Мелипрамин таблетки покрытые пленочной оболочкой 25 мг 50 шт Цена
-
Страна:Венгрия
-
Форма выпуска:таблетки
-
Дозировка:25 мг
-
В упаковке:50 шт.
Имипрамин, производное дибензоазепина, является трициклическим антидепрессантом. Имипрамин ингибирует синаптический обратный захват норадреналина и серотонина, выделяемых при стимуляции нейрона, за счет чего облегчает норадренергическую и серотонинергическую передачу импульса. Имипрамин также блокирует м-холино- и H1-гистаминовые рецепторы, оказывая таким образом м-холиноблокирующее и умеренное седативное действие.
Эффекты антидепрессанта развиваются постепенно: оптимальный терапевтический эффект достигается через 2-4 (возможно 6-8) недель лечения.
Мелипрамин таблетки покрытые пленочной оболочкой 25 мг 50 шт инструкция на украинскомФорма випуску
таб., покр. плівковою оболонкою, 25 мг: 50 шт.
Опис
Таблетки, покриті плівковою оболонкою червоно-коричневого кольору, круглі, двоопуклі, з матовою поверхнею, без або майже без запаху.
| 1 таб. | |
| іміпраміну гідрохлорид | 25 мг |
Допоміжні речовини : магнію стеарат – 1.5 мг, кросповідон – 3 мг, тальк – 3 мг, повідон (К-25) – 7 мг, лактози моногідрат – 110.5 мг.
Склад оболонки: гіпромелоза - 2.61 мг, магнію стеарат - 0.24 мг, барвник заліза оксид червоний (CI77491, E172) - 0.68 мг, барвник заліза оксид чорний (CI77499, E172) - 0.12 мг, диметикон (E1.
50 шт. - флакони темного скла з контролем першого розтину та амортизатором-гармошкою (1) - пачки картонні.
Коди АТХ
N06AA02 Imipramine
Клініко-фармакологічні групи / Групова приналежність
Антидепресант
Діюча речовина
іміпраміну гідрохлорид
Фармако-терапевтична група
Антидепресант
Умови зберігання
Препарат зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.
Термін зберігання – 3 роки. Не використовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Фармакологічна дія
Іміпрамін, похідне дибензоазепіну, є трициклічним антидепресантом. Іміпрамін інгібує синаптичне зворотне захоплення норадреналіну та серотоніну, що виділяються при стимуляції нейрона, за рахунок чого полегшує норадренергічну та серотонінергічну передачу імпульсу. Іміпрамін також блокує м-холіно- та H 1 -гістамінові рецептори, надаючи таким чином м-холіноблокуючу та помірну седативну дію.
Ефекти антидепресанту розвиваються поступово: оптимальний терапевтичний ефект досягається через 2-4 (можливо 6-8) тижнів лікування.
Показання всі форми депресії (з тривогою та без неї): велика депресія, депресивна фаза біполярного розладу, атипова депресія, депресивні стани; панічні розлади; нічне нетримання сечі у дітей (у віці старше 6 років; для короткочасної ад'ювантної терапії при можливості виключення органічної причини).
Спосіб застосування, курс та дозування
Доза та кратність прийому визначаються індивідуально залежно від характеру та ступеня вираженості симптомів. Як і при застосуванні інших антидепресантів, для досягнення терапевтичного ефекту потрібно не менше 2-4 тижнів (можливо 6-8 тижнів). Лікування повинно починатися з низьких доз з поступовим підвищенням для підбору найменшої ефективної підтримуючої дози. Титрація дози до досягнення ефективності потребує особливої обережності у літніх та у пацієнтів віком до 18 років.
Депресія
Амбулаторні пацієнти 18-60 років:
Стандартна доза становить 25 мг 1-3 рази на добу, доза може бути поступово підвищена до добової дози 150-200 мг на кінець першого тижня терапії. Стандартна підтримуюча доза становить 50-100 мг на добу.
Пацієнти стаціонарів 18-60 років:
В умовах стаціонару в особливо тяжких випадках початкова доза становить 75 мг на добу, доза може збільшуватися на 25 мг на добу до добової дози 200 мг (у виняткових випадках добова доза може досягати 300 мг).
Пацієнти старше 60 років:
У цих вікових групах може відзначатися виражена відповідь на зазначені вище дози, тому лікування слід починати з найменших можливих доз. Початкова доза може поступово підвищуватись до загальної добової дози 50-75 мг. Рекомендується досягати оптимальної дози протягом 10 діб та підтримувати цю дозу протягом усього періоду лікування.
Панічні розлади
Оскільки у цієї групи пацієнтів відзначається підвищена частота побічних ефектів препарату, лікування має починатися з найменшої можливої дози. Минуще посилення тривоги на початку лікування антидепресантами може бути запобігти або купіровано бензодіазепінами, доза яких поступово зменшується в міру поліпшення симптомів тривоги. Доза препарату Меліпрамін може поступово підвищуватися до 75-100 мг на добу (у виняткових випадках до 200 мг). Мінімальна тривалість лікування становить 6 місяців. По завершенні лікування рекомендується скасовувати Меліпрамін поступово.
Діти:
Препарат повинен призначатися тільки дітям старше 6 років виключно як тимчасова ад'ювантна терапія нічного енурезу за винятком органічної патології.
Рекомендовані дози становлять:
6-8 років (при масі тіла 20-25 кг): 25 мг на добу.
9-12 років (при масі тіла 25-35 кг): 25-50 мг на добу.
Старше 12 років та масі тіла вище 35 кг: 50-75 мг на добу.
Перевищення рекомендованих доз виправдане лише у випадках, коли не спостерігається задовільної відповіді на терапію після 1 тижня лікування препаратом у нижчих дозах.
Добова доза в дітей віком має перевищувати 2.5 мг/кг маси тіла.
Рекомендується використовувати найменшу дозу із зазначеного вище діапазону доз. Добову дозу рекомендується приймати одноразово після їди перед сном. Якщо нічний енурез відзначається в ранній вечірній годинник, рекомендується розділити добову дозу на два прийоми: один вдень і один на ніч. Тривалість лікування має перевищувати 3 місяців. Залежно від змін у клінічній картині захворювання підтримуюча доза може бути знижена. Після завершення терапії Меліпрамін слід скасовувати поступово.
Передозування
Симптоми:
ЦНС: запаморочення, млявість, ступор, кома, атаксія, занепокоєння ажитація, підвищення рефлексів, ригідність мускулатури, атетоїдні та хорееподібні рухи, судоми.
Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, тахікардія, аритмія, порушення провідності, шок, серцева недостатність, у вкрай поодиноких випадках – зупинка серця.
Інше: депресія дихання; ціаноз, блювання, підвищення температури, потовиділення, мідріаз, олігурія або анурія.
Симптоми передозування можуть виникати протягом 4-6 днів. Діти порівняно з дорослими більш чутливі до гострого передозування, яке слід вважати небезпечним і потенційно летальним для них.
Лікування:
Пацієнти з підозрою на передозування іміпраміну повинні бути госпіталізовані та спостерігатися у стаціонарі не менше 72 год. Специфічного антидоту немає, лікування переважно полягає у симптоматичній та підтримувальній терапії. Так як м-холіноблокуючий ефект препарату може призводити до затримки спорожнення шлунка (на 12 і більше годин), слід якнайшвидше встановити шлунковий зонд або викликати блювоту (якщо пацієнт у свідомості) та ввести активоване вугілля. Потрібний безперервний моніторинг серцево-судинної діяльності, газового та електролітного складу крові. В якості симптоматичного лікування може застосовуватися протисудомна терапія (в/в діазепам, фенобарбітал, інгаляційні анестетики та міорелаксанти), штучна вентиляція легень, установка тимчасового водія ритму, введення плазмозамінних рідин,допаміну або добутаміну внутрішньовенно краплинно, у виняткових випадках може знадобитися серцево-легенева реанімація. Гемодіаліз або перитонеальний діаліз є неефективними, враховуючи низькі плазмові концентрації іміпраміну. Через високий Vd форсований діурез також неефективний. Враховуючи повідомлення про те, що фізостигмін може спричиняти тяжку брадикардію, асистолію та епілептичні судоми, його застосування при передозуванні іміпраміну не рекомендується.
Лікарська взаємодія
Інгібітори МАО: комбінації з інгібіторами МАО слід уникати, оскільки ці два типи препаратів мають синергічну дію та їх периферичні норадренергічні ефекти можуть досягати токсичних рівнів (гіпертонічний криз, гіперпірексія, міоклонус, ажитація, судоми, делірій, кома). З міркувань безпеки, терапію іміпраміном не слід розпочинати раніше 3 тижнів після закінчення терапії інгібіторами МАО (за винятком моклобеміду, оборотного інгібітора МАО, при якому достатньо перерви в 24 год). Період без лікарської терапії тривалістю три тижні також повинен дотримуватися при переведенні пацієнта з іміпраміну на інгібітори МАО. Лікування інгібіторами МАО або іміпрамін слід починати з невеликих доз з поступовим їх підвищенням при ретельному контролі клінічних ефектів.
Інгібітори мікросомальних ферментів печінки:при сумісному застосуванні з іміпраміном інгібітори ізоферменту 2D6 цитохрому Р450 можуть призводити до зниження метаболізму препарату і, таким чином, призводити до підвищення концентрації іміпраміну в плазмі крові. Інгібітори цього типу включають препарати, що не є субстратами ізоферменту 2D6 цитохрому Р450 (циметидин, метилфенідат), а також препарати, які метаболізуються даним ізоферментом (тобто інші антидепресанти, фенотіазини, антиаритмічні препарати Iс класу). Усі антидепресанти, що належать до селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, є інгібіторами ізоферменту 2D6 цитохрому Р450 різної потужності. Відповідно, потрібне дотримання обережності при комбінуванні іміпраміну з даними препаратами, а також при переведенні пацієнта з антидепресантів,є селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, на іміпрамін (і навпаки), особливо у випадках з флуоксетином (з огляду на тривалий період напіввиведення цього препарату). Трициклічні антидепресанти можуть призводити до підвищення концентрації в плазмі антипсихотичних препаратів (конкуренція на рівні печінкових ферментів).
Пероральні контрацептиви, естрогени: зниження ефективності антидепресантів та розвиток токсичних ефектів антидепресантів спорадично відзначається у жінок, які спільно приймають оральні контрацептиви або препарати естрогенів та трициклічні антидепресанти. Таким чином, спільне застосування цих препаратів вимагає обережності, і при розвитку токсичних ефектів доза одного препарату повинна бути знижена.
Індуктори мікросомальних ферментів печінки (алкоголь, нікотин, мепробамат, барбітурати, антиепілептичні препарати тощо) посилюють метаболізм іміпраміну та знижують його концентрацію у плазмі крові та антидепресивні ефекти.
Препарати з м-холіноблокуючими властивостями (наприклад, фенотіазини, препарати для лікування паркінсонізму, блокатори Н1-гістамінових рецепторів, атропін, біпередин) при сумісному застосуванні з іміпраміном характеризуються підвищенням антимускаринних ефектів та побічних ефектів (наприклад, паралітичного ілеуса). Комбінована терапія даними препаратами вимагає ретельного спостереження за пацієнтом та ретельного підбору доз.
Препарати пригнічують ЦНС: комбінація іміпраміну з препаратами, що викликають депресію ЦНС (наприклад, наркотичні аналгетики, бензодіазепіни, барбітурати, препарати для загальної анестезії) та алкоголем призводить до вираженого посилення ефектів та побічних ефектів цих препаратів.
Антипсихотичні препарати можуть підвищувати концентрацію в плазмі трициклічних антидепресантів, підвищуючи, таким чином, побічні ефекти. Може знадобитися зниження дози. Спільне застосування з тіоридазином може спричинити тяжку аритмію.
Препарати гормонів щитовидної залози можуть підвищувати антидепресивну дію іміпраміну, а також його побічну дію на серці, тому їхнє спільне застосування потребує особливої обережності.
Симпатолітики: іміпрамін може призводити до зниження антигіпертензивної дії блокаторів адренергічних нейронів (гуанетидин, бетанідин, резерпін, клонідин, метилдопа). Таким чином, у пацієнтів, які потребують спільного застосування препаратів для лікування артеріальної гіпертензії, необхідне застосування антигіпертензивних препаратів іншого типу (наприклад, діуретиків, вазодилататорів або β-адреноблокаторів).
Симпатоміметики: серцево-судинні ефекти симпатоміметиків (переважно епінефрину, норепінефрину, ізопреналіну, ефедрину, фенілефрину) підвищуються під впливом іміпраміну.
Фенітоїн: іміпрамін призводить до зниження протисудомного ефекту фенітоїну.
Хінідин: щоб уникнути ризику порушень провідності та аритмії, трициклічні антидепресанти не повинні застосовуватися у комбінації з антиаритмічними засобами Іа класу.
Непрямі антикоагулянти: трициклічні антидепресанти пригнічують метаболізм непрямих антикоагулянтів і підвищують їх період напіввиведення. Це призводить до підвищення ризику кровотеч, тому рекомендується ретельне медичне спостереження та контроль вмісту протромбіну.
Гіпоглікемічні препарати: концентрація глюкози в плазмі крові при лікуванні іміпраміном може змінюватися, тому на початку лікування, при його закінченні, а також при зміні дози рекомендується контролювати концентрацію глюкози в крові.
Застосування при вагітності та годуванні груддю
Оскільки у певних випадках було встановлено можливість взаємозв'язку між застосуванням трициклічних антидепресантів та порушеннями розвитку плода, застосування препарату при вагітності протипоказане.
Іміпрамін виділяється з грудним молоком, відповідно застосування препарату протягом періоду лактації протипоказано.
Побічна дія
Наведені нижче небажані ефекти не обов'язково спостерігаються у всіх пацієнтів. Деякі побічні ефекти залежать від дози, тому вони проходять після зниження дози або спонтанно в міру продовження лікування. Ряд побічних ефектів складно відрізнити від симптомів депресії (наприклад, стомлюваність, розлад сну, ажитація, тривога, сухість у роті).
Застосування іміпраміну слід тимчасово припинити у разі розвитку важких неврологічних чи психічних реакцій.
Літні пацієнти особливо чутливі до м-холіноблокуючих, неврологічних, психічних або серцево-судинних ефектів. Здатність до метаболізму та елімінації препарату може бути знижена, що призводить до ризику підвищення його концентрацій у плазмі.
Небажані ефекти, що спостерігалися при застосуванні препарату Меліпрамін, класифіковані за системами організму та перераховані нижче як дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та <1/10); нечасто (≥1/1000 та <1/100); рідко (≥1/10000 та <1/1000); дуже рідко (<1/10000), частота невідома (не може бути встановлена за наявними даними).
У кожній із груп за частотою небажані ефекти наводяться у порядку зниження ступеня тяжкості.
Лабораторні дослідження: часто – підвищення активності трансаміназ.
З боку серцево-судинної системи: дуже часто – синусова тахікардія та зміни на ЕКГ, які не мають клінічного значення (зміни зубця Т та сегмента ST) у пацієнтів з нормальною діяльністю серця, ортостатична гіпотензія, «припливи» спеки; часто – аритмії, порушення провідності (розширення комплексу QRS та інтервалу PR, блокада пучка Гіса), відчуття серцебиття; рідко – декомпенсація серцевої діяльності, підвищення артеріального тиску, периферичні вазоспастичні реакції.
З боку системи кровотворення: рідко – агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія та пурпура, еозинофілія.
З боку центральної нервової системи: дуже часто – тремор; часто - парестезії, головний біль, запаморочення, деліріозна сплутаність свідомості (особливо у літніх пацієнтів із хворобою Паркінсона), порушення орієнтації та галюцинації, перехід від депресії до гіпоманії або манії, ажитація, неспокій, підвищення тривоги, стомлюваність, безсоння, порушення лібідо та потенції; нечасто – судоми, активація психотичних симптомів; рідко – екстрапірамідні симптоми, атаксія, агресивність, міоклонус, розлади мови.
З боку органів зору та слуху: дуже часто – порушення акомодації, нечіткість зорового сприйняття; рідко – глаукома, мідріаз; невідомо - дзвін у вухах.
З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – запор, сухість у роті; часто - блювання, нудота; рідко – паралітичний ілеус, розлади шлунка, стоматит, ураження язика, гепатит, що не супроводжується жовтяницею.
З боку сечовивідної системи: часто – розлади сечовипускання.
З боку шкірних покривів: дуже часто – підвищене потовиділення; часто - алергічні шкірні реакції (шкірні висипання, кропив'янка); рідко – набряки (локальні або генералізовані), фоточутливість, свербіж, петехії, випадання волосся.
З боку ендокринної системи: рідко – збільшення молочних залоз, галакторрея, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону, підвищення або зниження концентрації глюкози у плазмі крові.
Розлади метаболізму та харчування: дуже часто – підвищення маси тіла; часто – анорексія; рідко – зниження маси тіла.
Інше: рідко – гіперпірексія, слабкість, системні анафілактичні реакції, включаючи зниження артеріального тиску, алергічний альвеоліт (пневмоніт) з еозинофілією або без неї. В осіб старше 50 років, які приймають антидепресанти, збільшується частота переломів кісток.
При терапії іміпраміном та на ранніх стадіях після відміни препарату відзначалися випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки.
Протипоказання до застосування підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату або інших трициклічних антидепресантів із групи дибензоазепіну; застосування інгібіторів МАО; недавно перенесений інфаркт міокарда; порушення внутрішньосерцевої провідності; порушення серцевого ритму; маніакальні епізоди; тяжке порушення функцій нирок та/або печінки; затримка сечі; закритокутова глаукома; вік до 6 років при лікуванні нічного нетримання сечі та до 18 років при лікуванні депресії та панічного розладу (відсутність достатнього клінічного досвіду); вагітність та годування груддю; непереносимість галактози, вроджена лактазна недостатність або синдром мальадсорбції глюкози та галактози (таблетки містять лактози моногідрат).
особливі вказівки
Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення
Депресія пов'язана з підвищеним ризиком суїцидальних ідей, самоушкодження та суїциду (суїцидальні явища). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Оскільки покращення може не наступити протягом перших кількох тижнів лікування або більше, потрібне ретельне спостереження за пацієнтом до досягнення такого поліпшення. За загальним клінічним досвідом ризик суїциду може бути підвищений на ранніх етапах одужання. Частота суїцидів підвищується у дітей та молодих осіб віком до 24 років.
Інші психічні стани, за яких призначається Меліпрамін, також можуть бути пов'язані з підвищеним ризиком суїцидальних явищ. Крім того, ці стани можуть супроводжувати великий депресивний розлад. Тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами потрібно дотримуватися тих самих запобіжних заходів, що і при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом.
Пацієнти із суїцидальними явищами в анамнезі або пацієнти зі значно вираженими суїцидальними ідеями до початку терапії характеризуються підвищеним ризиком суїцидальних помислів або спроб суїциду, тому потребують ретельного спостереження під час терапії. Мета-аналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів у дорослих пацієнтів з психічними розладами виявив підвищення ризику суїцидальної поведінки при застосуванні антидепресантів у порівнянні з плацебо.
Лікарська терапія повинна супроводжуватися ретельним наглядом пацієнтів, зокрема пацієнтів високого ризику, особливо на ранніх етапах лікування та після зміни дози. Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд за ними) повинні бути попереджені про необхідність спостереження будь-яких клінічних погіршень, суїцидальної поведінки або думок та незвичайних змін у поведінці та негайного звернення за медичною допомогою за наявності даних симптомів.
Терапевтичний ефект може очікуватись не раніше 2-4 тижнів лікування. Як і при застосуванні інших антидепресантів, пізнє настання терапевтичного ефекту означає, що суїцидальні прагнення пацієнта не будуть усунені негайно, тому пацієнт потребує ретельного медичного спостереження до досягнення значних покращень.
Терапія підтримуючою дозою препарату має тривати щонайменше 6 місяців.
Терапія іміпраміном повинна скасовуватися поступово, оскільки різке припинення прийому препарату може викликати симптоми «скасування» (нудота, біль голови, стомлюваність, занепокоєння, тривога, розлади сну, аритмія, екстрапірамідні симптоми).
У разі біполярної депресії іміпрамін може сприяти розвитку маній. Препарат слід застосовувати під час маніакальних епізодів.
Як і інші трициклічні антидепресанти, іміпрамін знижує поріг судомної готовності, тому у пацієнтів з епілепсією та спазмофілією або епілепсією в анамнезі потрібне ретельне медичне спостереження та адекватна протисудомна терапія.
Серотоніновий синдром може виникнути при застосуванні препаратів, що гальмують зворотне захоплення серотоніну (трициклічні та тетрациклічні антидепресанти, інгібітори зворотного захоплення серотоніну та ін.) або блокують метаболізм серотоніну (інгібітори МАО). Серотоніновий синдром може розвинутись при їх комбінуванні або при комбінації з іншими препаратами, що посилюють дію серотоніну (L-триптофан, пентазоцин, меперидин, бромокриптин, декстрометорфан і т.д.). Через ризик розвитку серотонінового синдрому потрібне дотримання обережності при комбінуванні іміпраміну з такими препаратами, а також при перекладі пацієнта з антидепресантів, які є селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, на іміпрамін (або навпаки), особливо у випадках з флуоксетином. препарату).Серотоніновий синдром, що включає три групи симптомів – рухові, вегетативні та психічні порушення – розвивається протягом декількох годин або днів після початку лікування серотоніноміметичним засобом або збільшення його дози. Лікування включає скасування сероонінергічних засобів та здійснення симптоматичних заходів.
Меліпрамін підвищує ризик, пов'язаний із проведенням судомної терапії, тому застосування препарату при електросудомній терапії не рекомендується.
У вигляді парадоксальної реакції у пацієнтів з панічними розладами може відзначатися посилення тривоги в перші кілька діб терапії. Підвищення тривоги зазвичай проходить спонтанне протягом 1-2 тижнів, на його лікування за необхідності можуть застосовуватися похідні бензодіазепіну.
У пацієнтів із психозами на початку терапії трициклічними антидепресантами може спостерігатися посилення занепокоєння, тривоги та ажитації.
Через м-холіноблокуючий ефект, застосування іміпраміну вимагає ретельного медичного спостереження при глаукомі, гіперплазії передміхурової залози та тяжкій запорі, оскільки лікування може призводити до посилення тяжкості даних симптомів. У пацієнтів, які користуються контактними лінзами, зниження вироблення слізної рідини і накопичення слизового оболонки, що відокремлюється, може призводити до пошкодження епітелію рогівки.
Іміпрамін слід з обережністю застосовувати при ІХС, порушенні функції печінки та нирок та при цукровому діабеті (змінах концентрації глюкози крові).
Лікування пацієнтів з пухлинами надниркових залоз (феохромоцитома або нейробластома) потребує особливої обережності, оскільки іміпрамін може спровокувати розвиток гіпертонічного кризу.
Терапія пацієнтів з гіпертиреозом та пацієнтів, які застосовують препарати тиреоїдних гормонів, потребує ретельного медичного спостереження з урахуванням підвищеного ризику серцево-судинних небажаних реакцій у цих пацієнтів.
Враховуючи підвищення ризику аритмії та зниження артеріального тиску при загальній анестезії, анестезіолог перед операцією має бути поінформований про те, що пацієнт приймає іміпрамін.
У ряді випадків при лікуванні іміпраміном повідомлялося про розвиток еозинофілії, лейкопенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та пурпури, тому потрібний регулярний контроль показників аналізу крові.
При тривалій терапії антидепресантами відзначається підвищення частоти карієсу зубів, тому потрібні регулярні стоматологічні огляди.
Побічні ефекти можуть мати більш важкий характер у літніх та молодих пацієнтів, тому, особливо на початку лікування, потрібно застосовувати нижчі дози. Іміпрамін викликає фоточутливість, тому при лікуванні потрібно уникати впливу інтенсивного сонячного світла.
У пацієнтів із схильністю та/або літніх пацієнтів, іміпрамін може викликати м-холіноблокуючий (деліріозний) синдром, який усувається протягом декількох діб після відміни препарату.
Меліпрамін таблетки, покриті плівковою оболонкою, містять моногідрат лактози. При терапії іміпраміном заборонено вживати алкогольні напої.
Перед початком лікування та регулярно в процесі лікування рекомендується контроль наступних показників:
АТ (особливо у пацієнтів з нестабільним кровообігом або артеріальною гіпотензією); функцію печінки (особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки); показники периферичної крові (негайно при підвищенні температури або ларингіті, оскільки вони можуть бути ознакою лейкопенії та агранулоцитозу, в інших випадках перед початком терапії та регулярно в процесі терапії); ЕКГ (у літніх пацієнтів та пацієнтів із захворюваннями серця).Вплив на здатність керувати автомобілем та роботи з механізмами
Застосування препарату Меліпрамін призводить до підвищення ризику нещасних випадків, тому на початку терапії керування автомобілем та робота з механізмами мають бути заборонені. Пізніше, ступінь та тривалість цих обмежень визначаються лікарем індивідуально.
Умови реалізації
Препарат відпускається за рецептом.
Застосування у пацієнтів похилого віку
У літніх пацієнтів іміпрамін може викликати м-холіноблокуючий (деліріозний) синдром, який усувається протягом декількох діб після відміни препарату.
Побічні ефекти можуть мати більш тяжкий характер у літніх пацієнтів, тому, особливо на початку лікування, потрібно застосовувати нижчі дози.
Застосування у дітей
Препарат протипоказаний у віці до 6 років при лікуванні нічного нетримання сечі та до 18 років при лікуванні депресії та панічного розладу (відсутність достатнього клінічного досвіду).
Препарат повинен призначатися тільки дітям старше 6 років виключно як тимчасова ад'ювантна терапія нічного енурезу за винятком органічної патології.
Рекомендовані дози становлять:
6-8 років (при масі тіла 20-25 кг): 25 мг на добу.
9-12 років (при масі тіла 25-35 кг): 25-50 мг на добу.
Старше 12 років та масі тіла вище 35 кг: 50-75 мг на добу.
Перевищення рекомендованих доз виправдане лише у випадках, коли не спостерігається задовільної відповіді на терапію після 1 тижня лікування препаратом у нижчих дозах.
Добова доза в дітей віком має перевищувати 2.5 мг/кг маси тіла.
Рекомендується використовувати найменшу дозу із зазначеного вище діапазону доз.
Нозологія (коди МКЛ)F32 Депресивний епізод F33 Рекурентний депресивний розлад F41.0 Панічне розлад [епізодична пароксизмальна тривожність] F41.1 Генералізований тривожний розлад F41.2 Змішаний тривожний та депресивний розлад F98.0 Енурез неорганічної природи
Власник реєстраційного посвідчення
EGIS Pharmaceuticals PLC (Угорщина)
Відео на цю темуДополнительная информация по товару
Страна производства (на момент написания) Венгрия.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Мелипрамин таблетки покрытые пленочной оболочкой 25 мг 50 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Мелипрамин таблетки покрытые пленочной оболочкой 25 мг 50 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. В этой группе есть вот такой товар, похожий на текущий. Хотите приобрести Мелипрамин таблетки покрытые пленочной оболочкой 25 мг 50 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!