Диротон таблетки 10 мг 14 шт Цена

Механизм действия

Лизиноприл ингибирует фермент пептидилпептидазу (ангиотензинпревращающий фермент (АПФ)), который катализирует превращение ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид, ангиотензин II. Ангиотензин II также стимулирует секрецию альдостерона корой надпочечников. Ингибирование АПФ приводит к снижению концентраций ангиотензина II, в результате чего снижается вазопрессорная активность и уменьшается секреция альдостерона. Снижение последнего может приводить к увеличению содержания калия в сыворотке крови.

Клиническая эффективность и безопасность

Артериальная гипертензия

Считается, что в основе механизма, посредством которого лизиноприл снижает артериальное давление (АД) лежит, прежде всего, угнетение ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС), лизиноприл снижает АД даже у пациентов с артериальной гипертензией с низкой концентрацией ренина. АПФ идентичен кининазе II, ферменту, который разрушает брадикинин, являющийся мощным вазодилататорным пептидом. Лизиноприл препятствует деградации брадикинина.

Начало антигипертензивного действия - через 1 ч. Максимальный эффект наблюдается через 6-7 ч и сохраняется в течение 24 ч. Продолжительность эффекта также зависит от величины дозы. При артериальной гипертензии эффект отмечается в первые дни после начала лечения, стабильное действие развивается через 1-2 месяца. При длительном применении лизиноприл уменьшает выраженность гипертрофии миокарда и стенок артерий резистивного типа. При резкой отмене лизиноприла не наблюдается выраженного повышения АД.

Хроническая сердечная недостаточность

Влияние лизиноприла на заболеваемость и смертность при ХСН было изучено путем сравнения высокой и низкой дозы лизиноприла (32.5 мг или 35 мг 1 раз/сут и 2.5 мг или 5 мг 1 раз/сут) при среднем периоде последующего наблюдения, равным 46 месяцам (для выживших пациентов). Высокая доза лизиноприла обеспечивала 12% снижение риска по комбинированной конечной точке: смертность от всех причин и госпитализация по всем причинам (р=0.002) и 8% снижение риска смерти от всех причин и госпитализации по поводу сердечно-сосудистого заболевания (р = 0.036) по сравнению с низкой дозой. Наблюдалось снижение риска смерти от всех причин (8%; р=0.128) и смерти от сердечно-сосудистого заболевания (10%; р=0.073). В ретроспективном анализе количество госпитализаций по причине ХСН снизилось на 24% (р=0.002) у пациентов, получавших высокие дозы лизиноприла по сравнению с пациентами, получавшими низкие дозы. Общие профили нежелательных явлений у пациентов, получавших высокие или низкие дозы лизиноприла, были схожими как по характеру, так и по количественным параметрам. Прогнозируемые нежелательные явления, возникавшие в результате ингибирования АПФ, такие как артериальная гипотензия или нарушение функции почек, хорошо поддавались коррекции и редко приводили к отмене лечения. Кашель реже встречался у пациентов, получавших высокие дозы лизиноприла, чем у пациентов, получавших низкие дозы.

Ингибиторы АПФ удлиняют продолжительность жизни у пациентов с ХСН, замедляют прогрессирование дисфункции левого желудочка у пациентов, перенесших инфаркт миокарда без клинических проявлений сердечной недостаточности.

Острый инфаркт миокарда

Лизиноприл улучшает кровоснабжение ишемизированного миокарда. Оценка эффективности и безопасности лизиноприла (до 10 мг/сут) проводилась у пациентов с острым инфарктом миокарда (ОИМ). Лизиноприл, назначаемый в первые 24 ч после ОИМ, в течение 6 недель приводил к статистически значимому снижению общей смертности на 11% (2р=0.03).

Диабетическая нефропатия

Помимо снижения АД лизиноприл уменьшает альбуминурию. В двойном слепом рандомизированном многоцентровом исследовании, в котором сравнивали лизиноприл с блокатором медленных кальциевых каналов у пациентов с артериальной гипертензией и сахарным диабетом 2 типа с начальной стадией нефропатии, проявляющейся как микроальбуминурия, прием 10-20 мг лизиноприла 1 раз/сут в течение 12 месяцев снижал систолическое/диастолическое АД на 13/10 мм рт.ст., а экскрецию альбумина с мочой на 40%.

У пациентов с гипергликемией лизиноприл способствует нормализации функции поврежденного гломерулярного эндотелия.

Лизиноприл не влияет на концентрацию глюкозы в крови у пациентов с сахарным диабетом и не приводит к учащению случаев гипогликемии.

Пігулки білого або майже білого кольору, плоскі, форми диска з фаскою, з маркуванням "5" на одній стороні та з ризиком на іншій.

Допоміжні речовини : магнію стеарат, тальк, манітол, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфату дигідрат.

14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.
14 шт. - блістери (4) - пачки картонні.

C09AA03 Lisinopril

Інгібітор АПФ

лізиноприл

Інгібітор АПФ

Препарат слід зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°С.

Термін придатності – 3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Механізм дії

Лізиноприл інгібує фермент пептидилпептидазу (ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ)), який каталізує перетворення ангіотензину I на вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрацій ангіотензину II, внаслідок чого знижується вазопресорна активність та зменшується секреція альдостерону. Зниження останнього може призводити до збільшення вмісту калію у сироватці крові.

Клінічна ефективність та безпека

Артеріальна гіпертензія

Вважається, що в основі механізму, за допомогою якого лізиноприл знижує артеріальний тиск (АТ) лежить насамперед пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), лізиноприл знижує АТ навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низькою концентрацією реніну. АПФ ідентичний кініназі II, ферменту, який руйнує брадикінін, що є сильним вазодилататорним пептидом. Лізиноприл перешкоджає деградації брадикініну.

Початок антигіпертензивної дії - через 1 годину. Максимальний ефект спостерігається через 6-7 годин і зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту також залежить від величини дози. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При тривалому застосуванні лізиноприл зменшує вираженість гіпертрофії міокарда та стінок артерій резистивного типу. При різкій відміні лізиноприлу не спостерігається вираженого підвищення артеріального тиску.

Хронічна серцева недостатність

Вплив лізиноприлу на захворюваність і смертність при ХСН було вивчено шляхом порівняння високої та низької дози лізиноприлу (32.5 мг або 35 мг 1 раз на добу та 2.5 мг або 5 мг 1 раз на добу) при середньому періоді наступного спостереження, що дорівнює 46 місяцям (для тих, хто вижив) пацієнтів). Висока доза лізиноприлу забезпечувала 12% зниження ризику по комбінованій кінцевій точці: смертність від усіх причин та госпіталізація з усіх причин (р=0.002) та 8% зниження ризику смерті від усіх причин та госпіталізації з приводу серцево-судинного захворювання (р=0.036) порівняно з низькою дозою. Спостерігалося зниження ризику смерті від усіх причин (8%; р=0.128) та смерті від серцево-судинного захворювання (10%; р=0.073). У ретроспективному аналізі кількість госпіталізацій через ХСН знизилася на 24% (р=0.002) у пацієнтів, які отримували високі дози лізиноприлу порівняно з пацієнтами, які отримували низькі дози. Загальні профілі небажаних явищ у пацієнтів, які отримували високі або низькі дози лізиноприлу, були схожими як на характер, так і на кількісні параметри. Прогнозовані небажані явища, що виникали в результаті інгібування АПФ, такі як гіпотензія або порушення функції нирок, добре піддавалися корекції і рідко призводили до відміни лікування. Кашель рідше зустрічався у пацієнтів, які отримували високі дози лізиноприлу, ніж у пацієнтів, які мали низькі дози.

Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у пацієнтів із ХСН, уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності.

Гострий інфаркт міокарда

Лізиноприл покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Оцінка ефективності та безпеки лізиноприлу (до 10 мг на добу) проводилася у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда (ГІМ). Лізиноприл, призначений у перші 24 години після ГІМ, протягом 6 тижнів призводив до статистично значущого зниження загальної смертності на 11% (2р=0.03).

Діабетична нефропатія

Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У подвійному сліпому рандомізованому багатоцентровому дослідженні, в якому порівнювали лізиноприл з блокатором повільних кальцієвих каналів у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу з початковою стадією нефропатії, що виявляється як мікроальбумінурія, прийом 10-20 мг 1/2 систолічний/діастолічний АТ на 13/10 мм рт.ст., а екскрецію альбуміну із сечею на 40%.

У пацієнтів із гіперглікемією лізиноприл сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію.

Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.

есенціальна і реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами); хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії); серцевої недостатності); діабетична нефропатія (з метою зниження альбумінурії у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу з нормальним АТ і у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з артеріальною гіпертензією).

Препарат приймають внутрішньо 1 раз на добу, незалежно від їди, переважно в один і той же час доби.

Есенціальна гіпертензія

Початкова доза лізиноприлу, що рекомендується, для пацієнтів, які не приймають гіпотензивні засоби - 10 мг 1 раз на добу. За відсутності терапевтичного ефекту дозу підвищують кожні 2-3 дні на 5 мг на добу до середньої терапевтичної дози 20-40 мг на добу. Звичайна підтримуюча доза становить 20 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза лізиноприлу – 40 мг 1 раз на добу (у клінічних дослідженнях максимальна доза лізиноприлу становила 80 мг на добу, проте збільшення дози понад 40 мг на добу зазвичай не веде до подальшого зниження артеріального тиску). Терапевтичний ефект розвивається через 2-4 тижні від початку лікування, що слід враховувати зі збільшенням дози. При недостатньому терапевтичному ефекті можна комбінувати лізиноприл з іншими гіпотензивними засобами.

Якщо пацієнт попередньо отримував лікування діуретиками, їх прийом повинен бути припинений за 2-3 дні до початку застосування лізиноприлу. Якщо це неможливо, початкова доза препарату Діротон не повинна перевищувати 5 мг на добу. Після прийому першої дози необхідно спостереження лікаря протягом кількох годин, т.к. може виникнути виражене зниження артеріального тиску.

Реноваскулярна гіпертензія та інші стани, пов'язані з підвищеною активністю РААС

Початкова доза, що рекомендується, становить 2.5-5 мг на добу, при цьому рекомендується забезпечити ретельне медичне спостереження за пацієнтом, контроль АТ, функції нирок, концентрації калію в сироватці крові. Підтримуюча доза підбирається залежно від динаміки артеріального тиску, а пацієнт повинен перебувати під постійним медичним наглядом.

Оскільки лізиноприл виводиться нирками, початкова доза препарату Діротон залежить від показників КК: при КК 30-80 мл/хв - 5-10 мг/добу, при КК 10-30 мл/хв - 2.5-5 мг/сут, при КК менше 10 мл/хв, зокрема. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі – 2.5 мг на добу. Підтримуюча доза залежить від клінічного ефекту та підбирається при регулярному моніторингу показників функції нирок, концентрації калію та натрію у сироватці крові.

Рекомендації щодо доз у пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю ще не розроблені, тому підбір доз таким пацієнтам слід здійснювати з обережністю, і слід починати з мінімально можливої дози.

Хронічна серцева недостатність

При ХСН початкова доза лізиноприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу. Перший прийом лізиноприлу необхідно починати під пильним наглядом для того, щоб оцінити вплив препарату на АТ. Надалі дозу лізиноприлу слід поступово збільшувати на 2.5 мг з інтервалом у 3-5 днів до 5-10-20 мг на добу. Не рекомендується перевищувати максимальну добову дозу лізиноприлу 20 мг (у клінічних дослідженнях максимальна доза лізиноприлу у пацієнтів із ХСН становила 35 мг 1 раз на добу).

До початку лікування препаратом Діротон® і далі в ході лікування слід регулярно контролювати АТ, функцію нирок, концентрації калію та натрію в сироватці крові, щоб уникнути розвитку артеріальної гіпотензії та пов'язаного з нею порушення функції нирок.

Раннє лікування гострого інфаркту міокарда

Стартова терапія (перша 3 доби гострого інфаркту міокарда)

У перші 24 години після гострого інфаркту міокарда призначають 5 мг лізиноприлу одноразово. Через 24 години (одну добу) призначають 5 мг лізиноприлу одноразово, через 48 годин (дві доби) - 10 мг лізиноприлу одноразово.

Не можна починати лікування при систолічному артеріальному тиску менше 100 мм рт.ст. Пацієнтам з низьким систолічним АТ (≤120 мм рт. ст.) на початку лікування та протягом перших 3 діб після гострого інфаркту міокарда призначають меншу дозу лізиноприлу – 2.5 мг 1 раз на добу.

Підтримуюча терапія

Підтримуюча доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу. Курс лікування – не менше 6 тижнів. Надалі слід оцінити доцільність продовження терапії. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності рекомендується продовжувати прийом лізиноприлу.

У разі розвитку артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск ≤100 мм рт.ст.) добову дозу лізиноприлу тимчасово знижують до 5 мг, при необхідності – до 2.5 мг. У разі тривалого вираженого зниження артеріального тиску (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. протягом більше 1 години) застосування лізиноприлу необхідно припинити.

Діабетична нефропатія

Початкова доза лізиноприлу становить 10 мг на добу, яку при необхідності підвищують до 20 мг на добу до досягнення цільових значень діастолічного АТ (діастолічний АТ нижче 75 мм. рт.ст. у положенні сидячи у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу та нижче 90 мм.). рт.ст., в положенні сидячи у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу).

При порушенні функції нирок (КК менше 80 мл/хв) початкова доза визначається залежно від КК (див. вище).

У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) слід застосовувати з обережністю.

Симптоми: дані про передозування у людини обмежені. Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу і кашель.

Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, надання пацієнту горизонтального положення з піднятими ногами, заповнення об'єму циркулюючої крові (ОЦК) - внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів, симптоматична терапія, контроль функцій серцево-судинної та дихальної систем, ОЦК, контроль показників сечовини креатиніну та електролітів у сироватці крові, а також діурезу. При розвитку брадикардії, що стійка до медикаментозної терапії, показана постановка електрокардіостимулятора. Лізиноприл можна видалити з організму за допомогою гемодіалізу.

Подвійна блокада РААС

У пацієнтів з атеросклеротичним захворюванням, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) пов'язана з вищою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомність, гіперкаліємію недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС.

Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітора АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вміст калію та регулярним контролем АТ.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.

Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники харчової солі та інші лікарські препарати, що здатні збільшувати вміст калію в сироватці крові.

При одночасному застосуванні лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію або калійвмісними замінниками харчової кухонної солі та іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи АРА II, геин; що містять ко-тримоксазол [триметоприм + сульфаметоксазол]), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок). Тому ці комбінації призначають з обережністю, під контролем вмісту калію в плазмі крові та функції нирок.

У літніх пацієнтів і пацієнтів з порушенням функції нирок одночасний прийом інгібіторів АПФ із сульфаметоксазолом/триметопримом супроводжувався тяжкою гіперкаліємією, яка, як вважається, була спричинена триметопримом, тому лізиноприл слід застосовувати з обережністю з препаратами, що містять триметоприм. регулярно контролюючи вміст калію у плазмі крові.

Калійнесберігаючі діуретики

При одночасному застосуванні лізиноприлу з калійнезберігаючими діуретиками гіпокаліємія, спричинена їх застосуванням, може бути зменшена.

Інші гіпотензивні лікарські засоби

При одночасному застосуванні з вазодилататорами, бета-адреноблокаторами, блокаторами повільних кальцієвих каналів, діуретиками та іншими гіпотензивними лікарськими засобами посилюється вираженість антигіпертензивної дії лізиноприлу.

Препарати літію

При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію виведення літію з організму сповільнюється (ризик посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії літію). Одночасне застосування лізиноприлу із препаратами літію не рекомендується. У разі необхідності застосування цієї комбінації слід регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу)

Нестероїдні протизапальні засоби (в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2) та ацетилсаліцилова кислота в дозах більше 3 г на добу, знижують антигіпертензивний ефект лізиноприлу.

У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад, у пацієнтів похилого віку або пацієнтів з зневодненням, у т.ч. приймаючих діуретики), які отримують терапію НПЗП (в т.ч. селективними інгібіторами ЦОГ-2), одночасне застосування інгібіторів АПФ або АРА II може викликати подальше погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та гіперкаліємію. Ці ефекти зазвичай оборотні. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів має проводитися з обережністю (особливо у літніх пацієнтів та у пацієнтів з порушеною функцією нирок). Пацієнти повинні мати адекватну кількість рідини. Рекомендується ретельно контролювати функцію нирок як на початку, так і в процесі лікування.

Не протипоказано застосування лізиноприлу в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою як антиагрегантний засіб.

Гіпоглікемічні лікарські засоби

Одночасний прийом лізиноприлу та інсуліну, а також пероральних гіпоглікемічних засобів може призводити до розвитку гіпоглікемії. Найбільший ризик розвитку спостерігається протягом перших тижнів сумісного застосування, а також у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії/наркотичні засоби

При одночасному застосуванні з трициклічними антидепресантами, нейролептиками, засобами загальної анестезії, барбітуратами, міорелаксантами спостерігається посилення антигіпертензивної дії лізиноприлу.

Альфа- та бета-адреноміметики

Альфа- та бета-адреноміметики (симпатоміметики), такі як епінефрин (адреналін), ізопротеренол, добутамін, допамін, можуть знижувати антигіпертензивний ефект лізиноприлу.

Баклофен

Посилює антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Слід ретельно контролювати артеріальний тиск і, у разі потреби, коригувати дозу антигіпертензивних препаратів.

Етанол

При одночасному застосуванні етанол посилює антигіпертензивну дію лізиноприлу.

Естрогени

Естрогени послаблюють антигіпертензивний ефект лізиноприлу через затримку рідини.

Алопуринол, прокаїнамід, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні)

Спільне застосування інгібіторів АПФ з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками збільшує ризик розвитку нейтропенії/агранулоцитозу.

Препарати золота

При одночасному застосуванні лізиноприлу та препаратів золота внутрішньовенно (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну

Спільне застосування лізиноприлу із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну може призводити до вираженої гіпонатріємії.

Лікарські препарати, які можуть підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку

Інгібітори mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус)

У пацієнтів, які приймають одночасно інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (темсіролімус, сиролімус, еверолімус), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку.

Інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, ситагліптин, саксагліптин, віллдагліптин, лінагліптин

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ та інгібітори дипептидилпептидази IV типу (гліптини), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку.

Естрамустін

Збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП)

Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази).

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше, ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ.

Тканинні активатори плазміногену

В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.

Фармакокінетичні взаємодії

Антациди та колестірамін знижують всмоктування лізиноприлу в ШКТ.

Вагітність

Застосування лізиноприлу при вагітності протипоказане. При встановленні вагітності прийом препарату слід припинити якомога раніше. Лізиноприл проникає крізь плацентарний бар'єр. Прийом інгібіторів АПФ у II та III триместрі вагітності надає несприятливий вплив на плід (можливі виражене зниження артеріального тиску, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, внутрішньоутробна смерть). Епідеміологічні дані про ризик тератогенності, пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності, не є переконливими, проте невелике збільшення ризику не може бути виключено. За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження АТ, олігурії, гіперкаліємії.

Період грудного вигодовування

Під час лікування препаратом Діротон® необхідно відмінити грудне вигодовування (немає даних про проникнення лізиноприлу у грудне молоко).

Під час лікування лізиноприлом повідомлялося про наступні небажані лікарські реакції (НЛР). НЛР представлені за системно-органними класами відповідно до класифікації MedDRA та частоти виникнення: дуже часто - 1/10 призначень (≥10%), часто - 1/100 призначень (≥1%, але <10%), нечасто - 1 /1000 призначень (≥0.1%, але <1%), рідко - 1/10 000 призначень (≥0.01%, але <0.1%), дуже рідко - менше ніж 1/10 000 призначень (<0.01%), частота невідома - неможливо оцінити на підставі наявних даних.

У межах кожної частотної групи небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності.

З боку системи кровотворення: дуже рідко – пригнічення кістковомозкового кровотворення, агранулоцитоз, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, анемія, лімфаденопатія.

З боку імунної системи: дуже рідко – аутоімунні порушення; частота невідома – анафілактична/анафілактоїдна реакція.

З боку ендокринної системи: рідко – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіпоглікемія.

Порушення психіки: нечасто – зміни настрою, порушення сну, галюцинації; рідко – психічні розлади; частота невідома – депресія.

З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови; нечасто – вертиго, парестезія, дисгевзія; рідко – сплутаність свідомості, сонливість, м'язові судоми, біль у спині, парозмія (порушення нюху); частота невідома - непритомність.

З боку серцево-судинної системи: часто - виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія та пов'язані з нею симптоми; нечасто – інфаркт міокарда (внаслідок вираженого зниження АТ у груп пацієнтів підвищеного ризику), тахікардія, прискорене серцебиття, гостре порушення мозкового кровообігу (внаслідок вираженого зниження АТ у груп пацієнтів підвищеного ризику), синдром Рейно.

З боку дихальної системи: часто – кашель; нечасто – біль у грудях, риніт; дуже рідко – бронхоспазм, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, синусит.

З боку травної системи: часто – діарея, блювання; нечасто – біль у животі, нудота, порушення травлення; рідко – сухість у роті; дуже рідко – панкреатит, анорексія, ангіоневротичний набряк кишечника.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – печінкова недостатність, гепатит печінково-клітинний або холестатичний, жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - шкірний висип, свербіж шкіри; рідко - псоріаз, кропив'янка, алопеція, підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, рук та ніг, губ, язика, голосової щілини та/або гортані; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема, вульгарна пухирчатка, гіпергідроз, псевдолімфома шкіри*.

З боку кістково-м'язової системи: рідко – біль у кінцівках.

З боку сечовидільної системи: часто – порушення функції нирок; рідко – гостра ниркова недостатність, уремія; дуже рідко – олігурія/анурія.

З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція; рідко – гінекомастія, сексуальна дисфункція.

Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність, астенія.

Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, гіперкаліємія, підвищення активності печінкових ферментів; рідко – зниження гемоглобіну та гематокриту, гіпербілірубінемія, гіпонатріємія.

* Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати один або кілька з наступних симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивна реакція на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія або інші зміни шкіри.

підвищена чутливість до лізиноприлу та інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі (в т.ч. пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ); ідіопатичний ангіоневротичний набряк; спадковий набряк Квінке; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (вік до 18 років) );одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла);одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

З обережністю: аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, мітральний стеноз, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирки, ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), первинний гіперальдостеронізм, корозія терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду, або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу), гіпонатріємія (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на малосольовій або безсольовій дієті), гіповолемічні стани (в т.ч. ), системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія), цукровий діабет, подагра, гіперурикемія, гіперкаліємія, ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання (в т.ч. недостатність мозкового кровообігу), хронічна серцева недостатність точність, гемодіаліз з використанням високопроточних діалізних мембран з високою проникністю (AN69®), літній вік (старше 65 років), одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, калійвмісними замінниками харчової солі, одночасне застосування з препаратами літію, обтяжений десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, одночасне проведення процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) з використанням декстранів сульфату, застосування під час великих хірургічних втручань або при проведенні загальної анестезії, застосування у пацієнтів негроїдної раси.

Симптоматична артеріальна гіпотензія

Виражене зниження АТ найчастіше виникає при зниженні ОЦК, наприклад, внаслідок прийому діуретиків, дієти з обмеженням кухонної солі, діалізу, діареї або блювання. У пацієнтів з ХСН та за наявності ниркової недостатності або без неї можливе виражене зниження артеріального тиску. Воно найчастіше виявляється у пацієнтів з тяжкою стадією ХСН, як наслідок застосування великих доз діуретиків, гіпонатріємії або порушеної функції нирок. У таких пацієнтів лікування слід розпочати під суворим медичним наглядом (з обережністю проводити добір дози препарату та діуретиків). Ті ж рекомендації стосуються і пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для прийому наступної дози препарату. До початку лікування, по можливості, слід заповнити ОЦК та/або концентрацію натрію у сироватці крові, проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів, які перебувають у групі підвищеного ризику розвитку симптоматичної гіпотензії на початку лікування та при корекції дози. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину.

Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням до подальшого застосування препарату Діротон, який зазвичай можна застосовувати відразу після підвищення артеріального тиску після збільшення ОЦК.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда

Лікування препаратом Діротон протипоказане у разі кардіогенного шоку та при гострому інфаркті міокарда, якщо призначення вазодилататора може суттєво погіршити показники гемодинаміки, наприклад, коли систолічний АТ не перевищує 100 мм рт.ст.

При гострому інфаркті міокарда лікування лізиноприлом не слід починати у пацієнтів з ознаками ниркової дисфункції, які визначалися як концентрація креатиніну в сироватці крові, що перевищує 177 мкмоль/л, та/або протеїнурія, що перевищує 500 мг/24 год. час терапії лізиноприлом (концентрація креатиніну в сироватці крові, що перевищує 265 мкмоль/л або в 2 рази перевищує відповідне значення до початку лікування), лікар повинен розглянути доцільність відміни лізиноприлу.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і у випадку інших інгібіторів АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією виносить тракт лівого шлуночка, такий як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія.

Ниркова недостатність

У разі ниркової недостатності (КК < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від КК у пацієнта, а потім залежно від реакції пацієнта на лікування. Рутинний контроль концентрації калію та креатиніну у сироватці крові є частиною стандартної медичної практики лікування таких пацієнтів.

У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, як правило, оборотне при припиненні лікування. Це особливо можливо у пацієнтів з нирковою недостатністю. У разі супутньої вазоренальної артеріальної гіпертензії існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом з низьких доз та обережно титрувати дозу. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищезазначених станів, діуретик слід відмінити, при цьому функцію нирок слід контролювати протягом перших тижнів терапії лізиноприлом.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без вираженої попередньої вазоренальної гіпертензії відзначалося збільшення концентрації сечовини та креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначне та транзиторне, особливо у випадках, коли лізиноприл застосовувався одночасно з діуретиком. Це особливо можливо у пацієнтів з попередньою нирковою недостатністю. Може знадобитися зниження дози та/або скасування діуретика та/або лізиноприлу.

Підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк

Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані відмічався рідко у пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, включаючи препарат Діротон®. Ангіоневротичний набряк може виникнути будь-якої миті під час лікування. У таких випадках слід негайно відмінити препарат Діротон, призначити відповідне лікування та забезпечити медичне спостереження до повної регресії симптомів. Навіть у випадках набряку язика, що не супроводжується дихальною недостатністю, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатньо. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів потрібна невідкладна терапія: введення епінефрину (0.3-0.5 мл розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 п/к, введення глюкокортикоїдів, антигістамінних препаратів) та/або забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.

У дуже поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивався ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначався біль у животі, як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою комп'ютерної томографії черевної області, ультразвукового дослідження або за хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібітору АПФ. Тому у пацієнтів із болями в животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику.

Пацієнти, у яких раніше відзначався ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з лікуванням інгібіторами АПФ, можуть бути схильні до більшого ризику розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібітора АПФ (див. розділ "Протипоказання").

Інгібітори АПФ викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у пацієнтів іншої расової приналежності.

Одночасне застосування інгібіторів mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус

У пацієнтів, які отримують одночасно інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус), може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк слизової оболонки дихальних шляхів або язика, з дихальною недостатністю або без).

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі

Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням високопроточних діалізних мембран з високою проникністю (наприклад, AN69®) та одночасно отримували інгібітор АПФ. Таких пацієнтів слід розглянути доцільність застосування іншого типу діалізної мембрани або гіпотензивного препарату іншого класу.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ)

У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час аферезу ЛПНГ з декстрану сульфатом, виникали життєзагрозливі анафілактоїдні реакції. Такі реакції можна запобігти шляхом тимчасової відміни інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.

Десенсибілізація

Іноді у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, при десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (наприклад, ос або бджіл) розвивалися анафілактичні реакції. Таких життєзагрозних ситуацій можна уникнути при своєчасному скасуванні інгібітору АПФ.

Трансплантація нирки

Немає досвіду застосування лізиноприлу у пацієнтів після трансплантації нирки. Лікування лізиноприлому пацієнтів після трансплантації нирки не рекомендується.

Печінкова недостатність

У дуже поодиноких випадках прийом інгібіторів АПФ супроводжувався синдромом, який починався з холестатичної жовтяниці, прогресував до фульмінантного некрозу печінки та (іноді) призводив до летального результату. Механізм розвитку даного синдрому незрозумілий. Пацієнтам, які отримують лізиноприл, у яких розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, слід припинити прийом лізиноприлу та перебувати під відповідним медичним наглядом.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Повідомлялося про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок без інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз є оборотними та зникають після відміни інгібітору АПФ.

Лізиноприл слід призначати з особливою обережністю пацієнтам із системними захворюваннями сполучної тканини, при лікуванні імунодепресантами, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо за наявності попереднього порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які у кількох випадках не піддавалися інтенсивній антибіотикотерапії. Періодично під час лікування препаратом Діротон рекомендується проводити лабораторні дослідження (аналіз крові з підрахунком лейкоцитарної формули) у таких пацієнтів, а також попередити їх про необхідність повідомляти про появу перших ознак інфекційного захворювання.

Первинний гіперальдостеронізм

У пацієнтів, які страждають на первинний гіперальдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Раса

Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Інгібітори АПФ менш ефективні як гіпотензивний засіб у пацієнтів негроїдної раси. Цей ефект пов'язаний з переважанням низькоренінового статусу у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією.

Хірургічне втручання/загальна анестезія

У пацієнтів, яким проводиться широке оперативне втручання, або під час загальної анестезії препаратами, що призводять до артеріальної гіпотензії, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ після компенсаторного викиду реніну. Якщо розвивається артеріальна гіпотензія, ймовірно, в результаті наведеного вище механізму, можна провести корекцію збільшенням ОЦК.

Пацієнти похилого віку

У пацієнтів похилого віку застосування стандартних доз лізиноприлу призводить до більш високої концентрації лізиноприлу в плазмі крові, тому потрібна особлива обережність щодо дози, незважаючи на те, що відмінностей в антигіпертензивній дії лізиноприлу у літніх та молодих пацієнтів не виявлено.

Кашель

Під час інгібіторів АПФ часто спостерігався кашель. Як правило, кашель непродуктивний, постійний та припинявся після відміни інгібітора АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібіторами АПФ.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл, спостерігалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. Групу ризику розвитку гіперкаліємії складають пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом 2 типу або пацієнти, які приймають одночасно калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), калійвмісні харчові добавки або калійвмісні замінники солі, а також препарати, здатні викликати підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, комбінація триметоприм/сульфаметоксазол, також відомий як ко-тримоксазол). У разі потреби одночасного застосування зазначених вище препаратів рекомендується регулярний контроль концентрації калію у сироватці крові.

Пацієнти з цукровим діабетом

У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні препарати внутрішньо або отримують інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід здійснювати ретельний контроль глікемії.

Препарати літію

Як правило, не рекомендується комбінація препаратів літію та лізиноприлу.

Етанол

Під час терапії рекомендується вживання алкогольних напоїв, т.к. алкоголь посилює гіпотензивну дію препарату.

Подвійна блокада РААС антагоністами рецепторів ангіотензину II, інгібіторами АПФ або аліскіреном

Доведено, що при одночасному застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену підвищується ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (в т.ч. гострої ниркової недостатності). З цієї причини не рекомендовано комбіноване застосування АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену. Якщо застосування даної терапії необхідне, рекомендується спостереження спеціаліста, ретельний моніторинг функції нирок, артеріального тиску та концентрації електролітів у сироватці крові.

Протипоказано одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами

При керуванні транспортними засобами чи роботі з механізмами слід враховувати можливість розвитку запаморочення чи втоми. При розвитку зазначених симптомів не рекомендується керувати транспортними засобами та механізмами.

З обережністю: двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирки, ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв).

Препарат відпускається за рецептом.

З обережністю: літній вік (старше 65 років).

Протипоказано застосування у віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).

GEDEON RICHTER Plc. (Угорщина)

GEDEON RICHTER-RUS AO (Росія)

Страна производства (на момент написания) Венгрия.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Диротон таблетки 10 мг 14 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Диротон таблетки 10 мг 14 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. Так же, у нас можно купить и этот товар. Хотите приобрести Диротон таблетки 10 мг 14 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!
Обращаем Ваше внимание на то, что у этого товара, также, есть такие аналоги: Лизиноприл таблетки 20 мг 30 шт., Лизорил таблетки 10 мг 28 шт., Лизиноприл таблетки 5 мг 30 шт., Лизиноприл таблетки 10 мг 60 шт., Лизиноприл Штада таблетки 5 мг 30 шт., Лизиноприл Штада таблетки 10 мг 20 шт., Лизиноприл Штада таблетки 20 мг 20 шт., Лизиноприл Штада таблетки 10 мг 30 шт., Лизинотон таблетки 10 мг 28 шт., Лизиноприл-Тева таблетки 20 мг 20 шт., Лизиноприл-Тева таблетки 10 мг 20 шт., Лизиноприл таблетки 10 мг 20 шт., Лизиноприл таблетки 20 мг 30 шт., Лизиноприл таблетки 10 мг 30 шт., Лизинотон таблетки 20 мг 28 шт., Диротон таблетки 20 мг 56 шт., Лизиноприл таблетки 10 мг 30 шт., Лизиноприл-Тева таблетки 20 мг 30 шт., Лизиноприл-Тева таблетки 10 мг 30 шт., Лизиноприл таблетки 20 мг 30 шт., Лизиноприл таблетки 10 мг 20 шт., Диротон таблетки 5 мг 56 шт., Диротон таблетки 10 мг 56 шт., Лизиноприл таблетки 5 мг 30 шт., Диротон таблетки 5 мг 28 шт., Диротон таблетки 20 мг 28 шт., Диротон таблетки 10 мг 28 шт., Лизиноприл таблетки 5 мг 30 шт. Алси, Ирумед таблетки 10 мг 30 шт., Ирумед таблетки 20 мг 30 шт., Лизинотон таблетки 5 мг 28 шт., Лизиноприл-Тева таблетки 5 мг 30 шт., Лизиноприл таблетки 20 мг 20 шт., Диротон таблетки 2,5 мг 28 шт..