Каталог товаров

Апроваск таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+300 мг 28 шт Цена

Наличие уточняйте
0,00 грн
0,00 грн
+
  • Страна:
    Мексика
  • Форма выпуска:
    таблетки
  • Дозировка:
    5 мг+300 мг
  • В упаковке:
    28 шт.
Способы доставки
Способы оплаты
Описание

Фармакодинамические свойства каждого из действующих веществ, входящих в состав препарата Апроваск®, амлодипина и ирбесартана, способствуют их аддитивному антигипертензивному действию при применении в комбинации по сравнению с применением каждого из этих препаратов в отдельности. Как антагонисты рецепторов ангиотензина II (АРА II), так и блокаторы медленных кальциевых каналов (БМКК), снижают АД за счет снижения периферического сопротивления сосудов, однако блокада поступления кальция в клетку и уменьшение сосудосуживающего действия, обусловленного воздействием ангиотензина II, являются дополняющими друг друга механизмами.

Амлодипин

Амлодипин является блокатором медленных кальциевых каналов из группы производных дигидропиридина, который ингибирует трансмембранный транспорт ионов кальция внутрь клеток миокарда и гладкой мускулатуры сосудов. Механизм антигипертензивного действия амлодипина связан с прямым расслабляющим действием на гладкую мускулатуру сосудов.

Амлодипин расширяет периферические артериолы и за счет этого уменьшает ОПСС, так называемую постнагрузку. Т.к. ЧСС при приеме амлодипина практически не увеличивается, это уменьшение нагрузки на сердечную мышцу уменьшает энергозатраты миокарда и его потребность в кислороде.

У пациентов с артериальной гипертензией прием амлодипина 1 раз/сут обеспечивает клинически значимое снижение АД в положении лежа и стоя в течение 24 ч. Вследствие медленного начала своего действия амлодипин не предназначен для купирования гипертонических кризов.

У пациентов со стенокардией однократный в течение суток прием амлодипина при выполнении пробы с физической нагрузкой увеличивает общее время выполнения физической нагрузки, время до начала приступа стенокардии и время до появления депрессии сегмента ST на ЭКГ глубиной на 1 мм. Кроме этого, прием препарата уменьшает суточное количество приступов стенокардии и суточную потребность в приеме таблеток нитроглицерина.

При приеме амлодипина не наблюдалось каких-либо нежелательных метаболических эффектов или изменения концентраций липидов в крови. Амлодипин можно назначать пациентам с бронхиальной астмой, сахарным диабетом и подагрой.

Данные клинических исследований

Применение амлодипина у пациентов с артериальной гипертензией

Для сравнения новых методов лекарственной терапии было проведено рандомизированное двойное слепое исследование заболеваемости и смертности "Исследование антигипертензивной и гиполипидемической терапии для профилактики инфаркта миокарда" (ALLHAT): применение при легкой и умеренной артериальной гипертензии амлодипина в дозе 2.5-10 мг/сут (блокатор кальциевых каналов) или лизиноприла в дозе 10-40 мг/сут (ингибитор АПФ) в качестве терапии первой линии в сравнении с применением тиазидного диуретика хлорталидона в дозе 12.5-25 мг/сут. В общей сложности 33357 пациентов с артериальной гипертензией в возрасте 55 лет и старше были рандомизированы в группы лечения и находились под наблюдением в среднем в течение 4.9 года. Основная конечная точка представляла собой сочетание ИБС со смертельным исходом или нелетального инфаркта миокарда. Основные конечные точки для терапии амлодипином и терапии хлорталидоном не различались. Среди дополнительных конечных точек частота развития сердечной недостаточности была статистически значимо выше в группе амлодипина по сравнению с группой хлорталидона. Однако не была обнаружена статистически значимая разница между показателями смертности от всех причин между группами лечения амлодипином и хлорталидоном.

Применение амлодипина у пациентов с сердечной недостаточностью

В исследованиях гемодинамики и контролируемых клинических исследованиях, в которых оценивалась возможность выполнения физических упражнений у пациентов с сердечной недостаточностью II-IV функционального класса (ФК) по классификации NYHA, применение амлодипина не приводило к клинически значимому ухудшению состояния при оценке толерантности к физической нагрузке, фракции выброса левого желудочка и клинических проявлений.

Результаты плацебо-контролируемого исследования, дизайн которого предполагал оценку состояния пациентов с сердечной недостаточностью III-IV ФК по классификации NYHA, получавших дигоксин, диуретики и ингибиторы АПФ, показали, что применение амлодипина не приводило к увеличению риска смерти или общего показателя смертности и заболеваемости при сердечной недостаточности. В наблюдательном долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании (PRA1SE-2) амлодипина у пациентов с сердечной недостаточностью III и IV ФК по классификации NYHA без клинических проявлений или объективной патологии, указывающей на наличие ишемической болезни, в котором использовались постоянные дозы ингибиторов АПФ, дигоксина и диуретиков, применение амлодипина не оказывало влияния на общий показатель смертности из-за сердечно-сосудистых заболеваний. В этой же популяции отмечалось, что применение амлодипина было связано с увеличением числа сообщений о развитии отека легких.

Применение амлодипина у детей

В исследовании с участием 268 детей в возрасте от 6 до 17 лет с преимущественно вторичной артериальной гипертензией результаты сравнения применения 2.5 мг и 5 мг амлодипина и плацебо показали, что обе дозы препарата снижали систолическое АД статистически значимо более выраженно, чем плацебо. Разница между этими двумя дозами не была статистически значимой. Долгосрочное влияние амлодипина на рост, половое созревание и общее развитие не изучалось. Долгосрочная эффективность амлодипина в отношении снижения сердечно-сосудистой заболеваемости у детей и смертности во взрослом возрасте также не установлена.

Ирбесартан

Ирбесартан является селективным сильно действующим АРА II (подтип-AT1). Ангиотензин II является важным компонентом РААС, участвующим в патофизиологии развития артериальной гипертензии и в гомеостазе ионов натрия. Действие ирбесартана не требует метаболической активации.

Ирбесартан блокирует сильное сосудосуживающее и альдостерон-секретирующее действия ангиотензина II за счет селективного антагонизма к рецепторам ангиотензина II (подтипа-AT1), находящихся в клетках гладкой мускулатуры сосудов и коры надпочечников. Ирбесартан не имеет агонистической активности по отношению к АТ1-рецепторам. Его аффинность к AT1-рецепторам в 8500 раз больше, чем к АТ2-рецепторам (рецепторам, у которых не было показано связи с поддержанием равновесия [гомеостаза] сердечно-сосудистой системы).

Ирбесартан не ингибирует ферменты РААС (такие как ренин, АПФ), а также не влияет на другие гормональные рецепторы или ионные каналы в сердечно-сосудистой системе, участвующие в регуляции АД и гомеостаза ионов натрия. Блокада ирбесартаном AT1-рецепторов разрывает петлю обратной связи в ренин-ангиотензиновой системе, увеличивая плазменные концентрации ренина и ангиотензина II. При применении ирбесартана снижается плазменная концентрация альдостерона, однако при применении препарата в рекомендованных дозах не происходит существенных изменений содержания калия в сыворотке крови (среднее увеличение содержания калия в сыворотке крови составляет менее 0.1 мЭкв/л). Ирбесартан не оказывает значимого влияния на концентрации триглицеридов, холестерина или глюкозы в сыворотке крови. Ирбесартан не влияет на сывороточные концентрации мочевой кислоты или выведение мочевой кислоты почками.

Антигипертензивный эффект ирбесартана отмечается после приема первой дозы со значительным развитием терапевтического действия в течение 1-2 недель лечения с максимальным эффектом, наступающим через 4-6 недель. В долгосрочных наблюдательных исследованиях эффект ирбесартана сохранялся в течение более 1 года.

Однократный прием ирбесартана в дозах до 900 мг/сут вызывал дозозависимое снижение АД. Однократный прием ирбесартана в дозах 150-300 мг/сут приводил к большему снижению систолического (САД)/диастолического (ДАД) АД (через 24 ч после приема дозы) в положении лежа или сидя (в среднем на 8-13/5-8 мм рт.ст.), чем при приеме плацебо. Эффект препарата через 24 ч после приема дозы составлял 60-70% от соответствующего максимального снижения ДАД и САД. Оптимальная эффективность в отношении снижения АД в течение 24 ч достигается при однократном приеме препарата в сутки.

АД снижается приблизительно в одинаковой степени в положении стоя и лежа. Ортостатический эффект возникает редко, и, как и при применении ингибиторов АПФ, его возникновение может ожидаться у пациентов с гипонатриемией или гиповолемией.

Антигипертензивное действие ирбесартана и тиазидных диуретиков является аддитивным. У пациентов, у которых не удается достигнуть целевых значений АД при монотерапии ирбесартаном, добавление к приему ирбесартана 1 раз/сут небольших доз гидрохлоротиазида (12.5 мг) приводит к дополнительному (по сравнению с эффектом добавления плацебо) снижению САД/ДАД, определяемых через 24 ч после их приема, на 7-10/3-6 мм рт.ст., соответственно.

Возраст и пол не влияют на эффективность ирбесартана. Как и в случае лечения другими лекарственными препаратами, влияющими на РААС, у пациентов негроидной расы наблюдается более слабое антигипертензивное действие при монотерапии ирбесартаном. Когда ирбесартан принимается с малыми дозами гидрохлоротиазида (например, 12.5 мг/сут), антигипертензивное действие у пациентов негроидной расы приближается к таковому у пациентов европеоидной расы.

После отмены ирбесартана АД постепенно возвращается к исходному уровню. Синдрома "отмены" при прекращении приема ирбесартана не наблюдалось.

Клинические доказательства эффективности комбинации ирбесартана и амлодипина с фиксированными дозами были получены в двух многоцентровых, проспективных, открытых исследованиях параллельных групп со слепой оценкой показателей эффективности: исследования I-ADD и I-COMBINE. Результаты обоих исследований продемонстрировали достоверно большую эффективность комбинаций с фиксированными дозами ирбесартана и амлодипина по сравнению с монотерапией амлодипином или монотерапией ирбесартаном.

Апроваск таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+300 мг 28 шт инструкция на украинском

Форма випускутаб., покр. плівковою оболонкою, 5 мг+150 мг: 14, 28 або 56 шт. таб., покр. плівковою оболонкою, 5 мг +300 мг: 14, 28 чи 56 шт. таб., покр. плівковою оболонкою, 10 мг +300 мг: 14, 28 або 56 шт. таб., покр. плівковою оболонкою, 10 мг+150 мг: 14, 28 або 56 шт.
Опис

Таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, овальні, двоопуклі, з ризиком і скосом до ризику на одному боці.

1 таб.
амлодипіну безілат 14 мг,
що відповідає вмісту амлодипіну 10 мг
ірбесартан 300 мг

допоміжні речовини : целюлоза мікрокристалічна 50 мкм, кроскармелоза натрію, гіпромелоза 6 мПа.с, целюлоза мікрокристалічна 100 мкм, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат.

Склад оболонки: опадрай білий.

7 шт. - блістери (2) - пачки картонні.
7 шт. - блістери (4) - пачки картонні.
7 шт. - блістери (8) - пачки картонні.

* Опадрай білий містить гіпромелозу, титану діоксид (Е171), макрогол-400.


Коди АТХ

C09DB05 Ірбесартан у комбінації з амлодипіном


Клініко-фармакологічні групи / Групова приналежність

Комбінований гіпотензивний препарат (блокатор повільних кальцієвих каналів + антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ)


Діюча речовина

ірбесартан

амлодипін


Фармако-терапевтична група

Комбінований гіпотензивний засіб (блокатор повільних кальцієвих каналів+ангіотензину II антагоніст рецепторів)


Умови зберігання

Препарат слід зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°С.


Термін придатності

Термін придатності – 3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.


Фармакологічна дія

Фармакодинамічні властивості кожної з діючих речовин, що входять до складу препарату Апроваск, амлодипіну та ірбесартану, сприяють їх адитивній антигіпертензивній дії при застосуванні в комбінації порівняно із застосуванням кожного з цих препаратів окремо. Як антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), так і блокатори повільних кальцієвих каналів (БМКК), знижують АТ за рахунок зниження периферичного опору судин, проте блокада надходження кальцію в клітину і зменшення судинозвужувальної дії, обумовленого впливом ангіотензину II, є доповнювачем. .

Амлодипін

Амлодипін є блокатором повільних кальцієвих каналів із групи похідних дигідропіридину, який інгібує трансмембранний транспорт іонів кальцію всередину клітин міокарда та гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний із прямою розслаблюючою дією на гладку мускулатуру судин.

Амлодипін розширює периферичні артеріоли і за рахунок цього зменшує ОПСС, так зване постнавантаження. Т.к. ЧСС при прийомі амлодипіну практично не збільшується, це зменшення навантаження на серцевий м'яз зменшує енерговитрати міокарда та його потребу у кисні.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи протягом 24 годин. Внаслідок повільного початку своєї дії амлодипін не призначений для усунення гіпертонічних кризів.

У пацієнтів зі стенокардія однократний протягом доби прийом амлодипіну при виконанні проби з фізичним навантаженням збільшує загальний час виконання фізичного навантаження, час до початку нападу стенокардії та час до появи депресії сегмента ST на ЕКГ глибиною на 1 мм. Крім цього, прийом препарату зменшує добову кількість нападів стенокардії та добову потребу у прийомі таблеток нітрогліцерину.

При прийомі амлодипіну не спостерігалося жодних небажаних метаболічних ефектів або зміни концентрацій ліпідів у крові. Амлодипін можна призначати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.

Дані клінічних досліджень

Застосування амлодипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією

Для порівняння нових методів лікарської терапії було проведено рандомізоване подвійне сліпе дослідження захворюваності та смертності. ) або лізиноприлу в дозі 10-40 мг на добу (інгібітор АПФ) як терапія першої лінії порівняно із застосуванням тіазидного діуретика хлорталідону в дозі 12.5-25 мг на добу. Загалом 33357 пацієнтів з артеріальною гіпертензією у віці 55 років і старші були рандомізовані до груп лікування та перебували під наглядом у середньому протягом 4.9 року. Основна кінцева точка була поєднанням ІХС зі смертельним наслідком або нелетального інфаркту міокарда. Основні кінцеві точки для терапії амлодипіном та терапії хлорталідоном не відрізнялися. Серед додаткових кінцевих точок частота розвитку серцевої недостатності була статистично значуще вище групи амлодипіну проти групою хлорталидона. Однак не була виявлена статистично значуща різниця між показниками смертності від усіх причин між групами лікування амлодипіном та хлорталідоном.

Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю

У дослідженнях гемодинаміки та контрольованих клінічних дослідженнях, в яких оцінювалася можливість виконання фізичних вправ у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ-ІV функціонального класу (ФК) за класифікацією NYHA, застосування амлодипіну не призводило до клінічно значущого погіршення стану при оцінці толерантності до фізичного навантаження, фракції. лівого шлуночка та клінічних проявів.

Результати плацебо-контрольованого дослідження, дизайн якого передбачав оцінку стану пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV ФК за класифікацією NYHA, які отримували дигоксин, діуретики та інгібітори АПФ, показали, що застосування амлодипіну не призводило до збільшення ризику смерті або загального показника смертності та захворюваності при серцевій недостатності. У спостережному довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRA1SE-2) амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю III та IV ФК за класифікацією NYHA без клінічних проявів або об'єктивної патології, що вказує на наявність ішемічної хвороби, у якій використовувалися постійні дози інгібіторів АПФ, дигоксину та застосування амлодипіну не впливало на загальний показник смертності через серцево-судинні захворювання. У цій же популяції наголошувалося, що застосування амлодипіну було пов'язане із збільшенням кількості повідомлень про розвиток набряку легенів.

Застосування амлодипіну у дітей

У дослідженні за участю 268 дітей віком від 6 до 17 років з переважно вторинною артеріальною гіпертензією результати порівняння застосування 2.5 мг та 5 мг амлодипіну та плацебо показали, що обидві дози препарату знижували систолічний АТ статистично значно більш виражено, ніж плацебо. Різниця між цими двома дозами була статистично значущою. Довгостроковий вплив амлодипіну на зростання, статеве дозрівання та загальний розвиток не вивчався. Довгострокова ефективність амлодипіну щодо зниження серцево-судинної захворюваності у дітей та смертності у дорослому віці також не встановлена.

Ірбесартан

Ірбесартан є селективним сильно діючим АРА II (підтип-AT1). Ангіотензин II є важливим компонентом РААС, який бере участь у патофізіології розвитку артеріальної гіпертензії та в гомеостазі іонів натрію. Дія ірбесартану не потребує метаболічної активації.

Ірбесартан блокує сильну судинозвужувальну та альдостерон-секретуючу дії ангіотензину II за рахунок селективного антагонізму до рецепторів ангіотензину II (підтипу-AT1), що знаходяться у клітинах гладкої мускулатури судин та кори надниркових залоз. Ірбесартан не має агоністичної активності по відношенню до АТ1-рецепторів. Його афінність до AT1-рецепторів у 8500 разів більша, ніж до АТ2-рецепторів (рецепторів, у яких не було показано зв'язку з підтриманням рівноваги [гомеостазу] серцево-судинної системи).

Ірбесартан не пригнічує ферменти РААС (такі як ренін, АПФ), а також не впливає на інші гормональні рецептори або іонні канали в серцево-судинній системі, що беруть участь у регуляції АТ та гомеостазу іонів натрію. Блокада ірбесартаном AT1-рецепторів розриває петлю зворотного зв'язку в ренін-ангіотензинової системі, збільшуючи плазмові концентрації реніну та ангіотензину II. При застосуванні ірбесартану знижується плазмова концентрація альдостерону, проте при застосуванні препарату у рекомендованих дозах не відбувається істотних змін вмісту калію у сироватці крові (середнє збільшення вмісту калію у сироватці крові становить менше 0.1 мекв/л). Ірбесартан не має значного впливу на концентрації тригліцеридів, холестерину або глюкози у сироватці крові. Ірбесартан не впливає на сироваткові концентрації сечової кислоти або виведення сечової кислоти нирками.

Антигіпертензивний ефект ірбесартану відзначається після прийому першої дози зі значним розвитком терапевтичної дії протягом 1-2 тижнів лікування з максимальним ефектом, що настає через 4-6 тижнів. У довгострокових спостережних дослідженнях ефект ірбесартану зберігався протягом понад 1 рік.

Одноразовий прийом ірбесартану в дозах до 900 мг на добу викликав дозозалежне зниження артеріального тиску. Одноразовий прийом ірбесартану в дозах 150-300 мг на добу призводив до більшого зниження систолічного (САД)/діастолічного (ДАД) АТ (через 24 години після прийому дози) у положенні лежачи або сидячи (в середньому на 8-13/5-8 мм.) рт.ст.), ніж при прийомі плацебо. Ефект препарату через 24 години після прийому дози становив 60-70% від відповідного максимального зниження ДАТ та САД. Оптимальна ефективність щодо зниження артеріального тиску протягом 24 годин досягається при одноразовому прийомі препарату на добу.

АТ знижується приблизно однаково в положенні стоячи і лежачи. Ортостатичний ефект виникає рідко, і, як і при застосуванні інгібіторів АПФ, його виникнення може очікуватися у пацієнтів із гіпонатріємією або гіповолемією.

Антигіпертензивна дія ірбесартану та тіазидних діуретиків є адитивною. У пацієнтів, у яких не вдається досягти цільових значень АТ при монотерапії ірбесартаном, додавання до прийому ірбесартану 1 раз на добу невеликих доз гідрохлортіазиду (12.5 мг) призводить до додаткового (порівняно з ефектом додавання плацебо) зниження САД/ДАД, що визначаються через 24 год. після їхнього прийому, на 7-10/3-6 мм рт.ст., відповідно.

Вік і стать не впливають на ефективність ірбесартану. Як і в разі лікування іншими лікарськими препаратами, що впливають на РААС, у пацієнтів негроїдної раси спостерігається слабкіша антигіпертензивна дія при монотерапії ірбесартаном. Коли ірбесартан приймається з малими дозами гідрохлортіазиду (наприклад, 12.5 мг на добу), антигіпертензивна дія у пацієнтів негроїдної раси наближається до пацієнтів європеоїдної раси.

Після відміни ірбесартану АТ поступово повертається до вихідного рівня. Синдрому "скасування" при припиненні прийому ірбесартану не спостерігалося.

Клінічні докази ефективності комбінації ірбесартану та амлодипіну з фіксованими дозами були отримані у двох багатоцентрових, проспективних, відкритих дослідженнях паралельних груп зі сліпою оцінкою показників ефективності: дослідження I-ADD та I-COMBINE. Результати обох досліджень продемонстрували достовірно більшу ефективність комбінацій із фіксованими дозами ірбесартану та амлодипіну порівняно з монотерапією амлодипіном або монотерапією ірбесартаном.


Показання

артеріальна гіпертензія (при неефективності монотерапії ірбесартаном чи амлодипіном).


Спосіб застосування, курс та дозування

Препарат приймають внутрішньо, запиваючи водою, незалежно від їди.

Початкова та підтримуюча доза препарату Апроваск® – 1 таб./добу.

Апроваск® слід застосовувати у пацієнтів, у яких не вдається досягти цільових значень АТ при монотерапії ірбесартаном або монотерапії амлодипіном, або для продовження лікування пацієнтів, які вже приймають ірбесартан та амлодипін у вигляді окремих таблеток. Дози слід підбирати індивідуально, спочатку із застосуванням окремих препаратів ірбесартану та амлодипіну. Дози підбираються в залежності від реакції АТ на терапію, що проводиться, і цільового значення АТ.

Максимальна рекомендована доза препарату Апроваск становить 150 мг/10 мг або 300 мг/10 мг на добу (у зв'язку з тим, що максимальна добова доза амлодипіну становить 10 мг).

Якщо потрібна зміна дози однієї з діючих речовин у складі препарату (наприклад, у зв'язку з новодіагностованим захворюванням, зміною стану пацієнта або лікарською взаємодією), необхідний індивідуальний підбір доз окремих компонентів.

Застосування препарату у пацієнтів дитячого віку протипоказане, безпека та ефективність препарату Апроваск не встановлені.

У пацієнтів похилого віку та пацієнтів з порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна.

У пацієнтів з порушенням функції печінки Апроваск слід застосовувати з обережністю, у зв'язку з наявністю у складі препарату амлодипіну.

У пацієнтів похилого віку з порушенням функції печінки необхідно зменшити початкову дозу препарату Апроваск до 1 таб. 150 мг/5 мг або 300 мг/5 мг (містить мінімальну дозу амлодипіну).


Передозування

Симптоми: при прийомі дорослими ірбесартану у дозах до 900 мг на добу встановлено відсутність токсичності.

Наявні дані для амлодипіну припускають, що сильне передозування може призвести до вираженої периферичної вазодилатації та, можливо, розвитку рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток вираженого та тривалого надмірного зниження артеріального тиску, аж до розвитку шоку зі смертельним результатом.

Лікування: пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Лікування має бути симптоматичним і підтримує основні життєво важливі функції організму.

Відсутня спеціальна інформація щодо лікування передозування ірбесартану. Пропоновані заходи при передозуванні препарату Апроваск включають промивання шлунка. Прийом активованого вугілля здоровими добровольцями відразу після або через 2 години після прийому внутрішньо 10 мг амлодипіну показав незначне зменшення абсорбції амлодипіну.

У зв'язку з тим, що амлодипін характеризується високим ступенем зв'язування з білками крові, а ірбесартан не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу, малоймовірно, що при передозуванні може бути корисним гемодіаліз.

При тяжкому передозуванні слід розпочати активний моніторинг серцевої діяльності та дихання. Необхідний частий вимір АТ. Клінічно значуще зниження артеріального тиску внаслідок передозування амлодипіну вимагає активної підтримки серцево-судинної діяльності, включаючи надання підвищеного становища кінцівкам. Слід контролювати ОЦК та діурез. Може знадобитися введення судинозвужувальних препаратів для відновлення судинного тонусу та АТ (за умови відсутності протипоказань до їх введення). В/в введення глюконату кальцію може бути корисним у ліквідації наслідків блокади кальцієвих каналів.


Лікарська взаємодія

Комбінація ірбесартану та амлодипіну

На підставі фармакокінетичних досліджень, в яких ірбесартан та амлодипін приймалися окремо та в комбінації, була відсутня фармакокінетична взаємодія між ірбесартаном та амлодипіном.

Не проводилося досліджень щодо лікарської взаємодії препарату Апроваск з іншими лікарськими засобами.

Амлодипін

Фармакодинамічна взаємодія

Інші гіпотензивні та антиангінальні препарати

Амлодипін можна безпечно застосовувати для лікування артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ.

У пацієнтів із стабільною стенокардією амлодипін можна застосовувати у поєднанні з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої або короткої дії, бета-адреноблокаторами.

Можливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії БМКК при одночасному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами.

Етанол, барбітурати, нейролептики, антидепресанти, наркотичні аналгетики, засоби для загальної анестезії

Можливе посилення антигіпертензивної дії похідних дигідропіридину та збільшення ризику ортостатичної гіпотензії.

Інші препарати, здатні знижувати АТ

Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен та амінофен) завдяки своїм фармакологічним властивостям посилюватимуть антигіпертензивну дію амлодипіну. Необхідний контроль АТ та функції нирок, а також корекція дози амлодипіну у разі потреби.

Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикоїди), тетракозактид

Зниження антигіпертензивної дії амлодипіну (через затримку рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів).

Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК.

Дантролен (при внутрішньовенному введенні)

У дослідженнях на тваринах після введення верапамілу та дантролену (в/в) спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, пов'язаної з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування БМКК (в т.ч. амлодипіну) та дантролену у пацієнтів із злоякісною гіпертермією або схильних до її розвитку.

Фармакокінетична взаємодія

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику амлодипіну

Інгібітори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з потужними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази [ритонавір], азольні протигрибкові засоби [кетоконазол, ітраконазол], макроліди [еритроміцин, кларитроміцин], збільшують ризик в Слід з обережністю застосовувати амлодипін одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (особливо у пацієнтів похилого віку), рекомендується ретельне медичне спостереження та при необхідності корекція дози.

Індуктори ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну може змінюватись. Необхідно контролювати АТ, слід розглянути можливість корекції дози амлодипіну під час та після одночасного прийому, особливо з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин та препарати звіробою продірявленого).

Грейпфрут/грейпфрутовий сік . Застосування амлодипіну разом із грейпфрутом чи грейпфрутовим соком не рекомендується, т.к. у деяких пацієнтів можливе підвищення біодоступності амлодипіну та, внаслідок цього, посилення його антигіпертензивної дії.

Алюміній-або магнійвмісні антациди . При одноразовому сумісному прийомі не мають істотного впливу на фармакокінетику амлодипіну.

Силденафіл . При одночасному застосуванні амлодипін та силденафіл незалежно виявляли свій антигіпертензивний ефект.

Циметидин . Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну.

Вплив амлодипіну на фармакокінетику інших лікарських засобів

Симвастатин . Одночасне багаторазове застосування амлодипіну в дозі 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг призводить до підвищення експозиції симвастатину на 77%. У разі слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг.

Аторвастатин . Одночасне багаторазове застосування амлодипіну в дозі 10 мг та аторвастатину в дозі 80 мг не супроводжується значними змінами фармакокінетичних показників AUC (збільшення в середньому на 18%), Cmax та Tmax аторвастатину.

Циклоспорин. Дослідження одночасного застосування амлодипіну та циклоспорину у здорових добровольців та всіх груп пацієнтів не проводилися, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, у яких спостерігалось мінливе підвищення концентрації циклоспорину (в середньому від 0 до 40%). Слід брати до уваги ці дані та контролювати концентрацію циклоспорину у цієї групи пацієнтів при одночасному застосуванні циклоспорину та амлодипіну, а також при необхідності знижувати дозу циклоспорину.

Такролімус . При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик збільшення концентрації такролімусу у плазмі. Для того, щоб уникнути токсичності такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном, слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати його дозу за необхідності.

Інгібітори mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) . Інгібітори mTOR (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) є субстратами ізоферменту CYP3A4. Оскільки амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4, при сумісному застосуванні може збільшуватися експозиція інгібіторів mTOR.

Етанол . Амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні у дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу.

Дігоксин . Амлодипін не впливає на концентрацію дигоксину в сироватці крові та його нирковий кліренс у здорових добровольців. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування дигоксину із білками плазми.

Варфарин . Амлодипін не має істотного впливу на дію варфарину (протромбіновий час). У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування варфарину з білками плазми.

Фенітоїн . У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування фенітоїну з білками плазми.

Інша взаємодія

Амлодипін може безпечно застосовуватися одночасно з антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо.

На відміну від інших БМКК, не було виявлено клінічно значущої взаємодії амлодипіну при спільному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, у т.ч. з индометацином. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування індометацину із білками плазми.

Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігалося, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарону та хінідину).

Ірбесартан

На підставі даних досліджень in vitro не повинно очікуватися виникнення жодних взаємодій з препаратами, метаболізм яких здійснюється за допомогою наступних ізоферментів цитохрому Р450: CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2D6, CYP2E1 або CYP3A.

Ірбесартан переважно метаболізується за допомогою ізоферменту CYP2C9, проте під час клінічних досліджень з вивчення взаємодії, коли ірбесартан приймався одночасно з варфарином, який метаболізується за допомогою ізоферменту CYP2C9, жодної значущої фармакокінетичної взаємодії не спостерігалося. Фармакокінетичні показники ірбесартану не порушуються при його одночасному застосуванні з ніфедипіном та гідрохлортіазидом.

Ірбесартан не змінює фармакокінетику симвастатину, який метаболізується за допомогою ізоферменту CYP3A4 або дигоксину (субстрату Р-глікопротеїну).

Лікарські препарати, що містять аліскірен

Одночасне застосування АРА II, зокрема. ірбесартану, що входить до складу препарату Апроваск®, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказано у пацієнтів з цукровим діабетом та/або нирковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня (з СКФ <60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) і не рекомендується у інших пацієнтів.

Інгібітори АПФ

Одночасне застосування АРА II, зокрема. ірбесартану, що входить до складу препарату Апроваск, з інгібіторами АПФ протипоказано у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів.

Репаглінід

Ірбесартан може пригнічувати транспортер ОАТР1В1. У ході клінічного дослідження повідомлялося, що застосування ірбесартану за 1 годину до прийому репаглініду підвищувало Cmax та AUC репаглініду (субстрату ОАТР1В1) у 1.8 та 1.3 рази відповідно. В рамках іншого дослідження не було зареєстровано значущої фармакокінетичної взаємодії при сумісному застосуванні ірбесартану та репаглініду. Тому може знадобитися корекція дози репаглініду для лікування цукрового діабету.

Препарати калію та калійзберігаючі діуретики, гепарин

На підставі досвіду, отриманого при застосуванні інших лікарських засобів, що впливають на РААС, одночасне застосування ірбесартану із препаратами калію; замінниками солі, що містять калій; калійзберігаючими діуретиками або іншими, здатними підвищувати вміст калію в плазмі крові лікарськими засобами (гепарин), може призводити до збільшення вмісту калію в плазмі крові (іноді тяжкого ступеня), що вимагає ретельного спостереження за показниками калію плазми у пацієнтів під час лікування.

НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2

У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з гіповолемією (внаслідок прийому діуретиків) або з порушенням функції нирок одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, з АРА II, включаючи ірбесартан, може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності. Ці ефекти зазвичай є оборотними. Слід періодично контролювати функцію нирок у пацієнтів, які одночасно приймають АРА II та НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. Антигіпертензивна дія АРА II, включаючи ірбесартан, може бути ослаблена застосуванням нестероїдних протизапальних засобів, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Препарати літію

Повідомлялося про підвищення концентрації літію у сироватці крові та посилення токсичності літію при одночасному застосуванні з ірбесартаном. У пацієнтів, які приймають ірбесартан разом із препаратами літію, слід контролювати концентрації літію у плазмі крові.

Діуретики та інші гіпотензивні засоби

Можливе посилення антигіпертензивної дії. Ірбесартан може застосовуватися з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори, БМКК тривалої дії та тіазидні діуретики.

Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призводити до гіповолемії та підвищення ризику надмірного зниження артеріального тиску на початку лікування ірбесартаном.


Застосування при вагітності та годуванні груддю

Застосування препарату Апроваск протипоказано при вагітності та в період грудного вигодовування. Відповідних строго контрольованих досліджень із застосування препарату у вагітних жінок не проводилося. Препарат Апроваск® не можна застосовувати у жінок із дітородним потенціалом, які не використовують ефективні методи контрацепції. При виявленні вагітності препарат Апроваск необхідно відмінити якнайшвидше.

Вагітність

Амлодипін

Безпека застосування амлодипіну під час вагітності не встановлена. У доклінічних дослідженнях тварин спостерігалися ознаки репродуктивної токсичності при застосуванні високих доз амлодипіну.

Ірбесартан

Відсутні достатні за обсягом та добре контрольовані дослідження застосування ірбесартану у вагітних жінок. Вплив на плід інгібіторів АПФ, які приймалися вагітними жінками у II та III триместрах вагітності, призводило до пошкодження та смерті плода, що розвивається. Як будь-які інші лікарські засоби, які безпосередньо впливають на РААС, ірбесартан протипоказаний під час вагітності.

Період грудного вигодовування

Амлодипін

Проникає у грудне молоко у кількості 3-7% від материнської дози (максимально до 15%). Вплив амлодипіну на немовлят невідомий. У разі лікування жінок, що годують, слід віддавати перевагу альтернативним препаратам з більш вивченим профілем безпеки під час грудного вигодовування, особливо при годівлі новонародженої або недоношеної дитини. Слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату з огляду на необхідність його застосування для матері.

Ірбесартан

Екскретується з молоком щурів, що лакують. Невідомо, чи може ірбесартан/його метаболіти екскретуватися з грудним молоком людини. Під час грудного вигодовування прийом ірбесартану протипоказаний. Після оцінки співвідношення ймовірної користі від прийому препарату для матері та потенційного ризику для дитини слід припинити або грудне вигодовування, або прийом ірбесартану.

Фертильність

Амлодипін

Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. В одному дослідженні на щурах виявили небажані явища з боку фертильності самців.

При застосуванні БМКК у деяких пацієнтів спостерігалися біохімічні зміни у головці сперматозоїдів. Обсяг клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатнім.

Ірбесартан

У дослідженнях у самців і самок щурів ірбесартан не впливав на фертильність та репродуктивну функцію навіть у дозах, які мають деяку токсичну дію на батьків (до 650 мг/кг/добу). Не спостерігалося значного на кількість жовтих тіл, імплантованих ембріонів чи живих плодів. Ірбесартан не впливав на виживання, розвиток чи відтворення потомства.


Побічна дія

Частота виникнення небажаних реакцій визначалася відповідно до класифікації ВООЗ: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 та <1/10); нечасто (≥1/1000 та <1/100); рідко (≥1/10000 та <1/1000); дуже рідко (<1/10000), частота невідома (не може бути підрахована на підставі наявних даних).

Нижче представлені небажані реакції, про які повідомлялося в клінічних дослідженнях із застосування комбінації з фіксованими дозами ірбесартану та амлодипіну (клінічні дослідження I-ADD, I-COMBINE та I-COMBO), у клінічних дослідженнях із застосування монопрепаратів ірбесартану та амлодипіну та при їх постреєстрі (Таблиця 1).

Частота небажаних реакцій, про які повідомлялося під час післяреєстраційного застосування препарату, визначалася як "частота невідома", т.к. відомості про ці небажані реакції надходили зі спонтанних повідомлень, без зазначення кількості пацієнтів, які приймали препарат.

У клінічних дослідженнях порівняно комбінацій з фіксованими дозами амлодипін/ірбесартан з монотерапією амлодипіном або ірбесартаном види і частота небажаних явищ, що виникають під час лікування, можливо, пов'язаних з досліджуваним лікуванням, були подібними до таких, які спостерігалися в проведених раніше клінічних дослідженнях або в пост монотерапії амлодипіном та ірбесартаном. Найчастішою небажаною реакцією були периферичні набряки, головним чином пов'язані з амлодипіном.

Таблиця 1

Небажана реакція Частота розвитку
Амлодипін+Ірбесартан Ірбесартан Амлодипін
З боку системи кровотворення
тромбоцитопенія - - дуже рідко
тромбоцитопенію (включаючи тромбоцитопенічну пурпуру) - частота невідома -
лейкоцитопенію - - дуже рідко
З боку імунної системи
алергічні реакції - - дуже рідко
реакції підвищеної чутливості (анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок) - частота
невідома
-
З боку обміну речовин та харчування
гіперкаліємія не часто частота
невідома
-
гіперглікемія - - дуже рідко
гіпоглікемія - частота
невідома
-
Психічні порушення
безсоння - - не часто
лабільність настрою - - не часто
депресія - - не часто
сплутаність свідомості - - рідко
З боку нервової системи
сонливість часто - часто
запаморочення часто часто часто
головний біль часто часто часто
парестезія не часто - не часто
ортостатичне запаморочення - не часто -
гіпестезія - - не часто
тремор - - не часто
збочення смаку - - не часто
синкопальні стани - - не часто
периферична невропатія - - дуже рідко
З боку органу зору
порушення зору (включаючи диплопію) - - часто
З боку органу слуху та лабіринтні порушення
вертиго не часто часто не часто
тіннітус (дзвін у вухах) - частота невідома не часто
З боку серцево-судинної системи
відчуття серцебиття часто - часто
тахікардія - не часто -
синусова брадикардія не часто - -
інфаркт міокарда - - дуже рідко
порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - - не часто
ортостатична гіпотензія часто - -
"припливи" крові до шкіри з відчуттям жару - - часто
почервоніння шкірних покривів - - не часто
артеріальна гіпотензія не часто - не часто
артеріальна гіпертензія - - дуже рідко
васкуліт - - дуже рідко
З боку дихальної системи
кашель не часто не часто не часто
задишка - - часто
риніт - - не часто
З боку травної системи
набряклість ясен часто - -
нудота не часто часто часто
блювота - часто не часто
диспепсія - не часто часто
біль у верхній частині живота не часто часто -
біль в животі - - часто
глосодинію - - часто
порушення з боку мови - часто -
запор не часто - -
діарея - не часто -
печія - не часто -
зміна ритму дефекації (включаючи діарею та запор) - - часто
сухість слизової оболонки порожнини рота - - не часто
панкреатит - - дуже рідко
гастрит - - дуже рідко
гіперплазія ясен - - дуже рідко
З боку печінки та жовчовивідних шляхів
гепатит - частота невідома дуже рідко
жовтяниця - частота невідома дуже рідко
підвищення показників функціональних печінкових проб - частота невідома дуже рідко (головним чином пов'язане з холестазом)
З боку шкіри та підшкірних тканин
алопеція - не часто не часто
контактний дерматит - - часто
шкірний висип - - не часто
кожний зуд - - не часто
пурпура - - не часто
підвищене потовиділення/гіпергідроз - - не часто
зміна пігментації шкіри (поява знебарвлених ділянок шкіри) - - не часто
реакції фоточутливості - частота невідома дуже рідко
псоріаз (в т.ч. загострення псоріазу) - частота невідома -
ангіоневротичний набряк/набряк Квінке - частота невідома дуже рідко
багатоформна еритема - - дуже рідко
кропив'янка - частота невідома не часто
токсичний епідермальний некроліз - - частота невідома
екзантема - - не часто
ексфоліативний дерматит - - дуже рідко
синдром Стівенса-Джонсона - - дуже рідко
З боку кістково-м'язової системи
міалгія не часто частота невідома не часто
артралгія не часто - не часто
тугорухливість суглобів не часто - -
м'язові судоми - - не часто
біль у спині - - не часто
З боку сечовидільної системи
протеїнурія часто - -
збільшення частоти сечовипускання - - не часто
порушення сечовипускання - - не часто
ніктурія - - не часто
азотемія не часто - -
гіперкреатинінемія не часто - -
порушення функції нирок, зокрема. ниркова недостатність у пацієнтів із факторами ризику її розвитку - частота невідома -
З боку статевих органів та молочної залози
еректильна дисфункція не часто не часто не часто
гінекомастія - - не часто
Загальні розлади та порушення у місці введення
периферичні набряки часто - часто
набряки часто часто дуже часто
підвищена стомлюваність - часто часто
набряк особи - - не часто
астенія не часто частота невідома часто
біль у грудній клітці - не часто не часто
відчуття нездужання - - не часто
біль - - не часто
Лабораторні та інструментальні дані
збільшення маси тіла, зниження маси тіла - - не часто
Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій
падіння - не часто -


Протипоказання до застосування

підвищена чутливість до ірбесартану, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також до допоміжних речовин препарату; шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (включаючи важкий аортальний стеноз); систолічний АТ менше 90 мм рт.ст.); важка печінкова недостатність (функціональний клас С або більше 9 балів за шкалою Чайлд-Пью); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з нирковою недостатністю помірного та тяжкого ступеня (СКФ <60 мл/хв/1.73 м2 поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

З обережністю:

при гіповолемії та гіпонатріємії, що виникають, наприклад, при інтенсивному лікуванні діуретиками, гемодіалізі, дотриманні дієти з обмеженням споживання кухонної солі, діареї, блювоті; ниркових артерій, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю ІІІ-ІV ФК [за класифікацією NYHA]), лікування лікарськими препаратами, що впливають на РААС; пов'язано з розвитком олігурії та/або прогресуючої азотемії та рідко - гострої ниркової недостатності та/або смертю, ризик розвитку яких не можна виключити і при прийомі антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи ірбесартан); у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA неішемічної етіології (через наявність у складі препарату амлодипіну, застосування якого у таких пацієнтів пов'язане зі збільшенням повідомлень про розвиток набряку легень порівняно з прийомом плацебо, незважаючи на відсутність відмінностей у частоті прогресування серцевої недостатності); у пацієнтів із печінковою недостатністю (ризик збільшення Т1/2 амлодипіну); у пацієнтів з нирковою недостатністю (через наявність у складі препарату ірбесартану рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну в крові), після нещодавньої трансплантації нирки (відсутність досвіду клінічного застосування ірбесартану); у пацієнтів зі стенозом аортального мітрального кла пана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГОКМП); у пацієнтів з ІХС та/або клінічно значущим атеросклерозом судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних розладів, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та інсульту) протягом 1 місяця після нього); у пацієнтів з СССУ (через наявність у складі препарату амлодипіну); у пацієнтів з псоріазом (в т.ч. в анамнезі) зважаючи на можливе загострення перебігу псоріазу; при одночасному застосуванні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; , особливо у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з гіповолемією (включаючи пацієнтів, які приймають діуретики) або у пацієнтів з порушенням функції нирок; розвитку надмірного зниження АТ, гіперкаліємії та порушення функції нирок.


особливі вказівки

Амлодипін

Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю

У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III-IV ФК (за класифікацією NYHA) неішемічної етіології відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність достовірної відмінності у частоті прогресування серцевої недостатності порівняно з плацебо. Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцевою недостатністю, т.к. вони можуть збільшити ризик серцево-судинних ускладнень та смертності.

Печінкова недостатність

Як і при прийомі інших блокаторів повільних кальцієвих каналів, у пацієнтів з порушеннями функції печінки збільшуються Т1/2 та AUC амлодипіну; рекомендації щодо режиму його дозування при порушенні функції печінки не визначені. Рекомендується починати лікування з мінімальних доз амлодипіну, які слід обережно приймати як на початку лікування, так і при збільшенні дози у таких пацієнтів. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки може знадобитися повільне титрування дози та ретельний моніторинг.

Пацієнти похилого віку

У пацієнтів похилого віку дозу слід збільшувати з обережністю.

Пацієнти з порушенням функції нирок

У пацієнтів з порушенням функції нирок амлодипін можна застосовувати у стандартних дозах. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі не пов'язана зі ступенем порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться при діалізі.

Гіпертонічний криз

Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлені.

Синдром відміни

Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому відміни, припинення лікування амлодипіном бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату.

Периферичні набряки

Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну в дозі 2.5, 5, 10 мг/добу набряки виникали відповідно у 1.8%, 3% та 10.8% пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності.

Інше

Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен).

Ірбесартан

Надмірне зниження АТ у пацієнтів з гіповолемією та гіпонатріємією

Ірбесартан рідко викликав надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією без іншої супутньої патології. Як і при прийомі інгібіторів АПФ, може очікуватися надмірне зниження АТ з відповідною симптоматикою у пацієнтів з гіповолемією/гіпонатріємією (наприклад, внаслідок інтенсивної діуретичної терапії, діареї, блювання, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі), а також у пацієнтів гемодіалізу. Гіпонатріємія та/або гіповолемія повинні бути скориговані перед початком лікування препаратом Апроваск®, або слід розглянути питання щодо застосування нижчих початкових доз.

Гіпоглікемія

Застосування ірбесартану може призводити до розвитку гіпоглікемії, особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують препарати для лікування цукрового діабету. Тому може бути потрібна корекція дози препаратів для лікування цукрового діабету, таких як репаглінід або інсулін.

Захворюваність та смертність плода/новонародженого

Хоча досвід застосування ірбесартану у вагітних жінок відсутній, повідомлялося, що внутрішньоутробна дія інгібіторів АПФ, при прийомі вагітними жінками у ІІ та ІІІ триместрах, може призвести до порушення розвитку та смерті плода. Препарат Апроваск® протипоказаний до застосування під час вагітності, як і будь-який інший препарат, який має пряму дію на РААС. Якщо вагітність була виявлена під час лікування, застосування препарату Апроваск® слід припинити якнайшвидше (див. розділи "Протипоказання", "Вагітність і лактація").

Вплив на функцію нирок

Внаслідок інгібування РААС очікується змін у функції нирок у схильних до цього пацієнтів. У пацієнтів з функцією нирок, яка залежить від активності РААС (пацієнти з артеріальною гіпертензією з двостороннім або одностороннім стенозом ниркових артерій або пацієнти з хронічною серцевою недостатністю III-IV ФК [за класифікацією NYHA]), лікування іншими препаратами, що впливають на РААС, асоціювалося з розвитком олігурії та/або прогресуючої азотемії та рідко з гострою нирковою недостатністю та/або смертю. Не можна виключити можливості такого ефекту при застосуванні АРА II, включаючи ірбесартан.

Трансплантація нирки

Немає клінічних даних щодо застосування препарату Апроваск у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки.

Гіперкаліємія

Як і при застосуванні інших лікарських препаратів, що впливають на РААС, при лікуванні препаратом Апроваск може розвиватися гіперкаліємія, особливо при наявності ниркової недостатності та/або захворювань серця. У таких пацієнтів рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові.

Стеноз аортального або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, при прийомі препарату Апроваск® пацієнтами з аортальним або мітральним стенозом або з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно бути обережними.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні препарати, що діють через інгібування РААС, тому застосування препарату Апроваск у таких випадках є недоцільним.

Пацієнти з ІХС та/або клінічно значущим атеросклерозом судин головного мозку

Як і при застосуванні інших гіпотензивних препаратів, значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ІХС та/або вираженим атеросклерозом судин головного мозку може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Лікування таких пацієнтів має здійснюватися під суворим контролем артеріального тиску.

Подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні ірбесартану з інгібіторами АПФ або аліскіреном.

Подвійна блокада РААС у разі застосування комбінації ірбесартану з інгібіторами АПФ або аліскіреном не рекомендується, т.к. є підвищений ризик розвитку різкого зниження АТ, гіперкаліємії та порушення функції нирок.

Одночасне застосування АРА II, зокрема. ірбесартану, що входить до складу препарату Апроваск®, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказано у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (з СКФ <60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів .

Одночасне застосування АРА II, зокрема. ірбесартану, що входить до складу препарату Апроваск, з інгібіторами АПФ протипоказано у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів.

Псоріаз

У пацієнтів з псоріазом (в т.ч. в анамнезі) рішення про застосування препарату слід приймати тільки після ретельної оцінки співвідношення ризик/користування через можливе загострення перебігу псоріазу.

Застосування у пацієнтів похилого віку (65 років та старше)

У пацієнтів, які приймали ірбесартан у клінічних дослідженнях, не спостерігалося жодної різниці в ефективності чи безпеці ірбесартану у пацієнтів похилого віку (65 років і старше) порівняно з пацієнтами молодшого віку.

Застосування у дітей та підлітків молодше 18 років

Безпека та ефективність у дітей та підлітків віком до 18 років на даний момент не встановлені.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами

Амлодипін . Амлодипін може мати слабкий або помірний вплив на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами. Якщо пацієнт, який отримує амлодипін, відчуває запаморочення, біль голови, слабкість або нудоту, швидкість його реакцій може бути уповільнена. Рекомендується дотримуватися особливої обережності на початку лікування.

Ірбесартан . Дослідження впливу ірбесартану на здатність керувати транспортним засобом та працювати з механізмами не проводилися. Відповідно до фармакодинамічних властивостей ірбесартану, малоймовірний вплив на цю здатність. При керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами необхідно враховувати можливість виникнення запаморочення або відчуття втоми на фоні лікування гіпертензії.


Застосування при порушеннях функції нирок

У пацієнтів з порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна.

З обережністю слід призначати препарат пацієнтам з нирковою недостатністю (через наявність у складі препарату ірбесартану рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну в крові) після недавньої трансплантації нирки (відсутність досвіду клінічного застосування ірбесартану).


Застосування при порушеннях функції печінки

Протипоказане застосування при тяжкій печінковій недостатності (клас С або більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю).

З обережністю слід призначати препарат пацієнтам із печінковою недостатністю (ризик збільшення Т1/2 амлодипіну).


Умови реалізації

Препарат відпускається за рецептом.


Застосування у пацієнтів похилого віку

У пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна.


Застосування у дітей

Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).


Нозологія (коди МКЛ)I10 Есенціальна [первинна] гіпертензія
Власник реєстраційного посвідчення

SANOFI-AVENTIS de Mexico, SA de CV (Мексика)


Відео на цю тему

Дополнительная информация по товару


Страна производства (на момент написания) Мексика.
В нашей онлайн-аптеке можно 24/7 заказать Апроваск таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+300 мг 28 шт с доставкой в любой город или село Украины. Купить Апроваск таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+300 мг 28 шт можно как по предоплате так и с оплатой при получении. Заказывая товар у нас, Вы получите его в Киеве, Виннице, Кропивницком (Кировограде), Полтаве, Харькове, Днепре, Луганске, Ровно, Херсоне, Донецке, Луцке, Симферополе, Хмельницком, Житомире, Львове, Сумах, Черкассах, Запорожье, Николаеве, Тернополье, Чернигове, Ивано-Франковске, Одессе, Ужгороде, Черновцах и в любом другом городе. Возможно, еще похожий товар станем Вам интересен. Хотите приобрести Апроваск таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+300 мг 28 шт быстро? Не проблема, мы отправляем товары в этот же день или на следующий рабочий день после Вашего заказа. Всех благ и крепкого Вам здоровья!
Обращаем Ваше внимание на то, что у этого товара, также, есть такие аналоги: Апроваск таблетки покрытые пленочной оболочкой 10 мг+150 мг 28 шт., Апроваск таблетки покрытые пленочной оболочкой 10 мг+300 мг 56 шт., Апроваск таблетки покрытые пленочной оболочкой 5 мг+150 мг 28 шт., Апроваск таблетки покрытые пленочной оболочкой 10 мг+300 мг 28 шт..

(5753)
Отзывы
Пока нет комментариев
Написать отзыв
Имя*
Email
Введите комментарий*
Рекомендуемые товары
Быстрый заказ
Фармакодинамические свойства каждого из действующих веществ, входящих в состав препарата Апроваск®, амлодипина и ирбесартана, способствуют их аддитивному антигипертензивному действию при применении в комбинации по сравнению с применением каждого из этих препаратов в отдельности. Как антагонисты рецепторов ангиотензина II (АРА II), так и блокаторы медленных кальциевых каналов (БМКК), снижают АД за счет снижения периферического сопротивления сосудов, однако блокада поступления кальция в клетку и уменьшение сосудосуживающего действия, обусловленного воздействием ангиотензина II, являются дополняющими друг друга механизмами.АмлодипинАмлодипин является блокатором медленных кальциевых каналов из группы производных дигидропиридина, который ингибирует трансмембранный транспорт ионов кальция внутрь клеток миокарда и гладкой мускулатуры сосудов. Механизм антигипертензивного действия амлодипина связан с прямым расслабляющим действием на гладкую мускулатуру сосудов.Амлодипин расширяет периферические артериолы и за счет этого уменьшает ОПСС, так называемую постнагрузку. Т.к. ЧСС при приеме амлодипина практически не увеличивается, это уменьшение нагрузки на сердечную мышцу уменьшает энергозатраты миокарда и его потребность в кислороде.У пациентов с артериальной гипертензией прием амлодипина 1 раз/сут обеспечивает клинически значимое снижение АД в положении лежа и стоя в течение 24 ч. Вследствие медленного начала своего действия амлодипин не предназначен для купирования гипертонических кризов.У пациентов со стенокардией однократный в течение суток прием амлодипина при выполнении пробы с физической нагрузкой увеличивает общее время выполнения физической нагрузки, время до начала приступа стенокардии и время до появления депрессии сегмента ST на ЭКГ глубиной на 1 мм. Кроме этого, прием препарата уменьшает суточное количество приступов стенокардии и суточную потребность в приеме таблеток нитроглицерина.При приеме амлодипина не наблюдалось каких-либо нежелательных метаболических эффектов или изменения концентраций липидов в крови. Амлодипин можно назначать пациентам с бронхиальной астмой, сахарным диабетом и подагрой.Данные клинических исследованийПрименение амлодипина у пациентов с артериальной гипертензиейДля сравнения новых методов лекарственной терапии было проведено рандомизированное двойное слепое исследование заболеваемости и смертности "Исследование антигипертензивной и гиполипидемической терапии для профилактики инфаркта миокарда" (ALLHAT): применение при легкой и умеренной артериальной гипертензии амлодипина в дозе 2.5-10 мг/сут (блокатор кальциевых каналов) или лизиноприла в дозе 10-40 мг/сут (ингибитор АПФ) в качестве терапии первой линии в сравнении с применением тиазидного диуретика хлорталидона в дозе 12.5-25 мг/сут. В общей сложности 33357 пациентов с артериальной гипертензией в возрасте 55 лет и старше были рандомизированы в группы лечения и находились под наблюдением в среднем в течение 4.9 года. Основная конечная точка представляла собой сочетание ИБС со смертельным исходом или нелетального инфаркта миокарда. Основные конечные точки для терапии амлодипином и терапии хлорталидоном не различались. Среди дополнительных конечных точек частота развития сердечной недостаточности была статистически значимо выше в группе амлодипина по сравнению с группой хлорталидона. Однако не была обнаружена статистически значимая разница между показателями смертности от всех причин между группами лечения амлодипином и хлорталидоном.Применение амлодипина у пациентов с сердечной недостаточностьюВ исследованиях гемодинамики и контролируемых клинических исследованиях, в которых оценивалась возможность выполнения физических упражнений у пациентов с сердечной недостаточностью II-IV функционального класса (ФК) по классификации NYHA, применение амлодипина не приводило к клинически значимому ухудшению состояния при оценке толерантности к физической нагрузке, фракции выброса левого желудочка и клинических проявлений.Результаты плацебо-контролируемого исследования, дизайн которого предполагал оценку состояния пациентов с сердечной недостаточностью III-IV ФК по классификации NYHA, получавших дигоксин, диуретики и ингибиторы АПФ, показали, что применение амлодипина не приводило к увеличению риска смерти или общего показателя смертности и заболеваемости при сердечной недостаточности. В наблюдательном долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании (PRA1SE-2) амлодипина у пациентов с сердечной недостаточностью III и IV ФК по классификации NYHA без клинических проявлений или объективной патологии, указывающей на наличие ишемической болезни, в котором использовались постоянные дозы ингибиторов АПФ, дигоксина и диуретиков, применение амлодипина не оказывало влияния на общий показатель смертности из-за сердечно-сосудистых заболеваний. В этой же популяции отмечалось, что применение амлодипина было связано с увеличением числа сообщений о развитии отека легких.Применение амлодипина у детейВ исследовании с участием 268 детей в возрасте от 6 до 17 лет с преимущественно вторичной артериальной гипертензией результаты сравнения применения 2.5 мг и 5 мг амлодипина и плацебо показали, что обе дозы препарата снижали систолическое АД статистически значимо более выраженно, чем плацебо. Разница между этими двумя дозами не была статистически значимой. Долгосрочное влияние амлодипина на рост, половое созревание и общее развитие не изучалось. Долгосрочная эффективность амлодипина в отношении снижения сердечно-сосудистой заболеваемости у детей и смертности во взрослом возрасте также не установлена.ИрбесартанИрбесартан является селективным сильно действующим АРА II (подтип-AT1). Ангиотензин II является важным компонентом РААС, участвующим в патофизиологии развития артериальной гипертензии и в гомеостазе ионов натрия. Действие ирбесартана не требует метаболической активации.Ирбесартан блокирует сильное сосудосуживающее и альдостерон-секретирующее действия ангиотензина II за счет селективного антагонизма к рецепторам ангиотензина II (подтипа-AT1), находящихся в клетках гладкой мускулатуры сосудов и коры надпочечников. Ирбесартан не имеет агонистической активности по отношению к АТ1-рецепторам. Его аффинность к AT1-рецепторам в 8500 раз больше, чем к АТ2-рецепторам (рецепторам, у которых не было показано связи с поддержанием равновесия [гомеостаза] сердечно-сосудистой системы).Ирбесартан не ингибирует ферменты РААС (такие как ренин, АПФ), а также не влияет на другие гормональные рецепторы или ионные каналы в сердечно-сосудистой системе, участвующие в регуляции АД и гомеостаза ионов натрия. Блокада ирбесартаном AT1-рецепторов разрывает петлю обратной связи в ренин-ангиотензиновой системе, увеличивая плазменные концентрации ренина и ангиотензина II. При применении ирбесартана снижается плазменная концентрация альдостерона, однако при применении препарата в рекомендованных дозах не происходит существенных изменений содержания калия в сыворотке крови (среднее увеличение содержания калия в сыворотке крови составляет менее 0.1 мЭкв/л). Ирбесартан не оказывает значимого влияния на концентрации триглицеридов, холестерина или глюкозы в сыворотке крови. Ирбесартан не влияет на сывороточные концентрации мочевой кислоты или выведение мочевой кислоты почками.Антигипертензивный эффект ирбесартана отмечается после приема первой дозы со значительным развитием терапевтического действия в течение 1-2 недель лечения с максимальным эффектом, наступающим через 4-6 недель. В долгосрочных наблюдательных исследованиях эффект ирбесартана сохранялся в течение более 1 года.Однократный прием ирбесартана в дозах до 900 мг/сут вызывал дозозависимое снижение АД. Однократный прием ирбесартана в дозах 150-300 мг/сут приводил к большему снижению систолического (САД)/диастолического (ДАД) АД (через 24 ч после приема дозы) в положении лежа или сидя (в среднем на 8-13/5-8 мм рт.ст.), чем при приеме плацебо. Эффект препарата через 24 ч после приема дозы составлял 60-70% от соответствующего максимального снижения ДАД и САД. Оптимальная эффективность в отношении снижения АД в течение 24 ч достигается при однократном приеме препарата в сутки.АД снижается приблизительно в одинаковой степени в положении стоя и лежа. Ортостатический эффект возникает редко, и, как и при применении ингибиторов АПФ, его возникновение может ожидаться у пациентов с гипонатриемией или гиповолемией.Антигипертензивное действие ирбесартана и тиазидных диуретиков является аддитивным. У пациентов, у которых не удается достигнуть целевых значений АД при монотерапии ирбесартаном, добавление к приему ирбесартана 1 раз/сут небольших доз гидрохлоротиазида (12.5 мг) приводит к дополнительному (по сравнению с эффектом добавления плацебо) снижению САД/ДАД, определяемых через 24 ч после их приема, на 7-10/3-6 мм рт.ст., соответственно.Возраст и пол не влияют на эффективность ирбесартана. Как и в случае лечения другими лекарственными препаратами, влияющими на РААС, у пациентов негроидной расы наблюдается более слабое антигипертензивное действие при монотерапии ирбесартаном. Когда ирбесартан принимается с малыми дозами гидрохлоротиазида (например, 12.5 мг/сут), антигипертензивное действие у пациентов негроидной расы приближается к таковому у пациентов европеоидной расы.После отмены ирбесартана АД постепенно возвращается к исходному уровню. Синдрома "отмены" при прекращении приема ирбесартана не наблюдалось.Клинические доказательства эффективности комбинации ирбесартана и амлодипина с фиксированными дозами были получены в двух многоцентровых, проспективных, открытых исследованиях параллельных групп со слепой оценкой показателей эффективности: исследования I-ADD и I-COMBINE. Результаты обоих исследований продемонстрировали достоверно большую эффективность комбинаций с фиксированными дозами ирбесартана и амлодипина по сравнению с монотерапией амлодипином или монотерапией ирбесартаном.