ у II та III триместрах вагітності може надавати фетотоксичну дію на плід у людини (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та призводити до розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіпер. У разі впливу інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки функції нирок та стану кісток черепа плода.

Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки").

Період грудного вигодовування

Препарат Престилол протипоказаний у період грудного вигодовування. Невідомо, чи виділяється бісопролол із грудним молоком у людини. Внаслідок відсутності інформації щодо застосування периндоприлу у період грудного вигодовування, його прийом протипоказаний. У період грудного вигодовування рекомендується застосовувати інші препарати з більш вивченим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей.

Найчастіші небажані реакції при прийомі бісопрололу включають головний біль, запаморочення, погіршення перебігу серцевої недостатності, артеріальну гіпотензію, відчуття похолодання кінцівок, нудоту, блювання, біль у животі, діарею, запор, астенію та підвищену стомлюваність.

Найчастіші небажані реакції при прийомі периндоприлу , про які повідомлялося в клінічних дослідженнях, включають головний біль, запаморочення, вертиго, парестезію, порушення зору, шум у вухах, артеріальну гіпотензію, кашель, задишку, нудоту, блювання, біль у животі, діарею, запор , дисгевзію, диспепсію, свербіж, висипання на шкірі, м'язові спазми та астенію.

Для позначення частоти небажаних явищ, про які повідомлялося під час клінічних досліджень та/або в післяреєстраційний період при роздільному прийомі бісопрололу або периндоприлу, використовується така класифікація: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10) ), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (частота не може бути встановлена, виходячи з доступних даних).

*Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень.

** Зазвичай симптоми спостерігалися на початку терапії. Вони зазвичай були виражені легко і часто проходили протягом 1-2 тижнів.

Випадки виникнення синдрому неадекватної секреції АДГ були виявлені при застосуванні інших інгібіторів АПФ. Синдром неадекватної секреції АДГ за частотою виникнення відноситься до дуже рідкісних, але можливих ускладнень, зумовлених терапією інгібіторами АПФ, включаючи периндоприл.

гіперчутливість до бісопрололу, периндоприлу, інших інгібіторів АПФ або допоміжних речовин, що входять до складу препарату (див. розділ "Лікарська форма, склад та упаковка"); гостра серцева недостатність або епізоди декомпенсації серцевої недостатності, коли потрібне внутрішньовенне введення інотропних препаратів; шок; АV-блокада II або III ступеня (без електрокардіостимулятора); СССУ; синоатріальна блокада; виражена брадикардія (ЧСС менше 60 уд./хв); тяжка ХОЗЛ; виражені порушення периферичного артеріального кровообігу або тяжкі форми синдрому Рейно; нелікована феохромоцитома (див. розділ "Особливі вказівки"); "); спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; колапс; одночасне застосування з препаратами, що містить ними аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функцій нирок (СКФ <60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) ("Фармакокінетика" та "Лікарська взаємодія"); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ "Особливі вказівки"); одночасне застосування з комбінацією сакубітрил + валсартан (див. розділи "Особливі вказівки", "Лікарська взаємодія"); екстракорпоральна терапія, що призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ "Лікарська взаємодія"); виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки ( вказівки"); вагітність (див. розділи "Вагітність і лактація" та "Особливі вказівки"); період грудного вигодовування (див. розділи "Вагітність і лактація" та "Особливі вказівки"); вік до 18 років.

До препарату Престилол застосовні всі особливі вказівки та запобіжні заходи, що відносяться до кожного компонента.

Виражена артеріальна гіпотензія

Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Виражена гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів з неускладненим перебігом артеріальної гіпертензії. Ризик надмірного зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, наприклад, на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, при гемодіалізі, діареї або блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії з високою активністю реніну (див. розділи "Лікарно взаємодія" та "Побічна дія"). Виражена гіпотензія може спостерігатися у пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності як з наявністю, так і без ниркової недостатності. Цей ризик більш вірогідний у пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня, як реакція на прийом "петлевих" діуретиків, гіпонатріємію або функціональну ниркову недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії під час початку терапії та корекції дози повинні перебувати під ретельним медичним наглядом. Подібний підхід застосовується і до пацієнтів з ІХС або цереброваскулярним захворюванням, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до розвитку інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти в положення "лежачи" і за необхідності провести внутрішньовенне вливання 9 мг/мл (0.9%) розчину натрію хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. Як правило, прийом препарату може бути продовжений після заповнення ОЦК та підвищення артеріального тиску.

У деяких пацієнтів з ХСН, які мають нормальний або знижений артеріальний тиск, може статися додаткове зниження артеріального тиску в результаті дії периндоприлу. Цей ефект передбачуваний і не вимагає припинення терапії. При розвитку симптомів артеріальної гіпотензії може знадобитися зниження дози або поступове відміна препарату, або застосування його окремих компонентів у вигляді монотерапії.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про рідкісні випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, включаючи периндоприл (див. розділ "Побічна дія"). Зазначені явища можуть розвинутись у будь-який момент лікування. У таких випадках слід негайно припинити лікування Престилолом. Терапія бета-адреноблокаторами має бути продовжена. Пацієнт повинен спостерігатися, поки ознаки набряку не зникнуть повністю. У тих випадках, коли набряк зачіпає лише обличчя та губи, стан зазвичай дозволяється без лікування, хоча для полегшення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби.

Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. З появою таких симптомів потрібна невідкладна терапія, зокрема. п/к введення епінефрину (адреналіну) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. Якщо у пацієнта в анамнезі є вказівка на ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з лікуванням інгібітором АПФ, ризик розвитку ангіоневротичного набряку на фоні прийому інгібітора АПФ може бути підвищеним (див. розділ "Протипоказання").

У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, було описано розвиток ангіоневротичного набряку кишечнику. При цьому у пацієнтів відзначався біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С-1 естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника.

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, термолімус)

При сумісному застосуванні з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус), може підвищуватися ризик розвитку ангіоневротичного набряку (в т.ч. набряку дихальних шляхів або язика, що супроводжується або не супроводжується порушенням функції дихання) (див. розділ "Лікарська взаємодія" ).

Комбінація сакубітрил+валсартан

У зв'язку з підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку протипоказано одночасне застосування периндоприлу з комбінацією сакубітрил+валсартан (див. розділ "Протипоказання"). Застосування комбінації сакубітрил+валсартан можливе не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше, ніж через 36 годин після прийому комбінації сакубітрил+валсартан (див. розділи "Протипоказання" та "Лікова взаємодія"). При сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами енкефалінази (наприклад, рацекадотрилом) може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ "Лікарська взаємодія"). У пацієнтів, які отримують периндоприл, перед призначенням інгібіторів енкефалінази (наприклад, рацекадотрилу) необхідно провести ретельну оцінку співвідношення ризик/користування.

Печінкова недостатність

У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ спостерігається синдром розвитку холестатичної жовтяниці з переходом у фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ, у яких розвинулась жовтяниця або значне підвищення активності ферментів печінки, потрібне припинення прийому інгібітора АПФ та відповідне медичне спостереження (див. розділ "Побічна дія").

Етнічні відмінності

У пацієнтів негроїдної раси інгібітори АПФ викликають ангіоневротичний набряк частіше, ніж у пацієнтів, які є представниками інших рас.

Як і інші інгібітори АПФ, у представників негроїдної раси периндоприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску, ніж у представників інших рас, що може бути пов'язано з більш високою поширеністю низькоренінових станів у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією.

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ може виникнути кашель. Характерно, що кашель є сухим, завзятим і дозволяється після припинення терапії. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, спостерігалося підвищення концентрації калію у сироватці крові. Фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність, погіршення функції печінки, вік старше 70 років, цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз) та супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, таких як спіронолактон, амілорид), препаратів калію або замінників харчових солей/харчових добавок. Ризику також піддаються пацієнти, які приймають інші препарати, що сприяють підвищенню рівня калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі/харчових добавок, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок, може призвести до значного підвищення концентрації калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. Якщо спільне застосування зазначених вище засобів необхідно, їх слід застосовувати з обережністю на тлі регулярного контролю вмісту калію в сироватці крові (див. розділ "Лікарська взаємодія").

Препарати літію

Спільне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується (див. розділ "Лікарська взаємодія").

Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники харчової солі та харчові добавки.

Не рекомендується спільне застосування периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, а також препаратів калію, калій, що містять замінників харчової солі та харчових добавок (див. розділ "Лікарська взаємодія").

Подвійна блокада РААС

Є дані, що свідчать про те, що спільне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Таким чином, подвійна блокада РААС шляхом спільного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендована (див. розділи "Лікарська взаємодія" та "Фармакологічна дія"). Якщо терапія за допомогою подвійної блокади визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під строгим медичним контролем та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у крові та АТ.

Не слід застосовувати інгібітори АПФ у поєднанні з блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Блокатори повільних кальцієвих каналів, антиаритмічні засоби І класу та гіпотензивні засоби центральної дії

Одночасне застосування бісопрололу та блокаторів кальцієвих каналів, таких як верапаміл або дилтіазем, антиаритмічних засобів І класу та гіпотензивних засобів центральної дії не рекомендовано (див. розділ "Лікарська взаємодія").

Скасування препарату

Слід уникати різкого припинення лікування бета-адреноблокаторами, особливо у пацієнтів з ІХС, оскільки це може призвести до тимчасового погіршення серцевої діяльності. Дозу слід поступово знижувати, використовуючи окремі компоненти, переважно протягом 2 тижнів і паралельно з початком заміщуючого лікування (при необхідності).

Брадикардія

Якщо під час лікування ЧСС у стані спокою уріджується до 50-55 уд/хв і менше і у пацієнта з'являються симптоми, пов'язані з брадикардією, слід почати зниження дози Престилолу, використовуючи окремі компоненти з прийнятною дозою бісопрололу.

АV-блокада І ступеня

Враховуючи негативний дромотропний ефект, призначати бета-адреноблокатори пацієнтам з AV-блокадою І ступеня слід з обережністю.

Мітральний стеноз/аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, периндоприл слід обережно призначати пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка, наприклад, при стенозі аортального клапана або при гіпертрофічній кардіоміопатії.

Стенокардія Принцметалу

Бета-адреноблокатори можуть збільшувати частоту та тривалість епізодів стенокардії у пацієнтів зі стенокардією Принцметалу. Застосування селективних бета1-адреноблокаторів можливе за легкого ступеня захворювання і лише у поєднанні з судиннорозширювальними засобами.

Порушення функції нирок

У разі ниркової недостатності щоденна доза Престилолу підбирається залежно від КК (див. розділ "Режим дозування"). Для цих пацієнтів частиною звичайної терапевтичної практики є стандартний контроль концентрації калію та креатиніну в крові (див. розділ "Побічна дія"). У пацієнтів із клінічно вираженими симптомами серцевої недостатності артеріальна гіпотензія внаслідок початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка зазвичай мала оборотний характер.

У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося підвищення рівня сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Цей ефект частіше спостерігався у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. Лікування у таких пацієнтів слід починати з низьких доз під пильним наглядом лікаря та з обережним титруванням дози. Оскільки лікування діуретиками може робити свій внесок у розвиток описаних вище явищ, діуретики слід тимчасово скасувати та проводити моніторинг ниркової функції протягом перших тижнів терапії. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок відзначалося підвищення концентрації сечовини та креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначне та минуще, особливо при одночасному призначенні периндоприлу та діуретика. Найімовірніше розвиток таких явищ у пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі. Може знадобитися зниження дози та/або відміна діуретика та/або периндоприлу.

Реноваскулярна гіпертензія

У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (див. розділ "Протипоказання"). Застосування діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну в сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії.

Трансплантація нирки

Досвід лікування периндоприлом аргініном пацієнтів із раніше пересадженою ниркою відсутній.

Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі

У пацієнтів, які проходять гемодіаліз із застосуванням високопроточних мембран, які отримували інгібітор АПФ, були відмічені випадки розвитку анафілактоїдних реакцій. Таким пацієнтам слід призначати гіпотензивний препарат іншого класу або використати діалізну мембрану іншого типу.

Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні процедури аферезу ЛПНГ із застосуванням декстран сульфату рідко спостерігався розвиток загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій. Ці реакції вдалося запобігти шляхом тимчасової відміни терапії інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах), спостерігалися анафілактоїдні реакції. Такі реакції вдавалося запобігти шляхом тимчасової відміни інгібітору АПФ, але при випадковому відновленні лікування реакції могли розвинутися знову. Як і у випадку з іншими бета-адреноблокаторами, бісопролол може підвищувати як чутливість до алергенів, так і тяжкість анафілактичних реакцій. Лікування епінефрином (адреналіном) який завжди дає очікуваний терапевтичний ефект.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, були описані випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Периндоприл слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, які отримують імунодепресанти, алопуринол або прокаїнамід, або при поєднанні цих факторів ризику, особливо за наявності порушення функції нирок в анамнезі. У деяких таких пацієнтів розвивалися важкі інфекції, що в ряді випадків не піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується проводити періодичний контроль вмісту лейкоцитів у крові та проінструктувати пацієнтів про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, лихоманка).

Бронхоспазм (бронхіальна астма, обструктивне захворювання дихальних шляхів)

При бронхіальній астмі та інших хронічних обструктивних хворобах легень слід проводити супутнє лікування бронходилататорами. Іноді при застосуванні бета-адреноблокаторів у пацієнтів з бронхіальною астмою може підвищуватись опір дихальних шляхів, таким чином, може знадобитися підвищення дози бета2-адреноміметиків.

Пацієнти з цукровим діабетом

Рекомендується з обережністю призначати препарат Престилол пацієнтам з цукровим діабетом, у яких мають місце значні коливання рівня глюкози в крові. Симптоми гіпоглікемії можуть маскуватися ефектами бета-адреноблокаторів.

Сувора дієта

Рекомендується дотримуватися обережності при терапії пацієнтів, які дотримуються суворої дієти/пост.

Оклюзійні захворювання периферичних артерій

При прийомі бета-адреноблокаторів може спостерігатися погіршення симптомів, особливо на початкових етапах лікування.

Анестезія

У пацієнтів, яким виконується загальна анестезія, бета-адреноблокатори знижують частоту аритмій та ішемії міокарда під час вступної фази наркозу та інтубації, а також у післяопераційному періоді. В даний час рекомендується продовжувати терапію бета-адреноблокаторами в періодопераційному періоді. Анестезіолог повинен бути проінформований про застосування бета-адреноблокаторів пацієнтом через можливі лікарські взаємодії, що призводять до брадіаритмії, ослаблення рефлекторної тахікардії та зниження рефлекторної здатності компенсувати ефекти, пов'язані з крововтратою. Якщо перед операцією необхідно відмінити терапію бета-адреноблокатором, це слід робити поступово і завершити скасування приблизно за 48 годин до анестезії.

У пацієнтів, яким планується проведення великих операцій або застосування засобів для анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити протягом доби до операції. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК.

Псоріаз

Пацієнтам з псоріазом або псоріазом в анамнезі бета-адреноблокатори можна призначати тільки після ретельної оцінки співвідношення користі і ризиків.

Феохромоцитома

Пацієнтам з підтвердженою або підозрюваною феохромоцитомою бісопролол завжди слід призначати тільки в комбінації з блокатором α-адренорецепторів.

Гіпертиреоз

Симптоми гіпертиреозу можуть маскуватися на фоні лікування бісопрололом.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до антигіпертензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Таким чином, застосування даного лікарського засобу у таких пацієнтів не рекомендується.

Вагітність

Плануючим вагітність слід призначити альтернативний гіпотензивний засіб із встановленим профілем безпеки для застосування під час вагітності, за винятком випадків, коли терапія інгібіторами АПФ визнається необхідною. При виявленні вагітності лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо необхідно, призначити альтернативну гіпотензивну терапію (див. розділи "Протипоказання" та "Вагітність та лактація").

Серцева недостатність

Досвід застосування бісопрололу для лікування серцевої недостатності у пацієнтів з наступними захворюваннями та станами відсутній:

Депресія

Рекомендується припинити терапію препаратом Престилол при розвитку депресії.

Зміст натрію

Вміст натрію у лікарському препараті Престилол® назначають, т.к. містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) одну таблетку.

З обережністю

Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, гіповолемія та гіпонатріємія (внаслідок безсольової дієти та/або попередньої терапії діуретиками, діалізу, блювання, діареї), цереброваскулярні захворювання (в т.ч. недостатність мозкового кровообігу), коронарна недостатність , пацієнти негроїдної раси, фактори ризику розвитку гіперкаліємії, комбінація з препаратами літію, одночасний прийом з калійзберігаючими діуретиками, препаратами, що містять солі калію, блокаторами рецепторів ангіотензину, одночасне застосування з аліскіренсодержащими препаратами, комбінація з блокаторами повільних анти препаратами центральної дії, різке припинення терапії, брадикардія, AV-блокада І ступеня, мітральний стеноз, аортальний стеноз, гіпертрофічна кардіоміопатія, стенокардія Принцметала, порушення функції нирок (СКФ<90 мл/хв), реноваскулярна гіпертензія ія, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки (ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності), пацієнти після трансплантації нирки, гемодіаліз з використанням високопроточних мембран (ризик розвитку анафілактоїдних реакцій), пацієнти при проведенні процедури асе лікування, нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія, бронхоспазм (бронхіальна астма, обструктивні захворювання дихальних шляхів), цукровий діабет 1 типу та цукровий діабет 2 типу зі значними коливаннями концентрації глюкози в крові, строга анестезія (ризик розвитку надмірного зниження АТ), псоріаз, феохромоцитома, гіпертиреоз, тяжкі порушення функції печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця, гемодинамічно значущі органічні ураження клапанів серця, інфаркт міокарда, перенесений в останні місяця, уроджений дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (поодинокі випадки розвитку гемолітичної анемії), захворювання сполучної тканини (у т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія), депресія (в т.ч. в анамнезі).

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами

Препарат Престилол® не має прямого впливу на здатність до керування транспортним засобом та роботи з механізмами, але у деяких пацієнтів можуть розвинутись індивідуальні реакції, пов'язані з низьким АТ, особливо на початку лікування або при заміні препарату, а також при прийомі з алкоголем.

Внаслідок цього здатність до керування транспортним засобом та роботи з механізмами може бути порушена.

Пацієнтам з порушенням функції нирок Престилол® призначається з урахуванням значень КК.

Пацієнтам з порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна.

Відпускають за рецептом.

Пацієнтам похилого віку препарат слід призначати відповідно до рекомендацій для пацієнтів з порушенням функції нирок.

Les Laboratoires Servier (Франція)

Les Laboratoires Servier Industrie (Франція)

Страна производства (на момент написания) Франция.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Престилол таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+10 мг 30 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Престилол таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+10 мг 30 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. У нас еще есть схожая продукция, например этот товар. Хотите приобрести Престилол таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+10 мг 30 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!
Обращаем Ваше внимание на то, что у этого товара, также, есть такие аналоги: Престилол таблетки покрытые пленочной оболочкой 10 мг+10 мг 30 шт., Престилол таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+5 мг 30 шт..