Интерферон бета-1b раствор для подкожного введения в шприце 8 млн МЕ 0,5 мл 5 шт Цена
-
Страна:Россия
-
Форма выпуска:раствор
-
Дозировка:8 млн МЕ/мл
Рекомбинантный интерферон бета-1b выделяют из клеток Escherichia coli, в геном которых внедрен ген человеческого интерферона бета, кодирующий аминокислоту серин в 17-й позиции. Интерферон бета-1b представляет собой негликозилированный белок молекулярной массы 18500 дальтон, состоящий из 165 аминокислот.
Фармакодинамика
Интерфероны по своей структуре являются белками и принадлежат к семейству цитокинов. Молекулярная масса интерферонов находится в диапазоне от 15000 до 21000 дальтон. Выделяют три основных класса интерферонов: альфа, бета и гамма. Интерфероны альфа, бета и гамма имеют схожий механизм действия, однако различные биологические эффекты. Активность интерферонов видоспецифична, и, следовательно, изучить их эффекты возможно только на культурах клеток человека или in vivo на человеке.
Интерферон бета-1b обладает противовирусной и иммуномодулирующей активностями. Механизм действия интерферона бета-1b при рассеянном склерозе до конца не установлен. Однако известно, что биологический эффект интерферона бета-1b опосредуется его взаимодействием со специфическими рецепторами, которые обнаружены на поверхности клеток человека. Связывание интерферона бета-1b с этими рецепторами индуцирует экспрессию ряда веществ, которые рассматриваются в качестве медиаторов биологических эффектов интерферона бета-1b. Содержание некоторых из этих веществ определяли в сыворотке и фракциях клеток крови больных, получавших интерферон бета-1b. Интерферон бета-1b снижает связывающую способность рецептора интерферона гамма и повышает его интернализацию и деградацию. Кроме того, интерферон бета-1b повышает супрессорную активность мононуклеарных клеток периферической крови.
Не проводилось целенаправленных исследований с целью определения воздействия интерферона бета-1b на функцию сердечно-сосудистой системы, дыхательной и эндокринной систем.
Результаты клинических исследований
Ремиттирующий рассеянный склероз
В рамках контролируемого клинического исследования пациентов с ремиттирующей формой рассеянного склероза, способных к самостоятельной ходьбе (EDSS от 0 до 5.5), получавших препарат интерферона бета-1b, получены данные, о том, что препарат снижает частоту обострений на 30%, уменьшает тяжесть обострений и число госпитализаций по причине основного заболевания. В дальнейшем были показаны увеличение интервала между обострениями и тенденция к замедлению прогрессирования ремиттирующего рассеянного склероза.
Вторично-прогрессирующий рассеянный склероз
Было проведено два контролируемых клинических исследования, включивших 1657 пациентов с вторично прогрессирующей формой рассеянного склероза. В исследованиях приняли участие пациенты с исходным значением EDSS от 3 до 6.5 баллов, т.е. пациенты были способны самостоятельно ходить. При оценке главной конечной точки исследования "время до подтвержденной прогрессии", т.е. способности замедлять прогрессирование заболевания в исследованиях, были получены противоречивые данные.
Одно из двух исследований показало статистически значимое замедление скорости прогрессирования инвалидизации (отношение рисков = 0.69 при 95% доверительном интервале (0.55, 0.86), р=0.0010, снижение рисков составило 31% в группе терапии интерфероном бега-1b) и увеличение времени до момента утраты возможности передвигаться самостоятельно, т.е. использования инвалидного кресла или EDSS 7.0 (отношение рисков = 0.61 при 95% доверительном интервале (0.44, 0.85), р=0.0036, снижение рисков составило 39% в группе терапии интерфероном бета-1b) среди пациентов, принимавших интерферон бета-1b. Терапевтический эффект препарата сохранялся и в последующем периоде наблюдения вне зависимости от частоты обострений.
Во втором исследовании препарата интерферона бета-1b у пациентов с вторично прогрессирующей формой рассеянного склероза не показано замедления скорости прогрессирования. Однако пациенты, включенные в это исследование, имели меньшую активность заболевания, нежели пациенты в других исследованиях при вторично-прогрессирующем течении рассеянного склероза. При проведении ретроспективного мета-анализа данных обоих исследований показан статистически значимый эффект (р=0.0076, при сравнении групп пациентов, получавших интерферон бета-1b 8 млн. ME, и группы плацебо).
Ретроспективный анализ по субгруппам показал, что влияние на скорость прогрессирования более выражено в группе пациентов с высокой активностью заболевания до начала терапии (отношение рисков = 0.72 при 95% доверительном интервале (0.59, 0.88), р=0.0011, снижение рисков составило 28% в группе пациентов с обострениями или быстрой прогрессией EDSS, получавших интерферон бета-1b, в сравнении с группой плацебо). По результатам проведенного анализа можно заключить, что анализ частоты рецидивов и быстрой прогрессии EDSS (EDSS >1 балла или >0.5 при базовой EDSS ≥6 баллов за предшествующие терапии 2 года) может способствовать выявлению пациентов с активным течением заболевания. В данных исследованиях было также показано снижение частоты обострений (30%). Не было показано, что интерферон бета-1b оказывает влияние на продолжительность обострений.
Клинически-изолированный синдром
Одно контролируемое клиническое исследование интерферона бета-1b провели у пациентов с клинически изолированным синдромом (КИС). КИС предполагает наличие единственного клинического эпизода демиелинизации и/или, по крайней мере, двух клинически не проявляющих себя очагов на Т2-взвешенных изображениях МРТ, которых недостаточно для постановки диагноза клинически достоверного рассеянного склероза. Установлено, что КИС с большой вероятностью в дальнейшем приводит к развитию рассеянного склероза.
В исследование включались пациенты с одним клиническим очагом или двумя и более очагами на МРТ, при условии, что все альтернативные заболевания, которые могли бы служить наиболее вероятной причиной имеющихся симптомов, кроме рассеянного склероза, были исключены.
Это исследование состояло из 2 фаз, плацебо-контролируемой фазы и фазы последующего наблюдения. Плацебо-контролируемая фаза имела продолжительность 2 года или до момента перехода пациента в клинически достоверный рассеянный склероз (КДРС). После завершения плацебо-контролируемой фазы пациент переводился в фазу последующего наблюдения на фоне терапии интерфероном бета-1b. С целью оценки раннего и отсроченного эффекта назначения интерферона бета-1b сравнивались группы пациентов, первоначально рандомизированных на интерферон бета-1b (группа немедленного лечения) и плацебо (группа отсроченного лечения). В ходе исследования пациенты и исследователи оставались заслеплены относительно распределения пациентов в группы терапии.
Таблица 1. Эффективность интерферона бета-1b в рамках клинических исследований BENEFIT и продленного наблюдения пациентов исследования BENEFIT
| Результаты 2-летней терапии Плацебо-контролируемая фаза | Результаты 3-го года терапии Последующая фаза открытой терапии | Результаты по итогам 5-го года наблюдения Последующая фаза открытой терапии | ||||
| Интерферон бета-1b 8 млн. ME n=292 | Плацебо n=176 | Группа немедленного лечения интерфероном бета-1b 8 млн. ME n=292 | Группа отсроченного лечения интерфероном бета-1b 8 млн. ME n=176 | Группа немедленного лечения интерфероном бета-1b 8 млн. ME n=292 | Группа отсроченного лечения интерфероном бета-1b 8 млн. ME n=176 | |
| Число пациентов завершивших данную фазу | 271 (93%) | 166 (94%) | 249 (85%) | 143 (81%) | 235 (80%) | 123 (70%) |
| Основные показатели эффективности | ||||||
| Время до развития клинически достоверного рассеянного склероза (КДРС) | ||||||
| По Каплан-Майеру | 28% | 45% | 37% | 51% | 46% | 57% |
| Уменьшение риска | 47% в сравнении с плацебо | 41% в сравнении с группой отсроченного лечения интерфероном бета-1b | 37% в сравнении с группой отсроченного лечения интерфероном бета-1b | |||
| Отношение рисков при 95% ДИ | HR=0.53 (0.39, 0.73) | HR=0.59 (0.42, 0.83) | HR=0.63 (0.48, 0.83) | |||
| Логранговый тест | p<0.0001 интерферон бета-1b продлил время до наступления КДРС на 363 дня, от 255 дней в группе плацебо (до 618 дней в группе интерферона бета-1b) | Р=0.0011 | Р=0.0027 | |||
| Время до трансформации в PC по критериям Мак-Дональда | ||||||
| По Каплан-Майеру | 69% | 85% | Не являлся главной конечной точкой | Не являлся главной конечной точкой | ||
| Уменьшение риска | 43% в сравнении с группой плацебо | |||||
| Отношение рисков при 95% ДИ | HR=0.57 (0.46, 0.71) | |||||
| Логранговый тест | p<0.0001 | |||||
| Время до прогрессии EDSS | ||||||
| По Каплан-Майеру | Не являлся главной конечной точкой | 16% | 24% | 25% | 29% | |
| Уменьшение риска | 40% в сравнении с группой отсроченного лечения интерфероном бета-1b | 24% в сравнении с группой отсроченного лечения интерфероном бета-1b | ||||
| Отношение рисков при 95% ДИ | HR=0.60 (0.39, 0.92) | HR=0.76 (0.52,1.11) | ||||
| Логранговый тест | Р=0.022 | Р=0.177 | ||||
В плацебо-контролируемой фазе исследования интерферон бета-1b статистически достоверно предотвращал переход КИС в КДРС. В группе пациентов, получавших интерферон бета-1b, показана задержка трансформации в достоверный рассеянный склероз по критериям Мак-Дональда (см. таблицу 1).
Анализ подгрупп в зависимости от исходных факторов продемонстрировал эффективность интерферона бета-1b в отношении предотвращения трансформации в КДРС во всех подгруппах. Риск трансформации в КДРС в течение 2 лет был выше в группе пациентов с монофокальным КИС с 9 и более очагами на Т2-взвешенных изображениях или с наличием очагов, накапливающих контраст, по данным МРТ в начале исследования. Эффективность интерферона бета-1b в группе пациентов с мультифокальными клиническими проявлениями не зависела от исходных показателей МРТ, что свидетельствует о высоком риске трансформации КИС в КДРС у пациентов данной группы.
В настоящее время нет общепринятого определения высокого риска, однако к группе высокого риска развития КДРС можно отнести пациентов с моноочаговым КИС (клиническим проявлением 1 очага в ЦНС) и, по крайней мере, 9 очагами на МРТ в Т2-режиме и/или накапливающим контрастное вещество. Пациенты с многоочаговым КИС (клиническими проявлениями >1 очага в ЦНС) относятся к группе высокого риска развития КДРС независимо от количества очагов на МРТ. В любом случае, решение о назначении интерферона бета-1b должно быть принято, исходя из заключения о высоком риске развития КДРС у пациента.
Терапия с интерфероном бета-1b хорошо переносилась пациентами, на что указывает низкий процент выбывших пациентов (93% завершили исследование).
Для улучшения переносимости проводилось титрование дозы интерферона бета-1b, применялись НПВП в начале терапии. Кроме того, применялся автоинжектор у большинства пациентов на протяжении всего исследования.
В дальнейшем интерферон бета-1b сохранял высокую эффективность по способности предотвращать развитие КДРС после 3 и 5 лет наблюдения (табл.1), несмотря на то, что большинство пациентов, получавших плацебо, начали терапию интерфероном бета-1b через 2 года после начала исследования. Подтвержденная прогрессия EDSS (увеличение EDSS, по крайней мере, на одном визите в сравнении с исходным значением) была ниже в группе немедленного лечения (табл.1, значительный эффект выявлен на 3-м году терапии, но на 5-м эффект отсутствует). У большинства пациентов в обеих группах не было прогрессирования инвалидности за 5-летний период. Не получено убедительных доказательств в пользу влияния на данный исход немедленного назначения интерферона бета-1b. Не показано влияния немедленного лечения интерфероном бета-1b на качество жизни пациентов.
Ремиттирующий, вторично-прогрессирующий рассеянный склероз и клинически-изолированный синдром
Эффективность интерферона бета-1b показана во всех клинических исследованиях по способности уменьшать активность заболевания (острое воспаление в ЦНС и стойкое повреждение ткани), оцененную по показателям МРТ. Соотношение клинической активности рассеянного склероза и активности заболевания по МРТ-показателям в настоящее время до конца не установлено.
Интерферон бета-1b раствор для подкожного введения в шприце 8 млн МЕ 0,5 мл 5 шт инструкция на украинскомФорма випускурозчин д/п/к введення 8 млн.МЕ/0.5 мл: шприци 1, 5 або 15 шт. р-р д/п/к запровадження 8 млн.МЕ/1 мл: фл. 5, 10, 15 чи 30 шт.
Опис
Розчин для підшкірного введення прозорий, безбарвний або жовтуватого відтінку.
| 1 мл | 1 шприц | |
| інтерферон бета-1b людський рекомбінантний | 16 млн. МО | 8 млн. МО |
Допоміжні речовини : натрію ацетату тригідрат - 0.408 мг, оцтова кислота крижана - до pH 4.0, декстран 50-70 тис. - 15 мг, полісорбат 80 - 0.04 мг, манітол - 50 мг, динатрію едетату ди55 -5. - До 1 мл.
0.5 мл - шприци трикомпонентні з безбарвного скла (1) - упаковки коміркові контурні (1) - пачки картонні × × .
0.5 мл - шприци трикомпонентні з безбарвного скла (1) - упаковки коміркові контурні (5) - пачки картонні × × .
0.5 мл - шприци трикомпонентні з безбарвного скла (1) - упаковки коміркові контурні (15) - пачки картонні × × .
×× Пачка зі шприцами додатково може комплектуватися:
- серветками спиртовими (10, 20, 30 та 60 шт., відповідно).
Коди АТХ
L03AB08 Interferon beta-1b
Клініко-фармакологічні групи / Групова приналежність
Інтерферон. Препарат, що застосовується при розсіяному склерозі
Діюча речовина
інтерферон бета-1b людський рекомбінантний
Фармако-терапевтична група
цитокін. Засіб лікування розсіяного склерозу
Умови зберігання
Препарат слід зберігати у недоступному для дітей місці при температурі від 2°С до 8°С.
Термін придатності
Термін придатності – 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.
У межах встановленого терміну придатності припустиме зберігання пацієнтом непокритого флакона/шприца протягом одного місяця при температурі не вище 25°С.
Фармакологічна дія
Рекомбінантний інтерферон бета-1b виділяють із клітин Escherichia coli, у геном яких впроваджено ген людського інтерферону бета, що кодує амінокислоту серин у 17-й позиції. Інтерферон бета-1b є неглікозильованим білок молекулярної маси 18500 дальтон, що складається з 165 амінокислот.
Фармакодинаміка
Інтерферони за своєю структурою є білками та належать до сімейства цитокінів. Молекулярна маса інтерферонів знаходиться в діапазоні від 15000 до 21000 дальтонів. Виділяють три основні класи інтерферонів: альфа, бета та гама. Інтерферони альфа, бета та гама мають схожий механізм дії, проте різні біологічні ефекти. Активність інтерферонів видоспецифічна, і, отже, вивчити їх ефекти можна лише на культурах клітин людини чи in vivo на людині.
Інтерферон бета-1b має противірусну та імуномодулюючу активності. Механізм дії інтерферону бета-1b при розсіяному склерозі остаточно не встановлений. Однак відомо, що біологічний ефект бета-1b інтерферону опосередковується його взаємодією зі специфічними рецепторами, які виявлені на поверхні клітин людини. Зв'язування інтерферону бета-1b з цими рецепторами індукує експресію низки речовин, які розглядаються як медіатори біологічних ефектів інтерферону бета-1b. Вміст деяких з цих речовин визначали у сироватці та фракціях клітин крові хворих, які отримували інтерферон бета-1b. Інтерферон бета-1b знижує зв'язувальну здатність рецептора інтерферону гама та підвищує його інтерналізацію та деградацію. Крім того,інтерферон бета-1b збільшує супресорну активність мононуклеарних клітин периферичної крові.
Не проводилося цілеспрямованих досліджень з метою визначення впливу інтерферону бета-1b на функцію серцево-судинної системи, дихальної та ендокринної систем.
Результати клінічних досліджень
Ремітуючий розсіяний склероз
В рамках контрольованого клінічного дослідження пацієнтів з ремітуючою формою розсіяного склерозу, здатних до самостійної ходьби (EDSS від 0 до 5.5), які отримували препарат інтерферону бета-1b, отримані дані про те, що препарат знижує частоту загострень на 30%, зменшує тяжкість загострень та число госпіталізацій через основне захворювання. Надалі були показані збільшення інтервалу між загостреннями та тенденція до уповільнення прогресування ремітуючого розсіяного склерозу.
Вторинно-прогресуючий розсіяний склероз
Було проведено два контрольовані клінічні дослідження, що включили 1657 пацієнтів з повторно прогресуючою формою розсіяного склерозу. У дослідженнях взяли участь пацієнти із вихідним значенням EDSS від 3 до 6.5 балів, тобто. пацієнти були здатні самостійно ходити. Оцінюючи головної кінцевої точки дослідження " час до підтвердженої прогресії " , тобто. Можливості уповільнювати прогресування захворювання на дослідженнях, було отримано суперечливі дані.
Одне з двох досліджень показало статистично значуще уповільнення швидкості прогресування інвалідизації (відношення ризиків = 0.69 при 95% довірчому інтервалі (0.55, 0.86), р = 0.0010, зниження ризиків склало 31% у групі терапії інтерфероном бігу. можливості пересуватися самостійно, тобто. використання інвалідного крісла або EDSS 7.0 (відношення ризиків = 0.61 при 95% довірчому інтервалі (0.44, 0.85), р=0.0036, зниження ризиків склало 39% у групі терапії інтерфероном бета-1b) серед пацієнтів, які приймали. Терапевтичний ефект препарату зберігався і надалі періоду спостереження незалежно від частоти загострень.
У другому дослідженні препарату інтерферону бета-1b у пацієнтів з повторно прогресуючою формою розсіяного склерозу не показано уповільнення швидкості прогресування. Проте пацієнти, включені до цього дослідження, мали меншу активність захворювання, ніж пацієнти інших дослідженнях при вторинно-прогрессирующем перебігу розсіяного склерозу. При проведенні ретроспективного мета-аналізу даних обох досліджень показаний статистично значущий ефект (р=0.0076, при порівнянні груп пацієнтів, які отримували інтерферон бета-1b 8 млн. ME, та групи плацебо).
Ретроспективний аналіз по субгрупах показав, що вплив на швидкість прогресування більш виражений у групі пацієнтів з високою активністю захворювання до початку терапії (відношення ризиків = 0.72 при 95% довірчому інтервалі (0.59, 0.88), р = 0.0011, зниження ризиків склало 28% у групі пацієнтів із загостреннями або швидкою прогресією EDSS, які отримували інтерферон бета-1b, у порівнянні з групою плацебо). За результатами проведеного аналізу можна зробити висновок, що аналіз частоти рецидивів та швидкої прогресії EDSS (EDSS >1 бала або >0.5 при базовій EDSS ≥6 балів за попередні терапії 2 роки) може сприяти виявленню пацієнтів з активним перебігом захворювання. У цих дослідженнях було показано зниження частоти загострень (30%). Не було показано, що інтерферон бета-1b впливає на тривалість загострень.
Клінічно-ізольований синдром
Одне контрольоване клінічне дослідження інтерферону бета-1b провели у пацієнтів із клінічно ізольованим синдромом (КІС). КІС передбачає наявність єдиного клінічного епізоду демієлінізації та/або, принаймні, двох клінічно не виявляють себе вогнищ на Т2-зважених зображеннях МРТ, яких недостатньо для встановлення діагнозу клінічно достовірного розсіяного склерозу. Встановлено, що КІС із великою ймовірністю надалі призводить до розвитку розсіяного склерозу.
У дослідження включалися пацієнти з одним клінічним осередком або двома і більше осередками на МРТ, за умови, що всі альтернативні захворювання, які могли б слугувати найбільш ймовірною причиною наявних симптомів, крім розсіяного склерозу, були виключені.
Це дослідження складалося з 2 фаз, плацебо-контрольованої фази та фази наступного спостереження. Плацебо-контрольована фаза мала тривалість 2 роки або до моменту переходу пацієнта до клінічно достовірного розсіяного склерозу (КДРС). Після завершення плацебо-контрольованої фази пацієнт переводився на фазу подальшого спостереження на фоні терапії інтерфероном бета-1b. З метою оцінки раннього та відстроченого ефекту призначення інтерферону бета-1b порівнювалися групи пацієнтів, спочатку рандомізованих на інтерферон бета-1b (група негайного лікування) та плацебо (група відстроченого лікування). У ході дослідження пацієнти та дослідники залишалися засліплені щодо розподілу пацієнтів у групи терапії.
Таблиця 1. Ефективність інтерферону бета-1b у рамках клінічних досліджень BENEFIT та продовженого спостереження пацієнтів дослідження BENEFIT
| Результати 2-річної терапії Плацебо-контрольована фаза | Результати 3-го року терапії Наступна фаза відкритої терапії | Результати за підсумками 5-го року спостереження Наступна фаза відкритої терапії | ||||
| Інтерферон бета-1b 8 млн. ME n=292 | Плацебо n=176 | Група негайного лікування бета-1b інтерфероном 8 млн. ME n=292 | Група відстроченого лікування бета-1b інтерфероном 8 млн. ME n=176 | Група негайного лікування бета-1b інтерфероном 8 млн. ME n=292 | Група відстроченого лікування бета-1b інтерфероном 8 млн. ME n=176 | |
| Число пацієнтів, які завершили цю фазу | 271 (93%) | 166 (94%) | 249 (85%) | 143 (81%) | 235 (80%) | 123 (70%) |
| Основні показники ефективності | ||||||
| Час до розвитку клінічно достовірного розсіяного склерозу (КДРС) | ||||||
| За Каплан-Майєром | 28% | 45% | 37% | 51% | 46% | 57% |
| Зменшення ризику | 47% порівняно з плацебо | 41% у порівнянні з групою відстроченого лікування інтерфероном бета-1b | 37% порівняно з групою відстроченого лікування інтерфероном бета-1b | |||
| Відношення ризиків при 95% ДІ | HR=0.53 (0.39, 0.73) | HR=0.59 (0.42, 0.83) | HR = 0.63 (0.48, 0.83) | |||
| Логранговий тест | p<0.0001 інтерферон бета-1b продовжив час до настання КДРС на 363 дні, від 255 днів у групі плацебо (до 618 днів у групі інтерферону бета-1b) | Р = 0.0011 | Р=0.0027 | |||
| Час до трансформації в PC за критеріями Мак-Дональда | ||||||
| За Каплан-Майєром | 69% | 85% | Не був головною кінцевою точкою | Не був головною кінцевою точкою | ||
| Зменшення ризику | 43% у порівнянні з групою плацебо | |||||
| Відношення ризиків при 95% ДІ | HR=0.57 (0.46, 0.71) | |||||
| Логранговий тест | p<0.0001 | |||||
| Час до прогресії EDSS | ||||||
| За Каплан-Майєром | Не був головною кінцевою точкою | 16% | 24% | 25% | 29% | |
| Зменшення ризику | 40% у порівнянні з групою відстроченого лікування інтерфероном бета-1b | 24% у порівнянні з групою відстроченого лікування інтерфероном бета-1b | ||||
| Відношення ризиків при 95% ДІ | HR=0.60 (0.39, 0.92) | HR=0.76 (0.52,1.11) | ||||
| Логранговий тест | Р = 0.022 | Р = 0.177 | ||||
У плацебо-контрольованій фазі дослідження інтерферон бета-1b статистично достовірно запобігав переходу КІС до КДРС. У групі пацієнтів, які отримували інтерферон бета-1b, показана затримка трансформації у достовірний розсіяний склероз за критеріями МакДональда (див. таблицю 1).
Аналіз підгруп в залежності від вихідних факторів продемонстрував ефективність інтерферону бета-1b щодо запобігання трансформації в КДРС у всіх підгрупах. Ризик трансформації в КДРС протягом 2 років був вищим у групі пацієнтів з монофокальним КІС з 9 і більше осередками на Т2-зважених зображеннях або з наявністю вогнищ, що накопичують контраст, за даними МРТ на початку дослідження. Ефективність інтерферону бета-1b у групі пацієнтів з мультифокальними клінічними проявами не залежала від вихідних показників МРТ, що свідчить про високий ризик трансформації КІС на КДРС у пацієнтів цієї групи.
В даний час немає загальноприйнятого визначення високого ризику, однак до групи високого ризику розвитку КДРС можна віднести пацієнтів з моновогнищевим КІС (клінічним проявом 1 вогнища в ЦНС) і, принаймні, 9 вогнищами на МРТ у Т2-режимі та/або накопичуючим контрастну речовину . Пацієнти з багатоосередковим КІС (клінічними проявами >1 осередку в ЦНС) ставляться до групи високого ризику розвитку КДРС незалежно кількості вогнищ на МРТ. У будь-якому разі, рішення про призначення інтерферону бета-1b має бути прийняте, виходячи з висновку про високий ризик розвитку КДРС у пацієнта.
Терапія з інтерфероном бета-1b добре переносилася пацієнтами, на що вказує низький відсоток пацієнтів, що вибули (93% завершили дослідження).
Для поліпшення переносимості проводилося титрування дози інтерферону бета-1b, застосовувалися нестероїдні протизапальні засоби на початку терапії. Крім того, застосовувався автоінжектор у більшості пацієнтів протягом усього дослідження.
Надалі інтерферон бета-1b зберігав високу ефективність за здатністю запобігати розвитку КДРС після 3 і 5 років спостереження (табл.1), незважаючи на те, що більшість пацієнтів, які отримували плацебо, розпочали терапію інтерфероном бета-1b через 2 роки після початку дослідження. Підтверджена прогресія EDSS (збільшення EDSS принаймні на одному візиті порівняно з вихідним значенням) була нижчою у групі негайного лікування (табл.1, значний ефект виявлено на 3-му році терапії, але на 5-му ефект відсутня). Більшість пацієнтів в обох групах не мали прогресування інвалідності за 5-річний період. Не отримано переконливих доказів на користь впливу на результат негайного призначення інтерферону бета-1b. Не показано впливу негайного лікування інтерфероном бета-1b на якість життя пацієнтів.
Ремітуючий, вторинно-прогресуючий розсіяний склероз та клінічно-ізольований синдром
Ефективність інтерферону бета-1b показана у всіх клінічних дослідженнях щодо здатності зменшувати активність захворювання (гостре запалення в ЦНС та стійке пошкодження тканини), оцінену за показниками МРТ. Співвідношення клінічної активності розсіяного склерозу та активності захворювання за МРТ-показниками нині до кінця не встановлено.
Показання клінічно ізольований синдром (єдиний клінічний епізод демієлінізації, що дозволяє припустити розсіяний склероз, за умови виключення альтернативних діагнозів) з достатньою вираженістю запального процесу для призначення внутрішньовенних кортикостероїдів - для уповільнення переходу в КДРС у пацієнтів з високим ризиком розвитку КДРС; ремиттирующий розсіяний склероз - зменшення частоти і тяжкості загострень розсіяного склерозу в пацієнтів здатних ходити без сторонньої допомоги, за наявності у анамнезі щонайменше 2 загострень захворювання протягом останніх 2 року із наступним повним чи неповним відновленням неврологічного дефіциту; вторинно-прогресуючий розсіяний склероз з активним перебігом захворювання, що характеризується загостреннями або вираженим погіршенням неврологічних функцій протягом останніх 2 років - зменшення частоти і тяжкості клінічних загострень хвороби, і навіть уповільнення темпів прогресувати захворювання.
* Загальноприйнятого визначення високого ризику немає. За даними дослідження до групи високого ризику розвитку КДРС відносяться пацієнти з моноосередковим КІС (клінічними проявами 1 осередку в ЦНС) та ≥Т2-осередками на МРТ та/або накопичуючими контрастну речовину осередками. Пацієнти з багатоосередковим КІС (клінічними проявами >1 осередку в ЦНС) ставляться до групи високого ризику розвитку КДРС незалежно кількості вогнищ на МРТ.
Спосіб застосування, курс та дозування
Лікування препаратом інтерферону бета-1b слід розпочинати під наглядом лікаря, який має досвід лікування розсіяного склерозу.
Дорослі
Рекомендовану дозу інтерферону бета-1b 8 млн. MЕ вводять підшкірно через день.
Діти
Не проводилося формальних клінічних та фармакокінетичних досліджень у дитячій та підлітковій популяції. Обмежені опубліковані дані свідчать про порівняний профіль безпеки препарату інтерферону бета-1b у дозі 8 млн. МЕ п/к через день у групі пацієнтів від 12 до 16 років, порівняно з дорослою популяцією. Відсутня інформація про застосування препарату інтерферону бета-1b у осіб віком до 12 років, препарат не може застосовуватися у зазначеній групі пацієнтів.
На початку лікування рекомендується провести титрування дози. Лікування слід починати з введення 2 млн. ME п/к через день, поступово збільшуючи дозу до 8 млн. ME, що також вводиться через день. Період титрування дози може змінюватись в залежності від індивідуальної переносимості препарату.
Таблиця 2. Схема титрування дози *
| День лікування | Доза, млн. МО | Об'єм препарату (мл) в залежності від форми випуску, що застосовується. | |
| 8 млн. МО/0.5 мл | 8 млн. МО/1 мл | ||
| 1, 3, 5 | 2 | 0.125 | 0.25 |
| 7, 9, 11 | 4 | 0.25 | 0.5 |
| 13, 15, 17 | 6 | 0.375 | 0.75 |
| ≥19 | 8 | 0.5 | 1.0 |
* Період титрування може бути збільшений у разі розвитку небажаних реакцій.
Тривалість лікування нині не встановлено. Є результати клінічних досліджень, у яких тривалість лікування у хворих на ремітуючий і вторинно-прогресуючий розсіяний склероз досягала 5 і 3 років відповідно. У групі пацієнтів з рецидивним перебігом розсіяного склерозу висока ефективність показана протягом перших 2 років. Подальше трирічне спостереження показало збереження показників ефективності протягом усього періоду лікування. У пацієнтів із клінічно ізольованим синдромом спостерігалася значна затримка трансформації у достовірний розсіяний склероз протягом більш ніж 5 років.
Терапія інтерфероном бета-1b не показана пацієнтам з рецидиво-ремітуючою формою розсіяного склерозу, у яких за минулі 2 роки відбулося менше 2 загострень, або пацієнтам з вторинно-прогресуючим розсіяним склерозом, у яких протягом минулих 2 років не виявлено прогресу.
Пацієнтам, у яких не спостерігається стабілізація перебігу захворювання (наприклад, стійке прогресування захворювання за шкалою EDSS протягом 6 місяців або необхідність проведення 3 і більше курсів терапії кортикотропіном або кортикостероїдами) протягом 1 року, лікування препаратом інтерферону бета-1b рекомендується припинити.
Рекомендації щодо застосування для пацієнтів
1. Вибрати зручний час для проведення ін'єкції. Ін'єкції бажано робити увечері перед сном.
2. Перед введенням препарату ретельно вимити руки з милом.
3. Взяти одну контурну осередкову упаковку із заповненим шприцом/флаконом з картонної пачки, яка повинна зберігатися в холодильнику, та витримати її при кімнатній температурі протягом декількох хвилин для того, щоб температура препарату зрівнялася з температурою навколишнього повітря. У разі появи конденсату на поверхні шприца/флакона слід почекати ще кілька хвилин, доки конденсат не випарується.
4. Перед використанням слід оглянути розчин у шприці/флаконі. За наявності зважених частинок або зміни кольору розчину, або пошкодження шприца/флакона препарат не слід застосовувати. Якщо з'явилася піна, що буває, коли шприц/флакон струшують або сильно похитують, слід почекати, поки піна осяде.
5. Вибрати ділянку тіла для ін'єкції. Інтерферон бета-1b вводиться в підшкірну жирову клітковину (жировий шар між шкірою та м'язовою тканиною), тому слід вибирати місця з пухкої клітковиною далеко від місць розтягування шкіри, нервів, суглобів та судин:
стегна (передня поверхня стегон крім паху та коліна); живіт (крім серединної лінії та навколопупкової області); зовнішня поверхня плечей; сідниці (верхній зовнішній квадрант).Рис. 1. Схема розташування ін'єкцій.
img_interferon_beta1b_1.tif|jpg
Рис. 2. Схема розташування місць ін'єкцій у сідничну область.
img_interferon_beta1b_2.tif|jpg
Не слід використовувати для ін'єкції болючі точки, знебарвлені, почервонілі ділянки шкіри або області з ущільненнями та вузликами.
Щоразу слід вибирати нове місце для уколу, так можна зменшити неприємні відчуття та біль на ділянці шкіри у місці ін'єкції. Всередині кожної ін'єкційної області є багато точок для уколу. Слід постійно змінювати точки ін'єкцій усередині конкретної області.
6. Підготовка до ін'єкції.
Якщо пацієнт застосовує препарат інтерферону бета-1b у шприцах
Взяти підготовлений шприц у робочу руку. Зняти захисний ковпачок із голки.
Якщо пацієнт застосовує препарат інтерферону бета-1b у флаконах
Взяти флакон із препаратом інтерферону бета-1b та обережно поставити флакон на рівну поверхню (стіл). Пінцетом (або іншим зручним пристроєм) зняти кришку флакона. Продезінфікувати верхню частину флакона. Взяти стерильний шприц у робочу руку, зняти захисний ковпачок з голки і, не порушуючи стерильність, обережно ввести голку через гумовий ковпачок флакона так, щоб кінець голки (3-4 мм) було видно через скло флакона. Перевернути флакон, щоб його шийка була спрямована вниз.
7. Кількість розчину препарату інтерферон бета-1b, який потрібно ввести під час ін'єкції, залежить від рекомендованої лікарем дози. Не слід зберігати надлишки препарату, що залишилися у шприці/флаконі, для повторного використання.
Якщо пацієнт застосовує препарат інтерферон бета-1b у шприцах
Залежно від дози, яку прописав лікар, потрібно видалити зайвий об'єм розчину препарату зі шприца. У разі такої необхідності слід повільно та акуратно натискати на поршень шприца для видалення зайвої кількості розчину. Необхідно тиснути на поршень доти, доки поршень не дійде до необхідної мітки на етикетці шприца.
Якщо пацієнт застосовує препарат інтерферон бета-1b у флаконах
Повільно відтягнути поршень назад і набрати в шприц із флакона необхідний об'єм розчину, що відповідає дозі препарату бета-1b інтерферон, яку прописав лікар. Потім, не порушуючи стерильність, видалити флакон з голки, притримуючи голку в основі (необхідно стежити, щоб голка не зіскочила зі шприца). Перевернувши шприц вгору голкою, і, рухаючи поршень, видалити бульбашки повітря обережним постукуванням по шприцю та натисканням на поршень. Замінити голку на шприці та зняти з неї ковпачок.
8. Попередньо продезінфікувати ділянку шкіри, куди буде введений препарат бета-1b інтерферон. Коли шкіра обсохне, трохи зібрати шкіру в складку великим і вказівним пальцями (рис. 3).
9. Розташовуючи шприц перпендикулярно до місця ін'єкції, ввести голку в шкіру під кутом 90° (рис. 4). Рекомендована глибина запровадження голки становить 6 мм від поверхні шкіри. Глибина підбирається залежно від типу статури та товщини підшкірної жирової клітковини. Препарат слід вводити рівномірно натискаючи на поршень шприца вниз до кінця (до його повного спустошення).
Рис. 3
img_interferon_beta1b_3.tif|jpg
Рис. 4
img_interferon_beta1b_4.tif|jpg
10. Видалити шприц із голкою рухом вертикально вгору.
11. Використані шприци/флакони слід викидати лише у спеціально відведене місце, недоступне для дітей.
12. Якщо пацієнт забув ввести препарат бета-1b інтерферон, необхідно зробити ін'єкцію негайно, як тільки він згадає про це. Наступну ін'єкцію проводять через 48 годин. Не допускається вводити подвійну дозу препарату.
Не слід припиняти застосування препарату бета-1b інтерферон без консультації з лікарем.
Передозування
Інтерферон бета-1b у дозах до 176 млн. ME внутрішньовенно 3 рази на тиждень у дорослих хворих на злоякісні пухлини не викликав серйозних небажаних явищ.
Лікарська взаємодія
Спеціальних досліджень взаємодії інтерферону бета-1b з іншими препаратами не проводилося.
Ефект застосування інтерферону бета-1b у дозі 8 млн. ME через день на метаболізм лікарських засобів у хворих на розсіяний склероз невідомий.
На фоні застосування інтерферону бета-1b глюкокортикоїдів та АКТГ, що призначаються на строк до 28 днів при лікуванні загострень, переносяться добре. Застосування інтерферону бета-1b одночасно з іншими імуномодуляторами (крім кортикостероїдів або АКТГ) не вивчалося.
Інтерферони знижують активність мікросомальних печінкових ферментів системи цитохрому Р450 у людини та тварин. Необхідно бути обережними при призначенні інтерферону бета-1b у комбінації з препаратами, що мають вузький терапевтичний індекс, кліренс яких значною мірою залежить від активності цих ферментів (в т.ч. протиепілептичними засобами, антидепресантами).
Необхідно також бути обережними при одночасному застосуванні будь-яких препаратів, що впливають на систему кровотворення.
Не проводилося досліджень на сумісність із протиепілептичними препаратами.
Застосування при вагітності та годуванні груддю
Невідомо, чи здатний інтерферон бета-1b викликати ушкодження плода під час лікування вагітних жінок чи впливати на репродуктивну функцію людини. У контрольованих клінічних дослідженнях у хворих на розсіяний склероз відзначалися випадки мимовільного аборту. У дослідженнях у макак-резус людський інтерферон бета-1b чинив ембріотоксичну дію та у більш високих дозах спричиняв збільшення частоти абортів. Отже, інтерферон бета-1b протипоказаний під час вагітності. Жінкам репродуктивного вікупри лікуванні цим препаратом слід скористатися адекватними методами контрацепції. У разі настання вагітності під час лікування інтерфероном бета-1b або планування вагітності, жінку слід інформувати про потенційний ризик та рекомендувати припинення лікування. У пацієнток з високою частотою рецидивів в анамнезі до початку лікування необхідно ретельно оцінити ризик розвитку серйозного рецидиву після припинення лікування препаратом у разі вагітності проти можливого підвищеного ризику розвитку спонтанного аборту.
Невідомо, чи інтерферон бета-1b екскретується з грудним молоком. Враховуючи потенційну можливість розвитку серйозних небажаних реакцій на інтерферон бета-1b у немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, необхідно припинити годування груддю або відмінити препарат.
Побічна дія
Небажані реакції часто виникають на початкових етапах лікування, однак у ході подальшого лікування їх частота та інтенсивність зменшуються. Найчастішими реакціями є грипоподібний симптомокомплекс (лихоманка, озноб, біль у суглобах, нездужання, пітливість, головний біль або біль у м'язах) та реакції у місці введення, які багато в чому обумовлені фармакологічними властивостями інтерферону бета-1b. Реакції у місці введення часто трапляються після застосування інтерферону бета-1b: почервоніння, набряк, деколорація, запалення, біль, гіперчутливість, некроз, неспецифічні реакції. Для покращення переносимості рекомендується починати терапію інтерфероном бета-1b з титрування (див. схему титрування дози в розділі "Режим дозування"), грипоподібний синдром може бути скоригований призначенням НПЗП.Поширеність реакцій у місці введення може бути знижена під час застосування автоінжектора.
Нижче представлені переліки небажаних явищ, виявлених у рамках клінічних досліджень (табл. 3) та за даними постреєстраційного застосування інтерферону бета-1b (табл. 4).
Таблиця 3. Небажані явища та відхилення лабораторних показників із частотою виникнення ≥10% порівняно з частотою відповідного явища на плацебо; значні побічні ефекти, пов'язані з препаратом <10%
| Небажані явища та відхилення лабораторних показників | Клінічно ізольований синдром (BENEFIT) | Вдруге прогресуючий розсіяний склероз (Європейське дослідження) | Вдруге прогресуючий розсіяний склероз (Північноамериканське дослідження) | Рецидивуючий розсіяний склероз |
| Інтерферон бета-1b 250 мкг (плацебо) n=292 (n=176) | Інтерферон бета-1b 250 мкг (плацебо) n=360 (n=358) | Інтерферон бета-1b 250 мкг (плацебо) n=317 (n=308) | Інтерферон бета-1b 250 мкг (плацебо) n=124 (n=123) | |
| Інфекції | ||||
| Інфекції | 6% (3%) | 13% (11%) | 11% (10%) | 14% (13%) |
| Абсцес | 0% (1%) | 4% (2%) | 4% (5%) | 1% (6%) |
| З боку крові та лімфатичної системи | ||||
| Лімфоспенія (<1500/мм 3 ) 1,2,4 | 79% (45%) | 53% (28%) | 88% (68%) | 82% (67%) |
| Нейтропенія (<1500/мм 3 ) 1,2,3,4 | 11% (2%) | 18% (5%) | 4% (10%) | 18% (5%) |
| Лейкопенія (<3000/мм 3 ) 1,2,3,4 | 11% (2%) | 13% (4%) | 13% (4%) | 16% (4%) |
| Лімфаденопатія | 1% (1%) | 3% (1%) | 11% (5%) | 14% (11%) |
| Метаболічні порушення | ||||
| Гіпоглікемія (<55 мг/дл) 1 | 3% (5%) | 27% (27%) | 5% (3%) | 15% (13%) |
| Психічні порушення | ||||
| Депресія | 10% (11%) | 24% (31%) | 44% (41%) | 25% (24%) |
| Тривога | 3% (5%) | 6% (5%) | 10% (11%) | 15% (13%) |
| З боку нервової системи | ||||
| Головний біль 2 | 27% (17%) | 47% (41%) | 55% (46%) | 84% (77%) |
| Запаморочення | 3% (4%) | 14% (14%) | 28% (26%) | 35% (28%) |
| Безсоння | 8% (4%) | 12% (8%) | 26% (25%) | 31% (33%) |
| Мігрень | 2% (2%) | 4% (3%) | 5% (4%) | 12% (7%) |
| Парестезії | 16% (17%) | 35% (39%) | 40% (43%) | 19% (21%) |
| З боку органу зору | ||||
| Кон'юнктивіт | 1% (1%) | 2% (3%) | 6% (6%) | 12% (10%) |
| Порушення зору 2 | 3% (1%) | 11% (15%) | 11% (11%) | 7% (4%) |
| З боку органу слуху | ||||
| Біль у вухах | 0% (1%) | <1% (1%) | 6% (8%) | 16% (15%) |
| З боку серцево-судинної системи | ||||
| Відчуття серцебиття 3 | 1% (1%) | 2% (3%) | 5% (2%) | 8% (2%) |
| Вазодилатація | 0% (0%) | 6% (4%) | 13% (8%) | 18% (17%) |
| Артеріальна гіпертензія 4 | 2% (0%) | 4% (2%) | 9% (8%) | 7% (2%) |
| З боку дихальної системи | ||||
| Інфекції верхніх дихальних шляхів | 18% (19%) | 3% (2%) | - | - |
| Синусіт | 4% (6%) | 6% (6%) | 16% (18%) | 36% (26%) |
| Кашель | 2% (2%) | 5% (10%) | 11% (15%) | 31% (23%) |
| Задишка 3 | 0% (0%) | 3% (2%) | 8% (6%) | 8% (2%) |
| З боку травної системи | ||||
| Діарея | 4% (2%) | 7% (10%) | 21% (19%) | 35% (29%) |
| Запор | 1% (1%) | 12% (12%) | 22% (24%) | 24% (18%) |
| Нудота | 3% (4%) | 13% (13%) | 32% (30%) | 48% (49%) |
| Блювота 2 | 5% (1%) | 4% (6%) | 10% (12%) | 21% (19%) |
| Болі у животі 4 | 5% (3%) | 11% (6%) | 18% (16%) | 32% (24%) |
| З боку печінки та жовчовивідних шляхів | ||||
| Підвищення АЛТ (>5 разів у порівнянні з вихідним) 1,2,3,4 | 18% (5%) | 14% (5%) | 4% (2%) | 19% (6%) |
| Підвищення АСТ (>5 разів у порівнянні з вихідним) 1,2,3,4 | 6% (1%) | 4% (1%) | 2% (1%) | 4% (0%) |
| З боку шкіри та підшкірної жирової клітковини | ||||
| Шкірні реакції | 1% (0%) | 4% (4%) | 19% (17%) | 6% (8%) |
| Висип 2,4 | 11% (3%) | 20% (12%) | 26% (20%) | 27% (32%) |
| З боку кістково-м'язової системи | ||||
| Гіпертонус 4 | 2% (1%) | 41% (31%) | 57% (57%) | 26% (24%) |
| Міалгія 3,4 | 8% (8%) | 23% (9%) | 19% (29%) | 44% (28%) |
| Міастенія | 2% (2%) | 39% (40%) | 57% (60%) | 13% (10%) |
| Біль у спині | 10% (7%) | 26% (24%) | 31% (32%) | 36% (37%) |
| Біль у кінцівках | 6% (3%) | 14% (12%) | - | 0% (0%) |
| З боку сечовидільної системи | ||||
| Затримка сечі | 1% (1%) | 4% (6%) | 15% (13%) | - |
| Протеїнурія (>1+) 1 | 25% (26%) | 14% (11%) | 5% (5%) | 5% (3%) |
| Участене сечовипускання | 1% (1%) | 6% (5%) | 12% (11%) | 3% (5%) |
| Нетримання сечі | 1% (1%) | 8% (15%) | 20% (19%) | 2% (1%) |
| Імперативні позиви | 1% (1%) | 8% (7%) | 21% (17%) | 4% (2%) |
| З боку репродуктивної системи | ||||
| Дисменорея | 2% (0%) | <1% (<1%) | 6% (5%) | 18% (11%) |
| Порушення менструального циклу 3 | 1% (2%) | 9% (13%) | 10% (8%) | 17% (8%) |
| Метрорагія | 2% (0%) | 12% (6%) | 10% (10%) | 15% (8%) |
| Імпотенція | 1% (0%) | 7% (4%) | 10% (11%) | 2% (1%) |
| Загальні реакції та реакції у місці введення | ||||
| Реакції у місці запровадження (різних типів) 2,3,4,5 | 52% (11%) | 78% (20%) | 89% (37%) | 85% (37%) |
| Некроз у місці введення 3,4 | 1% (0%) | 5% (0%) | 6% (0%) | 5% (0%) |
| Грипоподібний синдром 2 , 3,4,5 | 44% (18%) | 61% (40%) | 43% (33%) | 52% (48%) |
| Лихоманка 2,3,4 | 13% (5%) | 40% (13%) | 29% (24%) | 59% (41%) |
| Біль | 4% (4%) | 31% (25%) | 59% (59%) | 52% (48%) |
| Біль у грудях 4 | 1% (0%) | 5% (4%) | 15% (8%) | 15% (15%) |
| Периферичний набряк | 0% (0%) | 7% (7%) | 21% (18%) | 7% (8%) |
| Астенія 3 | 22% (17%) | 63% (58%) | 64% (58%) | 49% (35%) |
| Озноб 2,3,4 | 5% (1%) | 23% (7%) | 22% (12%) | 46% (19%) |
| Пітливість 3 | 2% (1%) | 6% (6%) | 10% (10%) | 23% (11%) |
| нездужання 3 | 0% (1%) | 8% (5%) | 6% (2%) | 15% (3%) |
1. Відхилення лабораторного показника.
2 Достовірно пов'язаний з терапією інтерфероном бета-1b у пацієнтів з КІС р<0.05.
3 Достовірно пов'язаний з терапією інтерфероном бета-1b у пацієнтів із РРС, р<0.05.
4 Достовірно пов'язаний з терапією інтерфероном бета-1b у пацієнтів із ВПРС, р<0.05.
5Реакції у місці введення можуть включати будь-які несприятливі прояви, що виникають у місці ін'єкції, наприклад: кровотеча у місці ін'єкції, гіперчутливість, запалення у місці ін'єкції, припухлість у місці введення, некроз у місці ін'єкції, біль у місці ін'єкції, набряк у місці ін'єкцій у місці ін'єкції; "Грипоподібний синдром" позначає комбінацію принаймні двох з наведених нижче симптомів: лихоманка, озноб, міалгія, нездужання, пітливість.
Таблиця 4. Несприятливі реакції, виявлені в процесі післяреєстраційних спостережень, і для яких частота народження встановлено (визначені на основі об'єднаних даних клінічних досліджень (N=1093))
Частота народження визначається як: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000). Для HP, виявлених в процесі постреєстраційних спостережень, і для яких частота не встановлена, вказано "частота невідома". Усередині кожної групи, сформованої за частотою народження, симптоми представлені в порядку зменшення серйозності.
| Дуже часто | Часто | Не часто | Рідко | Частота невідома |
| З боку крові та лімфатичної системи | ||||
| Анемія | Тромбоцитопенія | Кровоточивість* Тромботична мікроангіопатія, включаючи тромботичну тромбоцитопенічну пурпуру/гемолітичний уремічний синдром 2 | ||
| З боку імунної системи | ||||
| Анафілактичні реакції | Синдром підвищеної проникності капілярів за наявності моноклональної гаммапатії 1 | |||
| З боку ендокринної системи | ||||
| Гіпотиреоз | Гіпертиреоз Патологія щитовидної залози | |||
| Метаболічні порушення | ||||
| Збільшення маси тіла | Підвищення рівня тригліцеридів крові | Анорексія 1 | ||
| Психічні порушення | ||||
| Сплутаність свідомості | Емоційна лабільність Суїцидальні спроби | |||
| З боку нервової системи | ||||
| Судоми | ||||
| З боку серцево-судинної системи | ||||
| Тахікардія | Гіпертензія | Кардіоміопатія 1 Зниження АТ** | ||
| З боку дихальної системи | ||||
| Бронхоспазм 1 | Легенева артеріальна гіпертензія | |||
| З боку травної системи | ||||
| Панкреатит | ||||
| З боку печінки та жовчовивідних шляхів | ||||
| Підвищення рівня білірубіну крові | Підвищення активності ГГТ Гепатит | Порушення функції печінки, включаючи гепатит Печінкова недостатність 1 | ||
| З боку шкіри та підшкірної жирової клітковини | ||||
| Кропивниця Сверблячка Алопеція | Зміна кольору шкіри | |||
| З боку кістково-м'язової системи | ||||
| Артралгія | Лікарсько-індукований червоний вовчак | |||
| З боку сечовидільної системи | ||||
| Нефротичний синдром Гломерулосклероз 1 | ||||
| З боку репродуктивної системи та молочної залози | ||||
| Менорагія | ||||
* Дані ЗАТ Біокад.
1 Несприятливі реакції, виявлені лише у процесі постреєстраційних спостережень.
2 Належить до всіх препаратів, що містять інтерферон бета.
Протипоказання до застосування гіперчутливість до рекомбінантного інтерферону бета або до інших компонентів препарату; захворювання печінки на стадії декомпенсації; тяжкі депресивні захворювання та/або суїцидальні думки в анамнезі; епілепсія (адекватно не контрольована); вагітність; період грудного вигодовування; дитячий та підлітковий вік до 18 років (інформація з ефективності та безпеки застосування інтерферону бета-1b у дітей обмежена; ефективність застосування у дітей не доведена).
З обережністю
Пацієнтам, в анамнезі яких зазначено депресію або судоми, а також пацієнтам, які отримують протисудомні засоби, інтерферон бета-1b слід застосовувати з обережністю. Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІІ-ІV стадії за класифікацією NYHA та у хворих з кардіоміопатією. Необхідно бути обережними при лікуванні препаратом інтерферон бета-1b хворих з порушеннями функції кісткового мозку, анемією, тромбоцитопенією або лейкопенією, моноклональною гаммапатією, тяжкою нирковою недостатністю.
особливі вказівки
Патологія імунної системи
Застосування цитокінів у хворих з моноклональною гаммапатією іноді супроводжувалося розвитком синдрому системного підвищення проникності капілярів із шокоподібними симптомами та летальним результатом.
Патологія ШКТ
У поодиноких випадках на тлі застосування препарату інтерферону бета-1b спостерігався розвиток панкреатиту, у більшості випадків пов'язаного з наявністю гіпертригліцеридемії.
Ураження нервової системи
Хворих необхідно інформувати про те, що побічним ефектом інтерферону бета-1b можуть бути депресія та суїцидальні думки, при появі яких слід негайно звернутися до лікаря.
У двох контрольованих клінічних дослідженнях за участю 1657 пацієнтів із вторинно-прогресуючим розсіяним склерозом не було виявлено достовірних відмінностей частоти розвитку депресії та суїцидальних думок при застосуванні інтерферону бета-1b або плацебо. Тим не менш, слід виявляти обережність при призначенні препарату інтерферону бета-1b хворим на депресивні розлади та суїцидальні думки в анамнезі.
При виникненні подібних явищ на фоні лікування слід розглянути питання про доцільність відміни препарату інтерферону бета-1b.
Препарат інтерферону бета-1b необхідно застосовувати з обережністю у хворих із судомами в анамнезі, у т.ч. які отримують терапію протиепілептичними препаратами, особливо якщо напади у цих пацієнтів не контролюються адекватно на тлі терапії протиепілептичними препаратами.
Зміни лабораторних показників
Пацієнтам з дисфункцією щитовидної залози рекомендується перевіряти функцію щитовидної залози (гормони щитовидної залози, ТТГ) регулярно, а в інших випадках – за клінічними показаннями.
Крім стандартних лабораторних аналізів, що призначаються при веденні пацієнтів з розсіяним склерозом, перед початком терапії препаратом інтерферону бета-1b, а також регулярно в період лікування, рекомендується проводити розгорнутий аналіз крові, включаючи визначення лейкоцитарної формули, та числа тромбоцитів та біохімічний аналіз крові, перевіряти функцію печінки (наприклад, активність ACT, АЛТ та ГГТ).
При веденні пацієнтів з анемією, тромбоцитопенією, лейкопенією (по окремішності або комбінації) може знадобитися більш ретельний моніторинг розгорнутого аналізу крові, включаючи визначення кількості еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів та лейкоцитарної формули.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів
Клінічні дослідження показали, що терапія інтерфероном бета-1b часто може призводити до безсимптомного підвищення активності печінкових трансаміназ, яке, в більшості випадків, виражене незначно і має тимчасовий характер. Як і при лікуванні іншими інтерферонами бета, тяжкі ураження печінки (включаючи печінкову недостатність) при застосуванні препарату інтерферону бета-1b спостерігаються рідко. Найбільш тяжкі випадки відзначалися у пацієнтів, які зазнали впливу гепатотоксичних лікарських препаратів або речовин, а також при деяких супутніх захворюваннях (наприклад, злоякісні новоутворення з метастазуванням, тяжкі інфекції та сепсис, алкоголізм).
При лікуванні препаратом бета-1b інтерферону необхідно здійснювати моніторинг функції печінки (включаючи оцінку клінічної картини). Підвищення активності трансаміназ у сироватці крові потребує ретельного спостереження та обстеження. При значному підвищенні активності трансаміназ у сироватці крові або появі ознак ураження печінки (наприклад, жовтяниці) слід відмінити препарат. За відсутності клінічних ознак ураження печінки або після нормалізації активності печінкових ферментів, можливе відновлення терапії препаратом інтерферону бета-1b зі спостереженням за функцією печінки.
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів
При призначенні препарату пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю слід дотримуватися обережності.
Випадки нефротичного синдрому, зумовленого різними вихідними нефропатиями (включаючи фокально-сегментарний гломерулосклероз (ФСГС), хворобу мінімальних змін, мембранопроліферативний гломерулонефрит (МПГН) та мембранозну гломерулопатію), були зареєстровані під час лікування. Подібні випадки були зареєстровані у різні моменти часу в процесі терапії та можуть виникати після кількох років застосування інтерферону бета. Рекомендується періодичний моніторинг ранніх ознак і симптомів, наприклад набряків, протеїнурії та порушення функції нирок, особливо у пацієнтів з високим ризиком ураження нирок. У разі розвитку нефротичного синдрому потрібно його негайне лікування, слід розглянути необхідність відміни препарату інтерферону бета-1b.
Захворювання серцево-судинної системи
Препарат інтерферону бета-1b необхідно застосовувати з обережністю у хворих із захворюваннями серця, зокрема, при ІХС, порушеннях ритму та серцевої недостатності. Повинен проводитися моніторинг функції серцево-судинної системи, особливо на початку лікування.
Відсутні свідчення на користь прямого кардіотоксичного ефекту інтерферону бета-1b, проте пов'язаний із застосуванням інтерферону бета-1b грипоподібний синдром може стати значним стресовим фактором для пацієнтів із наявною значущою патологією серцево-судинної системи. У ході постмаркетингового спостереження дуже рідко наставало погіршення стану діяльності серцево-судинної системи у пацієнтів із наявною значущою патологією серцево-судинної системи, яке за часом виникнення було пов'язане з початком лікування інтерфероном бета-1b.
Є рідкісні повідомлення виникнення кардіоміопатії на фоні лікування препаратом інтерферону бета-1b. При розвитку кардіоміопатії, якщо передбачається, що це пов'язано із застосуванням препарату, лікування препаратом інтерферону бета-1b слід припинити.
Тромботична мікроангіопатія (ТМАП)
Були зареєстровані випадки тромботичної мікроангіопатії, що виявляється у вигляді тромботичної тромбоцитопенічної пурпури (ТТП) або уремічного гемолітичного синдрому (ГУС), в т.ч. з летальним кінцем. Подібні випадки були зареєстровані в різні моменти часу в процесі терапії і можуть виникати через кілька тижнів, так і через кілька років застосування інтерферону бета. Ранні клінічні ознаки включають тромбоцитопенію, новий епізод артеріальної гіпертензії, пропасницю, симптоми з боку ЦНС (наприклад, сплутаність свідомості, парез) та порушення функції нирок. За результатами лабораторних досліджень ознаками ймовірної ТМАП є зниження кількості тромбоцитів, підвищення ЛДГ у плазмі у зв'язку з активацією гемолізу та виявлення шизоцитів (фрагменти еритроцитів) у мазку крові.За наявності клінічних ознак ТМАП рекомендується продовжувати оцінку кількості тромбоцитів, активність ЛДГ у сироватці крові, мазків крові та функції нирок. При діагностуванні ТМАП необхідно розпочати раннє лікування (включаючи плазмаферез, за необхідності). Рекомендовано негайне припинення лікування препаратом інтерферон бета-1b.
Загальні порушення та реакції у місці ін'єкції
Можуть спостерігатися серйозні алергічні реакції (рідкісні, але виявляються в гострій та тяжкій формі, такі як бронхоспазм, анафілаксія та кропив'янка). У пацієнтів, які отримували інтерферон бета-1b, спостерігалися випадки некрозу в місці ін'єкції (див. розділ "Побічна дія"). Некроз може бути широким і поширюватися на м'язові фасції, а також жирову тканину і, як наслідок, призводити до утворення рубців. У деяких випадках необхідно видалити омертвілі ділянки або, рідше, пересаджувати шкіру. Процес загоєння може займати до 6 місяців.
При появі ознак пошкодження цілісності шкіри (наприклад, закінчення рідини з місця ін'єкції) пацієнту слід звернутися до лікаря, перш ніж він продовжить виконання ін'єкцій препарату інтерферону бета-1b.
З появою множинних вогнищ некрозу лікування препаратом інтерферону бета-1b слід припинити до повного загоєння пошкоджених ділянок. За наявності одного вогнища, якщо некроз не надто великий, застосування препарату бета-1b інтерферону може бути продовжено, оскільки у деяких пацієнтів загоєння омертвілої ділянки в місці ін'єкції відбувалося на тлі застосування препарату бета-1b інтерферону.
З метою зниження ризику розвитку реакції та некрозу у місці ін'єкції, хворим слід рекомендувати:
проводити ін'єкції, суворо дотримуючись правил асептики; щоразу змінювати місце ін'єкції; вводити препарат строго підшкірно.Періодично слід контролювати правильність виконання самостійних ін'єкцій, особливо у разі місцевих реакцій.
Імуногенність
Як і при лікуванні будь-якими іншими препаратами, що містять білки, при застосуванні інтерферону бета-1b існує можливість утворення антитіл. У ряді контрольованих клінічних досліджень проводився аналіз сироватки крові кожні 3 місяці виявлення освіти антитіл до інтерферону бета-1b. У цих дослідженнях було показано, що антитіла, що нейтралізують, до інтерферону бета-1b розвивалися у 23-41% пацієнтів, що підтверджувалося як мінімум двома наступними позитивними результатами лабораторних тестів. У 43-55% цих пацієнтів у подальших лабораторних дослідженнях було виявлено стабільну відсутність антитіл до інтерферону бета-1b.
У дослідженні за участю пацієнтів із клінічно ізольованим синдромом, що дозволяє припустити розсіяний склероз, що нейтралізує активність, яка вимірювалася кожні 6 місяців, під час відповідних візитів відзначалася у 16.5-25.2% пацієнтів, які отримували інтерферон бета-1b. Нейтралізуюча активність виявлялася принаймні один раз у 30% (75) пацієнтів, які отримували інтерферон бета-1b; у 23% (17) їх до того, як дослідження завершилося, статус антитіл знову став негативним.
У ході дворічного періоду дослідження розвиток нейтралізуючої активності не пов'язувався зі зниженням клінічної ефективності (у тому, що стосувалося часу до клінічно достовірного розсіяного склерозу).
Не було доведено, що наявність антитіл, що нейтралізують, скільки-небудь значно впливає на клінічні результати. З розвитком активності, що нейтралізує, не пов'язувалося поява будь-яких побічних реакцій.
Рішення про продовження або припинення терапії має ґрунтуватися на показниках клінічної активності захворювання, а не на статусі активності, що нейтралізує.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами
Спеціальних досліджень не проводилося. Небажані явища з боку ЦНС можуть впливати на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами. У зв'язку з цим необхідно бути обережними при зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій. З появою описаних побічних дій слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.
Застосування у разі порушення функції нирок
Необхідно бути обережними при лікуванні препаратом хворих з тяжкою нирковою недостатністю.
Застосування при порушеннях функції печінки
Застосування препарату протипоказане при захворюваннях печінки на стадії декомпенсації.
Умови реалізації
Препарат відпускається за рецептом.
Застосування у дітей
Протипоказано застосування препарату у дитячому та підлітковому віці до 18 років.
Нозологія (коди МКЛ)G35 Розсіяний склероз
Власник реєстраційного посвідчення
BIOCAD ZAO (Росія)
Відео на цю темуДополнительная информация по товару
Страна производства (на момент написания) Россия.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Интерферон бета-1b раствор для подкожного введения в шприце 8 млн МЕ 0,5 мл 5 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Интерферон бета-1b раствор для подкожного введения в шприце 8 млн МЕ 0,5 мл 5 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. Присмотритесь еще к такому товару на нашем сайте. Хотите приобрести Интерферон бета-1b раствор для подкожного введения в шприце 8 млн МЕ 0,5 мл 5 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!